Шмига Тетяна

Студентка Т-6 групи(заочне відділення)

Мистецтво як засіб духовного становлення особистості

Для сучасного суспільства проблема формування духовності, духовної культури особливо актуальна. Відчуженість від культури, знецінення престижу освіченості та інтелектуальної діяльності, заниження моральних критеріїв своєї та чужої поведінки складають невирішені проблеми при формуванні життєвої позиції підростаючого покоління.

Згідно з пріоритетом гуманістичних цінностей, значенням індивіда в культурно-духовному розвитку країни цінність людини визначається духовною культурою, якою вона володіє. Духовна культура особистості розглядається як мінімально необхідний комплекс загальнокультурних знань, ідей, ціннісних уявлень, універсальних способів пізнання, мислення, форм практичної діяльності, без оволодіння якими неможлива взаємодія людей, гармонія особистості й суспільства. Процес виховання духовності виступає як відтворення духовної культури, нагромадженої в суспільстві, та стимулювання внутрішнього саморозвитку людини.

На думку культурологів, рівень духовності особистості, її естетична культура формується в процесі навчання і виховання. Естетичне як найбільш емоційна форма духовності здатне пробудити в кожного «душі прекрасні поривання». Але питання естетичного виховання молоді (в школі, профтехучилищі, ВНЗ) продовжують залишатися справою другорядною. Освіченість ще не гарантує високого рівня духовності, культурності, вихованості. На думку вчених, у нас виник суспільний прошарок, що засвоїв зовнішні ознаки цивілізації, але позбавлений елементарних уявлень про справжню культуру .

Могутнім засобом виховання духовності є мистецтво, яке відображає в художньому образі принципово новий рівень дійсності, виступає як універсальний засіб бачення світу очима іншої людини, перетворення зовнішніх культурних сенсів у духовний світ особистості. Як доводять спеціальні дослідження, розвиток особистості органічно пов'язаний з її ставленням до мистецтва.

Виявлена така закономірність: спілкування з мистецтвом підвищує насамперед художній потенціал, від ступеня його розвитку залежить рівень сформованості соціальних цінностей, які активно впливають на успішність виконання виробничо-суспільної діяльності, а також на її соціальні ролі (виробничо-суспільні та сімейно-дозвіллєві). Інакше кажучи, мистецтво формує внутрішній світ особистості й одночасно впливає на вдосконалення соціальної практики, залучаючи до мистецтва підростаюче покоління .

Мистецтво формує сукупність почуттів та ідей людства. Якщо виховне значення інших форм суспільного пізнання має частковий характер: мораль формує моральні норми, політика — політичні погляди, філософія — світогляд, наука робить з людини спеціаліста, то мистецтво впливає комплексно на розум і серце, і немає такого кутка людської душі, який воно не змогло б зачепити своїм впливом. Мистецтво формує цілісну особистість.

Людина перетворює світ не тільки утилітарно-практично, а й естетично, тобто творить ще й за законами краси. Звідси — необхідність мистецтва як знаряддя емоційно-образного естетичного пізнання та перетворення світу і самих людей. Тому нічим не замінна специфічна здатність мистецтва формувати естетичні смаки, здібності і потреби людини, тим самим ціннісно орієнтувати її в світі, пробуджувати творчий дух, творчий потенціал особистості, бажання і вміння творити за законами краси. Ця функція мистецтва забезпечує соціалізацію особистості, формує її соціально-творчу активність.

Раціонально-логічна форма мислення панує в науці. Вона дозволяє пізнавати закономірності світу. В найбільш чистому вигляді вона існує, наприклад, у математиці.

Емоційно-образна форма панує в різноманітних видах мистецтва. Вона дає можливість пізнавати і формувати ставлення до світу. Це зовсім інша сфера пізнання.

Не може людина стати дійсно культурною, тільки опанувавши культуру науки попередніх поколінь і залишаючись на дикому, первісному рівні в емоційно-ціннісній сфері пізнання світу, де досвід, здобутий діяльністю тих самих поколінь, для неї не пріоритетний. Але саме така людина сьогодні виходить із наших загальноосвітніх шкіл.

