История / 2. Общая история

Асп. Сайчук М.М.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Теорія американсько-саудівської нафтової «змови» проти СРСР: витоки та міфи.

Тема закінчення Холодної війни нерозривно пов'язана з проблемами розпаду СРСР, тому викликає значну зацікавленість дослідників. Тезу про розпад Радянського Союзу як наслідок багатоходової комбінації з політично-ідеологічної та економічної війни проти нього з боку США вперше докладно висвітлив з опорою на керівні документи адміністрації президента Р.Рейгана співробітник Інституту Гувера П.Швейцер у своїй книзі «Перемога: таємна стратегія адміністрації Рейгана, що прискорила розпад Радянського Союзу».

Він запропонував пояснення різкого падіння світових цін на нафту в 1985-1986 рр., причини котрого до сьогодні залишаються загадкою. Швейцер стверджує, що падіння цін на нафту було організовано адміністрацією Р.Рейгана. З одного боку, низькі ціни на нафту сприяли послабленню радянської економіки, а з іншої – стимулювали зростання американської. Таким чином, в обстановці Холодної війни США застосували нафтову зброю в економічній війні проти СРСР.

Оскільки публікація Швейцера в США ніколи офіційно не спростовувалася, його висновки широко підтримують західні історики. Після виходу з друку російськомовного перекладу, тези Швейцера отримали значну популярність в Росії. Навіть офіційна історія російської зовнішньої розвідки в своїх оцінках стратегії Рейгана базується на цитуванні Швейцера. [8; c. 17-38.] Серед російських дослідників найбільшу увагу причинно-наслідковому зв'язку між американською політикою та загостренням радянської кризи приділяє професор Є.Гайдар – голова першого уряду Російської Федерації після розпаду СРСР: «Були системні чинники: мілітаризація економіки, глибока системна криза сільського господарства, варварська система освоєння нафтових ресурсів, неконкурентоспроможність машинобудування на світових ринках; все це були фундаментальні чинники, що створювали ризики. Але ці ризики реалізувалися 13 вересня 1985 р., коли міністр нафти Саудівської Аравії оголосив про те, що Саудівська Аравія радикально змінює свою нафтову політику й розпочинає різко збільшувати видобуток, після чого ціни впали вчетверо. З цього починається крах радянської економіки». [3]

За Швейцером виходить, що після вторгнення Радянської Армії до Афганістану, повалення монархії в Ірані та низки ісламістських змов у Саудівській Аравії правляча династія потребувала військової підтримки з боку США. У свою чергу Вашингтон потребував зниження світових цін на нафту в інтересах своєї промисловості та економічної війни проти СРСР. Вперше це обговорювалося у 1981 р. під час таємного візиту директора ЦРУ В.Кейсі до Саудівської Аравії. [13; c. 218] Протягом початку 80-х рр. Кейсі та міністр оборони США К.Вайнбергер неодноразово зустрічалися з членами королівської родини Саудівської Аравії – королем Фахдом і принцем Бандаром (послом в США в 1983-2005 рр.), а також з шейхом Ахмедом Закі Ямані (міністром нафти в 1962-1986). На думку Швейцера, американці змогли переконати арабів «відкрити нафтовий кран», і в результаті переговорів було досягнуто таємної угоди.

Вашингтон враховував досвід кризи 1973 р., коли арабські країни застосували важелі нафтової кон’юнктури проти Ізраїлю та його союзників. Нафтове ембарго було оголошено 20 жовтня 1973 р. Світова ціна бареллю нафти тільки за один місяць зросла з 3 до 11 доларів. Ефект був приголомшуючим. Нафтове ембарго змінило розстановку сил і геополітичні реалії не лише на Близькому Сході, але й у всьому світі. Після ісламської революції в Ірані в 1979 р. та початку в 1980 р. ірано-іракської війни ціни на «чорне золото» злетіли з $13 до майже $37 за барель (в реальному обчисленні з врахуванням інфляції американського долара рівень цього року вважається історичним максимумом нафтових цін, не подоланим до сьогодні).

