Миколаєнко Олена
Студентка групи МІ-5 педагогічно-індустріального факультету
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький
державний педагогічний
університет імені Григорія Сковороди»
Комп’ютерна
техніка застосовується у навчанні приблизно з початку 60-х років, та її
потенційні можливості розкрито ще далеко не повністю. Згідно з прогнозами, що
передували широкому впровадженню комп’ютерів у систему освіти, визначалися такі
сильні сторони нових засобів навчання: новизна роботи з комп’ютером викликає в
учнів підвищений інтерес до неї і тим посилює мотивацію навчання; колір,
мультиплікація, музика, звукове мовлення розширюють можливості подання
інформації; використання комп’ютера дозволяє будувати індивідуалізоване
навчання на основі моделі учня, яка враховує історію його навчання і
індивідуальні особливості сприймання, мислення, пам’яті; за допомогою
комп’ютера може бути реалізована особиста манера спілкування; таким чином,
створюються більш сприятливі умови для роботи, що найбільш важливо для учнів з
уповільненим темпом навчання; при використанні комп’ютера учні активно
залучаються до процесу навчання, мають можливість зосередити увагу на найбільш
важливих аспектах матеріалу, що вивчається; можна не квапитися з розв’язком; не
боятися покарання або осуду; набагато розширюються набори навчальних задач,
використовуються задачі на моделювання різноманітних ситуацій, постановку
діагнозу; використання комп’ютера дає учням змогу переконатися, до чого
призводять розв’язки; при наявності комп’ютера учні можуть користуватися
більшим обсягом раніше недоступної інформації.
Досвід
використання комп’ютерів при навчанні вніс корективи до цього прогнозу, а деякі
положення були цілком спростовані. По-перше, змінилися акценти щодо переваг
комп’ютерного навчання. Виявилося, що не здатність демонструвати кольорові
зображення, не вміння синтезувати мовлення чи зберігати в пам’яті великі обсяги
текстової інформації роблять комп’ютер таким потужним, а лише поєднання цих
властивостей разом із можливістю індивідуалізувати навчання визначає його силу
і перспективу. По-друге, з’ясувалося, що дидактичні проблеми комп’ютеризації
навчання є, перш за все, загальними проблемами сучасної педагогіки і психології
навчання: “високий рівень індивідуалізації недосяжний, оскільки немає
відповідної моделі учня і самого процесу навчання”; “виникають сумніви відносно
здатності комп’ютера розумно індивідуалізувати навчання: реалізація цього
потенціалу вимагає більш поглибленого знання механізмів мислення і навчання,
ніж те, що ми маємо на сьогодні”. Багато дослідників зазначали, що інтерес до
занять з комп’ютером був викликаний, очевидно, новизною засобу, а тому з часом
починає слабнути, хоча “є багато свідчень про те, що рівень уваги учнів при
роботі віч-на-віч з комп’ютером набагато вищий, ніж у класі”; в умовах сучасної
організації шкільного навчання “нелегко врахувати відмінності в темпах
просування учнів у навчанні”.
Взагалі 80-ті
роки ХХ століття відзначаються більш стриманим ставленням до комп’ютеризації навчання.
Так, Н.Ф.Тализіна вважала, що впровадження ЕОМ, як і інших засобів навчання, не
є самоціллю. Застосування їх у навчанні виправдане лише в тому випадку, коли це
підвищує ефективність навчального процесу хоча б за одним з критеріїв: якістю
навчання, витратами часу та сил викладачів та учнів, фінансовими витратами.
Істотно ж вплинути у позитивному плані на якість навчання можна лише тоді, коли
технічні засоби адекватні природі навчального процесу та його закономірностям.
В той же час Д.Папагіаніс та С.Мільтон писали: “Поки у нас мало свідчень того,
що впровадження комп’ютерів в освіту суттєво впливає на навчальний процес.
Результати проведених досліджень впливу мікрокомп’ютерів на навчальну
діяльність, когнітивний розвиток та ефективність навчання, хоча і не остаточні,
показують, що можливості використання комп’ютера щодо підвищення успішності
досить скромні, а вплив на пізнавальні здібності, що його приписують
комп’ютеру, мало вивчений. Хоча його використання, безумовно сприяє покращенню
досягнень невстигаючих (а також аномальних і обдарованих) дітей, особливо на
початкових ступенях навчання; його вплив на загальну культуру більшості учнів
неоднозначний”.
За дослідженнями
Л.П.Гур’євої, в результаті комп’ютеризації діяльності змінюється не тільки її
операційний склад, а відбуваються зміни і на особистісному рівні. Причому, вони
можуть бути як позитивними, так і негативними.
Серед позитивних дослідниця виділяє: 1) посилення інтелекту людини
за рахунок залучення її до розв’язування більш складних задач в умовах
комп’ютеризації; 2) розвиток логічного, прогностичного та оперативного
мислення, зумовлений тим, що, готуючи задачу для комп’ютера, користувач
попередньо обмірковує її, складає алгоритм, який і реалізує в процесі роботи з
комп’ютером; 3) розвиток у користувачів адекватної спеціалізації
пізнавальних процесів – сприймання, мислення, пам’яті, формування
спеціалізованої за предметним змістом ділової мотивації застосування комп’ютера
до розв’язування професійних задач. Зазначено також, що продуктивне використання
комп’ютера підвищує самооцінку, а в результаті отриманого задоволення на
когнітивному та емоційному рівні формуються ділова спрямованість, точність,
акуратність, впевненість у собі, які переносяться і в інші галузі
життєдіяльності.
До можливих негативних
змін віднесемо: 1) зниження інтелектуальних здібностей при спрощенні
розв’язування задач за допомогою комп’ютера, редукування їхньої змістової
складової, зведення процесів розв’язування до формально-логічних компонентів;
2) надмірна спеціалізація пізнавальних процесів знижує їхню гнучкість та
можливість перенесення на розв’язування більш широкого кола задач, переростання
позитивних наслідків у педантизм та ригідність; 3) негативні мотиви, що
відволікають від основної діяльності: ігрові, деструктивні, – однобічний
розвиток, що ускладнює адаптацію особистості до інших необхідних сфер
діяльності.