Емоційно-образна форма мислення розвивається саме через мистецтво як специфічну форму пізнання і передачі досвіду. І якщо в науці навчання здійснюється через вивчення змісту, то при емоційно-образному розвитку виключно важливе домінування особливої форми пізнання — переживання змісту. А культурного, тобто того, що включає в себе досвід поколінь, переживання слід навчати. Дуже важливо закласти любов до прекрасного в дитинстві або підлітковому віці. «Основні якості духовно багатої особистості формуються змолоду, коли допитливість і жага знань особливо загострені, — вважає В.Пошатаєв. — У зрілому віці відбувається підзарядка акумульованих знань, духовних багатств. Якщо в молодості не був закладений надійний фундамент, то надалі цей недолік важко викорінити».

На жаль, роль мистецтва у розвитку суспільства і в житті кожної людини наша школа ще не зовсім розуміє і тому не планує передавати цей досвід молодим поколінням. І тим самим свідомо перериває, руйнує передачу духовного, емоційного досвіду пращурів. «Таке нерозуміння має корені, зокрема, в глибокому спотворенні сучасного мислення фетишизацією точних наук. Людство, втративши віру в Бога, як за соломинку, хапається за будь-яку іншу велич — чи то всезнання вождя, чи то всезнання комп'ютера», — вважає Б.М. Йєменський .

Те, що і школа, і суспільство в цілому не усвідомлюють глибокої небезпеки відсутності морально-естетичної грамотності сьогодні, можливо, є не менш серйозним, ніж екологічна катастрофа, що наближається. Та й сама ця катастрофа формується на основі розвитку духовно-морального примітивізму багатьох людей, які перестали наслідувати духовну культуру пращурів.

Особливо сприятливою для духовного розвитку особистості є атмосфера доброзичливості, натхнення. В цьому плані саме творчість є міцною основою, що сприяє формуванню духовності .Пробуджувати в людині творця, який бажає і вміє творити за законами краси, — ця функція мистецтва буде зростати з розвитком суспільства. Людина майбутнього не буде примушуватись до праці ні прямими економічними, ні позаекономічними стимулами; єдиним стимулом буде розвинуте творче начало. А його й формує мистецтво.

Людина, яка оволоділа лише одним фрагментом культури і свідомо або несвідомо відгородившись від інших сфер, не може вважати себе духовно багатою. Бо духовний потенціал особистості — це ступінь могутності, прихованих можливостей всього інтелекту, який живиться

як матеріальною, так і духовною сферами. При цьому вирішальну роль відіграє не стільки кількісна сторона, нагромадження потенціалу, скільки якісна — внутрішня потреба в засвоєнні культурних цінностей, реалізації потенційних можливостей. Духовний потенціал здійснює безпосередній вплив на потенціал творчий, на моральні параметри особистості. Чітко виділяється і зворотна дія: чим сучасніші естетичні смаки і почуття людини, чим активніша її творча діяльність, тим коротший шлях до усвідомлення ідейно-моральних проблем, духовних цінностей .

Коли ми говоримо про необхідність розвитку емоційно-ціннісної культури, необхідно мати на увазі специфіку можливостей не тільки мистецтв, а й наук, спорту, праці. Але в кожній сфері особистісного становлення слід виділяти лідера. В емоційно-духовній сфері — лідер мистецтво. Постійне спілкування з ним сприяє розширенню кола інтересів людини, допомагає їй глибше розумітися на явищах дійсності і в самій собі, морально і естетично оцінювати свої дії і вчинки, почуття та емоції. Спілкування з мистецтвом у процесі навчання і виховання виступає як могутній засіб «олюднення» людини, формування її духовності.

Література

1. Бахадур В. Аспект индийской зс-тетики. — Мадрас, 1956. — С.17.

2. Борев Ю.Б. Зстетика. — 4-е изд., доп. — М.: Политиздат, 1988. — 496 с.