Філологічні науки/ Риторика і стилістика

Гоца Н.М.

Львівський національний університет ім. І.Франка

Текст як лінгвостилістична єдність та основні аспекти і методи його аналізу

На сьогоднішній день текст розуміється як цілісне комунікативне утворення, що відрізняється структурно-семантичною, композиційно-стилістичною і функціональною єдністю і характеризується певним набором категоріальних ознак (текстових категорій), таких як інформативність, завершеність, лінійність, інтегративність, рекуративність (повторюваність), що особливим чином проявляються на над фазовому рівні. Хоча текст зовнішньо представлений послідовністю лінійно розташованих речень, абзаців та інших фрагментів, він є якісно новим утворенням, що не зводиться до суми складових його елементів. У даній трактовці текст виступає самостійним об’єктом лінгвістичного та лінгвостилістичного аналізів [5: 201].

Однією з основних задач лінгвістики тексту є виявлення, систематизація і опис категоріальних якостей тексту, що надають йому якісну своєрідність, зі своїми змістовими та формальними одиницями.

В різні періоди проблемою вивченням та аналізу тексту займалися такі вчені, як М.М. Бахтін, В.В. Виноградов, Л.В. Щерба, В.М. Жирмунський.

Одним з суттєвих параметрів будь-якого тексту є приналежність його до певного стилю і жанрова оформленість. Закономірності організації тексту різних стилів вивчаються функціональною стилістикою, риторикою, а літературний жанр тексту як історично складений тип літературного твору, що має набір суттєвих ознак, естетичних якостей, є предметом вивчення літературознавства. Проте суттєві параметри тексту в загальному вигляді повинні бути охарактеризовані і при філологічному аналізі тексту на попередньому етапі його вивчення.

В той же час в лінгвістиці останніх років активно розвивається теорія мовленнєвих жанрів, ідеї якої представляються плідними і перспективними для аналізу літературно-художніх творів. У світлі цієї теорії літературно-художній твір розглядається як мовленнєвий акт, мовленнєва діяльність, що обумовлено естетико-пізнавальною і комунікативною природою тексту [2: 34-35].

Бабенко Л.Г. визначає такі підходи до вивчення тексту:

1. Лінгвоцентричний (аспект співвідношення «мова-текст»). Логіка базується на вивченні функціонування мовних одиниць та категорій в умовах художнього тексту. 2. Текстоцентричний (текст як автономне структурно-смислове ціле без співвідношення з учасниками літературної комунікації). Заснований на уявленні про текст як результат і продукт творчої діяльності. Текст розглядається як цілісний завершений об’єкт дослідження. Проте окремо виділяються семантика і граматика тексту, основу яких складає погляд на текст як на структурно-семантичне ціле. 3. Антропоцентричний (аспект співвідношення «автор-текст-читач»). Пов'язаний з інтерпретацією тексту в аспекті його породження (позиція автора) і сприйняття (позиція читача), в аспекті його дії на читача в дериваційному аспекті. 4. Когнітивний (аспект співвідношення «автор-текст-позатекстова діяльність) [2: 15].

Текст представляє собою надзвичайно складний об’єкт дослідження. Через багатоплановість і багаторівневість його організації текст важко вкласти в звичні лінійні рамки тієї лінгвістичної науки, котра сформувалася на виявленні певного корпусу одиниць і подальшої їх класифікації. Саме цей фактор, а також міждисциплінарний статус теорії тексту, її зв’язок з цілим рядом наукових дисциплін цілком природно обумовлюють множинність підходів до вивчення тексту і відповідно породжують плюралізм думок відносно його природи.

Слід відмітити, що художній текст як явище мистецтва слова є комплексним: воно мистецьке і психологічне, інтелектуальне і соціальне; це своєрідний мовленнєво-словесний акт між автором і читачем, що здійснюється за допомогою слова. Найновіші дослідження цього феномена здійснюються при залученні необхідних наук: психології художньої творчості, історії літератури, літературної критики, мовознавства та ін. Лінгвістичний аналіз не руйнує цілісності художнього тексту і цілісності його сприйняття. Але він дозволяє бачити естетичне ціле таким, яким його творив і хотів, щоб його власне таким сприймали, автор. Тому й ключі до розуміння його задуму - у системі мовно-художніх засобів твору [3: 18-20].