Серед країн ОРЕС (Організації країн-експортерів нафти) тільки це Саудівська Аравія мало технічні можливості для радикального збільшення видобутку. «13 вересня 1985 р. міністр нафтової промисловості Саудівської Аравії Ямані оголосив, що його країна не готова надалі скорочувати видобуток нафти і буде нарощувати її виробництво. Збільшення видобутку нафти у Саудівській Аравії в 1985-1986 рр. більше ніж утричі радикально змінило ситуацію на ринку. Нафтовидобувні країни змагаються, хто швидше знизить ціни, щоб зберегти свою частку на ринку» [2; c. 116]

Спотові ціни за один барель нафти марки «Аравійська легка» (з 1985 р. «Дубай») впали з $35,69 у 1980 р. до $27,53 у 1985 р. й $13,10 – у 1986-ому. [1; c. 235] Це ціни в середньорічному обчисленні, а добові котирування опускалися нижче $10 за барель. У окремих районах США вартість сирої нафти низької якості на родовищах становила лише $7 за барель.

СРСР для компенсації втрачених прибутків від експорту дорогої сибірської нафти, що прямо впливали на бюджет країни, стабільність споживчого ринку, зовнішньоекономічний баланс та фінансування ВПК і армії, різко форсував видобуток нафти й досяг в 1987-1989 рр. свого історичного максимуму — понад 0,5 млрд. тонн нафти на рік. Проте мінімальні ціни на світовому ринку змусили СРСР вдатися до крупних позик на Заході, котрі там давали тільки під урядові гарантії, які зазвичай супроводжуються політичними вимогами. Так СРСР потрапив до пастки, з якої вже не вибрався. І тому прибічники версії про американсько-саудівську нафтову змову проти СРСР схильні говорити про наявність секретних домовленостей між США та королівством, внаслідок яких і відбулося різке зростання видобутку в 1985 р.

Ця «теорія змови» має безліч прихильників з огляду на особливості відносин між США та саудівським королівством. Ер-Ріяд на прохання ЦРУ надавав широку підтримку моджахедам у Афганістані. А Вашингтон надавав гарантії безпеки династії Саудів, підкріплені широкою програмою співробітництва. «Угодою століття» в області торгівлі зброєю назвали американсько-саудівську угоду (жовтень 1981 р.) про продаж Саудівській Аравії 6 літаків-заправників КС-135, 5 літаків Е-ЗА системи дальнього радіолокаційного виявлення та управління (АВАКС), 1177 ракет класу «повітря — повітря» на загальну суму $8,7 млрд. У квітні 1985 р. США запропонували Саудівській Аравії програму штучних супутників землі «Арабсат» і спільний політ до космосу. Кандидата підбирав міністр оборони королівства. 17-24 червня 1985 р. відбувся політ космічного корабля «Діскавері», де поряд з 4 американцями й 1 французом був перший саудівський космонавт Султан Сауд. За програмою «Щит затоки» того ж року США зобов’язалися поставити королівству системи ППО на $3,7 млрд. Спостерігачі проводять паралелі з зустрічами президента Буша з королем Абдалою в 2008 р., коли було домовлено про поставки американської зброї на $20 млрд., а король погодився підвищити видобуток нафти в королівстві задля зменшення світових нафтових цін.

Проте насправді все виглядає не так однозначно. По-перше, як раз у 1984-1985 рр. попри прохання Саудівської Аравії продати літаки-винищувачі F-15 адміністрація Рейгана не змогла цього зробити через протидію ізраїльського лобі в Конгресі. Тому говорити про повне американсько-саудівське порозуміння не можна. По-друге, Саудівська Аравія і без прохань США надавала широку підтримку різноманітним антикомуністичним рухам. Тодішній начальник саудівської розвідки принц Турки Аль-Фейсал, котрого називають безпосереднім учасником переговорів з директором ЦРУ В.Кейсі щодо обвалу нафтових цін, перелічує багато операцій, в яких Саудівська Аравія надавала підтримку США. Окрім боротьби з Радянською Армією в Афганістані це участь у змові проти союзного Москві лівійського лідера М.Каддафі, допомога режиму С.Барре в Сомалі після його розриву з СРСР та еритрейському опору проти марксистського режиму М.Маріаму в Ефіопії. Ніде жодним словом він не згадує про нафту. [6]

Ще далі йде міністр нафти Саудівської Аравії Алі Аль-Наімі. На пряме запитання щодо можливості «міждержавної угоди» королівства з США по маніпулюванню цінами на нафту він відповів буквально так: «Що стосується «теорії змов» між США та Саудівською Аравією, то її мусують насамперед ті, хто хоче порушити стабільність світового нафтового ринку…» [7]

Таким чином, не існує жодних прямих свідчень про наявність американсько-саудівської змови проти СРСР. Натомість існують значні сумніви у технічній можливості здійснити такий обвал цін на нафту в 1985-1986 рр., як про це говорять прибічники «теорії змови».

