Секція «Педагогіка»
Студент
групи МІ-5 педагогічно-індустріального факультету
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний
педагогічний
університет
імені Григорія Сковороди»
Психолого-педагогічні
передумови диференційованого вивчення геометрії в основній школі: історичний
досвід
Реформування національної системи освіти зумовило зміну освітньої парадигми. Деклароване нею сучасне замовлення на підготовку високоінтелектуальної, творчої, активної, енергійної, ділової особистості, здатної мислити, самостійно виносити рішення, брати на себе відповідальність спричинило необхідність появи таких форм і методів роботи, які б стимулювали розвиток природних здібностей учнів та прийняття ними системи загальнолюдських цінностей, варіативність мислення в стандартних і нестандартних ситуаціях, раціональність і самостійність у виборі способів вирішення проблем.
Найдавнішою формою навчання вважається індивідуальна. Суть такого навчання полягає в передачі соціального досвіду окремій дитині. З поступовим накопиченням знань про оточуючу дійсність навчання ускладнюється. З’являються школи, в яких учитель навчає кожного учня окремо. Учитель, працюючи з одним учнем, організовував самостійну роботу для всіх інших.
З розвитком суспільного виробництва широко використовується групова форма навчання. Комплектування груп відбувалося за постійним складом і приблизно однаковим рівнем підготовки учнів. У груповій роботі застосовувалася фронтальна робота з учнями. Організовувалося повторення вивченого матеріалу, цим забезпечувалася системність і міцність знань та відносна однорідність групи за рівнем просування в навчанні. Із історії педагогіки відомо, що ідеї диференційованого навчання розповсюджувалися класиками з часів Я.А. Коменського, але термін “диференціація” тоді ще не використовувався. У “Великій дидактиці” Я.А. Коменський висловлює ідею поділу учнів на сильних, середніх, слабих. Виступаючи проти індивідуального навчання як загальномасового явища, Я.А. Коменський пропонує проведення уроку з поєднанням індивідуальної роботи. Провідною ідеєю Я.А. Коменського була ідея розвитку дитини
Класно-урочна система навчання є вищим ступенем групової організації навчання. Вона передбачає наявність великих груп учнів. Об’єднання проводиться за віком та однаковим рівнем знань. Усі учні однієї групи вивчають однаковий матеріал. Учитель проводить фронтальну роботу з учнями і стежить за працею кожного. Свого часу Я. А. Коменський обґрунтував основні дидактичні вимоги до організації навчального заняття, які залишаються актуальними і зараз: частина часу відводиться на опитування учнів, решта – на вивчення нового матеріалу. Кожне заняття має розв’язати певне педагогічне завдання.
Класно-урочна система навчання наділена прогресивними якостями. Вона систематизувала надбання педагогічної думки в галузі освіти на кінець XVII ст. Але подальший розвиток продуктивних сил, виникнення капіталістичних суспільних відносин, нестача підготовлених учителів стимулювали пошуки нових форм навчання, які б давали змогу одному вчителеві навчати значно більшу кількість дітей, ніж це звично практикувалося.
Тому у XVIII ст. розвивається белл-ланкастерська система навчання – система взаємного навчання. Суть цього навчання полягає в тому, що старші, здібніші і підготовленіші учні виступають у ролі "вчителя". За вказівками вчителя вони навчають інших учнів. Але під час такої роботи поза увагою вчителя залишаються індивідуальні особливості учнів. Навчання мало формальний характер. На початку XX ст. в США з’являється система індивідуалізованого навчання: дальтон-план. За цією формою навчання кожен учень засвоює програмовий матеріал залежно від своїх можливостей і здібностей. Учителі виступають у ролі консультантів. Увесь програмовий матеріал ділився на частини. Кожен учень послідовно розробляв певну частину: конспектував теоретичний матеріал, записував запитання для самоперевірки, вказував використані джерела, обирав задачі та приклади. Дозволялося працювати над завданнями в невеликих групах. Робота з усім класом проводилася тільки під час вступних бесід або під час підведення підсумків про виконання завдань. Оцінювання досягнень в навчанні кожної дитини – це позитивний момент даної форми навчання. Але вона мала й недоліки: нераціональне використання часу, суперництво, а головне те, що деякі учні були неспроможні самостійно опрацьовувати навчальний матеріал.
У другій половині двадцятих років минулого століття в СРСР з’являється бригадно-лабораторний метод навчання. Цей метод реалізував творчий підхід до втілення дальтон-плану. Під час впровадження бригадно-лабораторного методу навчання, поєднується колективна навчальна діяльність з індивідуальною, посилюється увага до організації самостійної роботи учнів. Ці форми роботи поєднувало те, що учні опрацьовували частини тем. Більшу частину роботи учні виконували самостійно або в невеликих за кількістю групах. Учитель у процесі проведення уроку виконував функції консультанта.
Проводилась певна диференціація діяльності дітей. У бригадно-лабораторному методі складні для самостійного опрацювання питання вчитель пояснював. Але були недоліки і в бригадно-лабораторній системі: зниження провідної ролі вчителя, не забезпечувалось опанування знаннями всіма учнями. А головний недолік полягав у системі оцінювання: оцінювалася робота всієї групи (бригади), а не внесок кожного члена групи в розв’язання спільного завдання.