Невтомні праці майстрів Тернопільщини.

Студентка Переяслав - Хмельницького ДПУ ім.Г.Сковороди

спеціальності «Трудове навчання». Олексюк Олена Олександрівна.

Найдавнішими на території Тернопільщини, як свідчать археологічні дані, були залізообробне, гончарне, ювелірне, косторізне ремесла. На тонкої роботи прикрасах виявлено орнаменти з яскраво вираженою культовою символікою.

У III—VI ст. у межах сучасної області жили племена черня-хівської культури. Археологія проливає світло на рівень розвитку мистецтв того часу. Певне місце серед них займала і вишивка, але художня тканина з тих давніх пір не збереглася. Черняхівські орнаменти та декор на жіночому вбранні відомі з археологічних та літописних джерел. Так, орнамент із циркульними («солярними») знаками, які стверджували культ сонця, зображено на кістяному гребінці жінки-жриці, знайденому в могильнику черняхівської культури у с. Чернелів-Руський, неподалік від Тернополя. Тепер ця пам'ятка — експонат Тернопільського краєзнавчого музею.

При виготовленні жіночого, чоловічого та дитячого вбрання поєднувалося кілька видів рукодільництва: прядіння, вишивання, мережання, гаптування, якими переважно займалися дівчата і жінки.

Колективна народна творчість, усупереч далеко не завжди сприятливим історичним умовам, виробила і донесла до наших днів прекрасне мистецтво вишивки, яка тісно пов'язана з повсякденним життям народу, виражає його смаки і задовольняє естетичні запити.

Були періоди, що вишивка заборонялася «стражами» порядку і законів уже в радянську добу. Не кажучи про часи окупації краю буржуазно-поміщицькою Польщею, коли цьому мистецтву приписувались «неблагонадійні» політичні та соціальні тенденції і вишиті речі знищувались за кольори, їх поєднання. А людей, які носили вишиваний одяг, з «підозрілою» (переважно старовинною) символікою, вкладеною в орнаменти, іноді страчували. Тоді, як перемагав страх, самі майстрині часто випорожнювали свої скрині, спалюючи витвори мистецтва. Та чи не найунікальнішою особливістю вишивки є її здатність відроджуватися і повертати народові його духовну сутність.

На Тернопільщині спостерігається надзвичайно широке розмаїття орнаментального мистецтва народної вишивки. Така особливість регіону зумовлена історично. На території області склалися два етнографічні райони — Поділля і Волинь. Це впливає і на сам процес створення, і на своєрідність сучасної вишивки: на основі взаємопроникнення та взаємозбагачення різних мотивів двох етнозон народжуються нові технічні прийоми виконання вишивки, її стильові га художні особливості.

Застосування нових барвників і технічних матеріалів дало можливість значно розширити, збагатити колористику творів сьогоднішніх майстринь. При художньо-виробничих майстернях Худфонду УРСР працює цех художниць-вишивальниць, для яких вишивка є професійним заняттям. їхні вироби продаються в художніх салонах та магазинах, ними поповнюють експозиційні колекції музеї республіки та країни. А роботи вишивальниць Марії Віщук із Залііцицького району та Ганни Баран із Тернополя представлено і в музеї українського мистецтва у канадському місті Онтаріо. Десятки умілиць стали лауреатами обласних, республіканських та всесоюзних виставок. Серед них С. Кулина, С. Папа з Бережанського, М. Віщук із Заліщицького районів, Г. Баран та М. Варениця з Тернополя.

Процес відродження і становлення мистецтва сучасної вишивки Тернопільщини можна простежити на прикладі творчості Ганни Михайлівни Баран — представниці старшого покоління майстринь. їй минуло сімдесят сім років, і з них сімдесят один вона практично не розлучається з голкою — начеб народилася з нею в руках, як говорить нині визнана художниця.

Рідкісної щедрості душі ця жінка! Коли їй доводиться бувати на святах народних ремесел (у Тернополі чи Києві), то вона не тільки демонструє свої роботи, а й залюбки навчає тут же, на місці, тих, хто бажає опанувати це мистецтво.

— Багатьох молодих дівчат у Києві я навчила вишивати і хрес
тиком, і низинкою — нехай вишивають собі та людям на радість,—
щиро розповідає Ганна Михайлівна.

Майстриня тішиться, що її роботи так високо цінуються — у столиці люди приходять і милуються ними, просять показати, як це на ділі в неї виходить. Пишається, що її вишиття потрібне людям, як пісня.

Вишиванками Ганни Михайлівни Баран сьогодні пишається не тільки Тернопільщина. У творчому доробку майстрині — вишиті скатерті (обруси), наволочки (пошивки), подушечки, чоловічі сорочки, жіночі блузки, плаття, серветки, різноманітні накидки, доріжки, покривала, рушники. Певно, коли б зібрати всі виготовлені нею речі, то не вмістилися б і в десяти великих скринях.

Кожна вишивка Ганни Баран — це самобутній твір, позначений яскравою індивідуальною манерою художниці, що виявляється і в гармонійності кольорів, і в ювелірній техніці виконання; цей творчий почерк грунтується на вивіреному часом досвіді, високому художньому смакові, таланті, невтомній, одержимій праці майстрині.

Художні, стильові і композиційні особливості робіт Ганни Михайлівни найяскравіше простежуються на вишитих нею рушниках. Український рушник, як унікальне творіння народу, тісно пов'язаний з його історією, культурою, побутом, традиціями, звичаями і обрядами. Широко побутує він і на Тернопільщині. В кожній оселі є по декілька пар рушників — святкові, декоративні, обрядові та ін.

Основний декоративний елемент рушника — орнамент. Тому кожна майстриня, використовуючи усталені традиційні мотиви, надзвичайно ретельно добирає візерунок, ревно дошукується гами барв, щоб її рушник не став копією чийогось взірця, а був власним, самобутнім твором. Дуже влучно визначив поняття орнаментики російський художній критик та історик мистецтва В. В. Стасов, назвавши її «виразною мовою», «послідовною мелодією», призначеною не тільки для очей, а й для «розуму і почуттів».