Насправді ціни на нафту в 1985 р. не здійснювали різкого обвалу після заяви шейха Ямані. І тим більше не було обвалу цін в 4 рази, як про це іноді говорять. [9] З наведеної вище динаміки цін на нафту сорту «Аравійська легка» видно, що падіння цін було в 2,5 рази у порівнянні з історичним максимумом 1980 р. Але це падіння розпочалося ще в березні 1983 р., коли ОРЕС вирішила знизити базову ціну бареллю $34 до $29, а для фіксації цієї ціни вводить жорсткі квоти на видобуток. Проте ціни на нафту і далі продовжували падати попри зусилля Саудівської Аравії утримати їх. Адже інші країни-члени ОРЕС не дотримувалися своїх квот, оскільки не могли знизити свої бюджетні видатки, зорієнтовані на експортні прибутки від нафтових цін рівня 1979-1981 рр. У «кризові» 1985-1986 рр. ціна впала тільки в 1,88 рази, але ніяк не в 4 рази!

Крім того, суттєвих змін зазнав сам ринок споживання нафти. Високі ціни на вуглеводні стимулювали Європу та США розробляти власні поклади. Наприклад, у 1982-1987 рр. у Європі відбулося збільшення власного видобутку з 168 до 219 млн. тонн на рік. [10; c. 221] Внаслідок активної розробки родовищ Північного моря експортерами нафти стали Велика Британія, Норвегія та Нідерланди. Широкого розповсюдження набули заходи з енергозбереження: зменшення споживання бензину автомобілями, розповсюдження дизельних двигунів, нові технології теплоізоляції приміщень, тощо. Збільшилася ефективність використання енергії. Тільки з середини 70-х в результаті структурної перебудови економіки в США при зростанні ВНП на 15% споживання енергії знизилося на 3%, а у Великій Британії за такого самого зростання ВНП споживання енергії знизилося на 13%. [4; c. 162]

На додаток до цього змінилася система нафтового ціноутворення. Замість довготривалих нафтових контрактів за офіційно оголошеними ОРЕС цінами розширилася одноразові угоди продажу наявної нафти (ринок «спот»), форвардні та ф’ючерсні угоди. На початку 70-х рр. на них приходилося лише 3-5% світової торгівлі нафтою, а в середині 80-х – до 50%. Таке стрімке зростання базувалося на біржовій торгівлі, коли ціна на нафту і нафтопродукти визначалася кількома основними центрами (Нью-Йорк — NYMEX, Лондон — IPE, Сінгапур — SIMEX). Вони працюють цілодобово в режимі реального часу, перебираючи від ОРЕС функцію ціноутворення.

Усі ці фактори разом вважаються фундаментальними економічними причинами падіння цін на нафту після 1982 р., тому «теорія змови» не має реального обґрунтування. Це підтверджується і об’єктивними даними видобутку нафти в Саудівській Аравії. Є.Гайдар у різних своїх виступах говорив про тодішнє зростання саудівського видобутку в 3,5-4 рази, звідки ці цифри почали «гуляти» в інших дослідженнях прибічників «теорії змови». Однак насправді відбувалося протилежне. Офіційна енергетична статистика уряду США, наведена Адміністрацією енергетичної інформації у липні 2007 р., містить цікаву інформацію щомісячного видобутку нафти країнами світу, починаючи з 1973 р. Виявляється, щомісячний видобуток нафти у Саудівській Аравії зріс удвічі за 4 місяці (з мінімуму 2,34 млн. бар. на день у серпні 1985 р. до 4,68 млн. у грудні 1985 р.) і в 2,65 рази за рік (до 6,21 млн. бар. на день у серпні 1986 р.). Потім видобуток впав до 6 млн. бар. і практично не піднімався аж до вересня 1990 р., коли розпочалася війна у Пеській затоці. Таким чином, жодного 4-кратного зростання видобутку нафти, якщо рахувати по місяцям, не було. А якщо рахувати по роках, то видобуток нафти у Саудівській Аравії зріс ще менше – в 1,44 рази (з 3,388 млн. бар. на день в 1985 р. до 4,87 млн. у 1986 р.). Далі у 1987 р. він впав на 12,5% до 4,27 млн. і потім в 1988-1989 рр. тримався на рівні, близькому до 5 млн. бар. на день. Через війну у Перській затоці та для компенсації втрати радянської нафти на світовому ринку в 1991-1992 рр. Саудівська Аравія піднімала свій видобуток до 8,1-8,3 млн. бар. на день. Але й тоді саудівський видобуток залишався на 15-18% нижче їх попереднього рекорду 1981 р. – 9,82 млн. бар. на день. [11] Іншими словами, Саудівська Аравія не «обвалювала», а навпаки намагалася підтримати ціни на нафту. Інакше неможливо зрозуміти, чому вона видобувала в 1981 р. під час піку нафтових цін мало не вдвічі більше, ніж під час «саудівсько-американської змови» в 1985 р.