Крупа М. зазначає, що лінгвоаналіз використовує такі методи дослідження: семантико-стилістичний, порівняльний, стилістико-статистичний, метод стилістичного експерименту. Крім загальних методів, якими користуються всі підрозділи стилістики, лінгвоаналіз володіє притаманними лише йому, а саме: 1) Метод «слово-образ (мікрообраз)» - виявлення того комплексу мовних засобів різних рівнів з усіма стилістико-смисловими нюансами, який служить для створення даного мікро образу в системі художньо-образного мислення письменника; окремий образ відображає ідейно-художній задум цілого тексту. 2) Метод комплексного аналізу художнього тексту, який забезпечує лінгвістична категорія образу автора. 3) Метод повільного прочитання художнього тексту передбачає лінгвостилістичне опрацювання кожної мовної одиниці з метою обґрунтованої мотивації авторського відбору. 4) Метод лінгвістичного аналізу за мовними рівнями. 5) Метод комплексного дослідження позатекстових факторів мовної особистості письменника: мовне оточення, освіта, лектура та ін. Застосування методу передбачає виявлення у художньому тексті тематичних і стильових домінант, образно-асоціативних полів, ключових слів та наскрізних образів. 6) Метод естетичного спостереження над словом у художньому тексті. 7) Метод компонентного аналізу безпосередньо спрямований на розкриття семантичних основ образності, парадигматики естетичних значень. 8) Метод дослідження лексико-семантичних полів. 9) Контекстний та інтертекстуальний метод аналізу мовних одиниць. У художньому тексті він дозволяє простежити функціонування наскрізних образів, мовних знаків культури у горизонтальному та вертикальному контексті словесності [3: 23-24].

Для повного та глибокого аналізу художнього тексту В.П. Тюпа пропонує використовувати ступені пізнання, такі як фіксація, систематизація, ідентифікація, пояснення, інтерпретація. Звичайно, що окремий науковий твір не обов’язково вміщає всі п’ять ступенів пізнання. Проте, будь-яке наукове судження, що входить в склад такого твору, володіє одним із модусів науковості [6: 9].

У Арнольда І.В. можемо знайти два основних типи аналізу художнього твору. У першому спочатку гіпотетично виділяється основна ідея чи тема цілого, потім виділяються лексичні, синтаксичні, морфологічні і фонетичні частини тексту, котрі дають змогу підтвердити, уточнити, видозмінити чи навіть заперечити вихідну гіпотезу, в останньому випадку гіпотезу заміняють новою і повторюють процедуру спочатку. Другий метод заснований на русі в протилежний напрямок: увага зосереджена на якій-небудь формальній особливості чи деталі тексту. Помітивши таку особливість, дослідник шукає пояснення, зіставляючи з іншими особливостями і контекстом, перевіряє, чи не підтримується таке висунення іншими способами, і нарешті, формулює основну ідею і тему. Потім ця перша деталь, яку помітив дослідник, та інші, знайдені пізніше, розглядаються з точки зору їх місця в художньому цілому [1: 63].

Рудяков Н.А. стверджує, що естетичні та мовні закономірності у художньому творі передбачають лише два етапи у стилістичному досліджуванні цього об’єкту. Перший – це визначення естетичних закономірностей, тобто тих протиріч між об’єктивною дійсністю та її відображенням у свідомості суб’єкта, котрі лежать в основі словесного образу суб’єкта оповіді і словесних образів відтворюваних ним персонажів і котрі обумовлені естетичними перетвореннями мовних одиниць у художньому творі і їх об’єднання в особливу, функціонально спеціалізовану систему. Другий етап – семантична інтерпретація художнього твору, тобто дослідження мовних одиниць, що представляють собою ту об’єктивну реальність, в якій знаходить вираження ідейно-образний зміст [4: 113].

Отже, підсумовуючи усе сказане вище, можемо зауважити, що стилістично-лінгвістичний аналіз художнього тексту є явищем багатогранним та різностороннім. Майже кожен науковець, що працює у даній галузі, пропонує свій власний метод. Проте, слід пам’ятати, що лише у взаємодії ці методи допоможуть проаналізувати художній текст якнайдетальніше.

Література:

1. Арнольд И.В. Стилистика. Современный английский язык: Учебник для вузов. – 4-е изд., испр. и доп. – М.: Флинта: Наука, 2002. – 384с.

2. Бабенко Л.Г. Лингвистический анализ художественного текста. Теория и практика: Учебник; Практикум / Л.Г. Бабенко, Ю.В. Казарин. – 2-е изд. – М.: Флинта: Наука, 2004. – 496с.

3. Крупа Марія Лінгвістичний аналіз художнього тексту. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. – 416с.

4. Рудяков Н.А. Стилистический анализ художественного произведения. – К.: Головное издательство издательского обединения «Вища школа», 1977. – 136с.

5. Стилистика английского языка: Учебник / А.Н. Мороховский, О.П. Воробьева, Н.И. Лихошерст, З.В. Тимошенко. – К.: Выща шк., 1991. – 272с.

6. Тюпа В.И. Анализ художественного текста : учеб. пособие для студ. фиол. фак. высш. учеб. заведений / В.И. Тюпа. – М.: Издательский центр «Академия», 2006. – 336с.