Якщо ж рахувати видобуток нафти в ОРЕС загалом (бо іноді говорять про причетність до нафтової змови також Кувейту та ОАЕ), то динаміка видобутку ще більш вражає: падіння відбувалося з 27 млн. бар. на день у 1980 р. до 15 млн. у 1985-ому, а потім у 1986 р. середньорічний добовий видобуток навпаки зріс до 18 млн.[12]

Відчайдушні спроби Ер-Ріяда утримати нафтові ціни від падіння цілком логічні, адже темпи зростання ВВП країни прямо залежали від коливань ціни на нафту. У період високих цін на нафту показник темпів зростання ВВП Саудівської Аравії був високим: 6,7% у 1978, 10,1% у 1979, 7,9% у 1981 рр. Коли ж ціни почали падати, впав і темп зростання ВВП: 1,7% в 1982, 0,1% в 1983, 2,6% в 1984, 4,1% в 1985 рр. У 1986 р. обсяг товарного експорту з королівства знизився у порівнянні з 1981 р. в 5,5 рази. Зменшення фінансових надходжень від нафтового експорту ставило країну в скрутне становище, адже вона не могла знизити державні видатки. В 1986 р. з'ясувалося, що реальні прибутки державного бюджету від внутрішніх джерел складають тільки 16,5 млрд. риалів, тоді як видатки перевищууть 88,2 млрд. риалів. Негативне сальдо платіжного балансу королівства у 1985 р. становило майже $13 млрд. За таких умов Саудівській Аравії було не до геополітики. [5; с. 319-332]

Отже, насправді падіння цін 1985-1986 рр. не мало жодного стосунку до американської стратегії протистояння Радянському Союзові. Тому «теорія змови» помилкова. Щоправда, директор ЦРУ В.Кейсі у 1981 р. дійсно вів розмови в Ер-Ріяді про бажаність зменшення цін. Точилася війна в Афганістані, розгорталася польська криза, і США цілком логічно шукали можливості завдати удар по слабкому місцю СРСР. Інша річ, що на практиці цього не відбулося, а Саудівська Аравія навпаки знизила видобуток, «підігріваючи» нафтові ціни в інтересах своєї економіки. Тому як причини розвалу СРСР, так і особливості американсько-саудівських відносин ще вимагають досліджень.

Література:

1. Вороновський Г.К. та ін. Енергетика світу та України. Цифри та факти. – К.: Українські енциклопедичні знання, 2005.

2. Гайдар Е.Т. Гибель империи. Уроки для современной России. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2006.

3. Гайдар Е.Т. Страна и нефть: Цена металла в голосе // Ведомости. - 17.05.2006, №87 (1614).

4. Ковалко М.П., Денисюк С.П. Енергозбереження – пріоритетний напрямок державної політики України. – К.: Українські енциклопедичні знання, 1998.

5. Хамамдех Мухаммад. Саудовская Аравия: проблемы либерализации экономики, базирующейся на нефти // Востоковедный сборник (выпуск второй). - М., 2001.

6. Принц Турки Аль-Фейсал: «Ждем визита Путина» // Завтра. - 27.12.2006.

7. Сигов Ю. Миром правят нефть и доллар? // Деловые люди. - 2004, №159-160 Июнь-июль.

8. Стратегическая «триада» администрации США по развалу Советского Союза // Очерки истории российской внешней разведки / Под ред. С.Н.Лебедева. – Т. 6. – М.: Международные отношения, 2007.

9. Чайка Ф. Кто может обвалить цены на нефть? // Финансовые известия. - 28.02.2007.

10. Шидловський А.К. та ін. Паливно-енергетичний комплекс України в контексті глобальних енергетичних перетворень. – Київ: Українські енциклопедичні знання, 2004.

11. Official Enegry Statistics from the U.S. Government // http://tonto.eia.doe.gov/merquery/mer_data.asp?table=T11.01a

12. OPEC’s Annual Statistical Bulletin // http://www.opec.org/library/Annual%20Statistical%20Bulletin/interactive/FileZ/Main.htm

13. Schweizer P. Victory: The Reagan Administration's Secret Strategy thai Hastened the Collapse of the Soviet Union. - New York: Atlantic Monthly Press, 1994.