Филологические науки/6. Актуальные проблемы перевода

К.ф.н. Мітіна Л.С.

Харківська державна академія культури, Україна

400-річчя шекспірівського сонету: східнослов’янський вимір

Твоих таблиц не надо мне. В мозгу –

Верней, чем на пергаменте и воске,..

(В. Шекспір. Сонет CXXII. Пер. С. Маршака)

Сонети видатного англійського митця Вільяма Шекспіра є однією з вершин світової поезії, а їх 400-річчя (2009) є визначною подією у культурному житті людства. Найбільшою увагою перекладачів, літературознавців та читачів серед шекспірівських сонетів користується сонет LXVI, який активно засвоюється мабуть усіма національними літературами, зокрема східнослов'янськими. Ми не будемо торкатися аналізу ні цього шедевру, ні його перекладів, бо це вже зроблено в достатній мірі у безлічі різноманітних видань з усього світу, а звернемо увагу на велику кількість перекладів, які, немов промені, висвітлюють творіння Шекспіра з різних поетичних точок зору, та спробуємо об'єднати ці промені у яскраве світло поезії сонету.

Візьмемо до уваги наступне:

1) поетичний переклад – це нелегкий компроміс його автора по розділу оригіналу на основне і другорядне та виключення третьорядного, що обумовлено історичною епохою, літературною школою, естетичними уподобаннями автора перекладу та багатьма іншими факторами;

2) головна відмінність перекладів не в тому, що перекладено, а в тому, які риси оригіналу залишилися неперекладені;

3) оригінальна мова сонетів істотно відрізняється від сучасної англійської (ускладнений синтаксис, своєрідні граматичні побудови), ймовірним здається припущення, що Шекспір призначав свої сонети скоріше для читання очами, ніж для проголошення вголос [25].

Зведемо різноманіття перекладів LXVI сонету у єдину табличну форму. Рядками цієї таблиці будуть сам сонет та його переклади, а стовпцями – структурні частини сонету (три катрени та фінальний двовірш). Визначимо особливості проведеного групування:

1) 1 рядок включає оригінал сонету, 3,7-14 рядки – українські переклади, 5 і 6 рядки – білоруський та болгарський відповідно, а решта – російські переклади сонету, з яких переклади в рядках 15, 20 та 22 виконані українськими авторами;

2) усі переклади сонету можна поділити на дослівник (або прозаїчний переклад – 2 рядок таблиці), безпосередньо поетичний переклад та так звані варіації за мотивами сонету (останні 2 рядки таблиці);

3) номер рядка у таблиці відповідає номеру списку літератури;

4) наведена лише частина перекладів LXVI сонету (за вибором автора), зведення усіх перекладів (навіть тільки професіональних та надрукованих) виходить за межі цієї роботи;

5) вертикальне розташування перекладів може здійснюватися за хронологічними, географічними, історичними, мовними, естетичними, філологічними або за іншими критеріями, що потребує окремого дослідження;

6) горизонтальна структура таблиці може бути більш детальною (7 двовіршів або навіть 14 рядків), але це викличе певні труднощі оформлення матеріалу.

Наведена форма групування матеріалу може дозволити читачеві:

1) у компактному вигляді побачити різноманіття перекладів сонету;

2) при "горизонтальному" читанні по рядках побачити різні погляди на сонет в цілому;

3) при "вертикальному" читанні по стовпцях оцінити відмінності перекладу окремих частин сонету;

4) обравши за своїм уподобанням переклади окремих частин сонету, поєднати їх у власний варіант шекспірівського тексту у цілому.

1	Tired with all these, for restful death I cry: As to behold desert a beggar born, And needy nothing trimmed in jollity, And purest faith unhappily forsworn,	And gilded honour shamefully misplaced, And maiden virtue rudely strumpeted, And right perfection wrongfully disgraced, And strength by limping sway disablèd,	And art made tongue-tied by authority, And folly (doctor-like) controlling skill, And simple truth miscalled simplicity, And captive good attending captain ill:	Tired with all these, from these would I be gone, Save that, to die, I leave my love alone.
W. SHAKESPEARE
2	Устав от всего этого, я взываю к успокоительной смерти, — устав видеть достоинство от роду нищим, и жалкое ничтожество, наряженное в роскошь, и чистейшую веру, от которой злобно отреклись,	и позолоченные почести, позорно оказываемые недостойным, и девственную добродетель, которую грубо проституируют, и истинное совершенство, опозоренное с помощью лжи, и силу, которую шаткое правление сделало немощной,	и искусство, которому власть связала язык, и блажь, с ученым видом руководящую знанием, и безыскусную честность, которую прозвали глупостью, и порабощенное добро в услужении у главенствующего зла, —	устав от всего этого, я бы от этого ушел, но меня останавливает, что умерев, я оставлю свою любовь в одиночестве.
А. ШАРАКШАНЭ
3	Не раз я кличу смерть, бо нудно бачить в світі, Як ходить працівник в жебрацькому лахмітті, А капосне ніщо блищить у пишнім строю, А вірність щирая знай б’ється з клеветою.	Як славу має й честь огида і облуда, А чистоту он там сквернить насилля дике, Як чесноту ганьбить ось стовпище велике, А власть над всіма зла, як на очах полуда.	Перед надсилою художество німіє, А дурень мудрому відмірює права, І правда спугана, безпомічна дуріє, А добрий в найми йде, а ледар ужива —	Умер би! Ні, держусь тривогою одною: Як я умру, й любов моя умре зі мною.
І. ФРАНКО

4	Зову я смерть. Мне видеть невтерпеж Достоинство, что просит подаянья, Над простотой глумящуюся ложь, Ничтожество в роскошном одеянье,	И совершенству ложный приговор, И девственность, поруганную грубо, И неуместной почести позор, И мощь в плену у немощи беззубой,	И прямоту, что глупостью слывет, И глупость в маске мудреца, пророка, И вдохновения зажатый рот, И праведность на службе у порока.	Все мерзостно, что вижу я вокруг... Но как тебя покинуть милый друг!
С. МАРШАК
5	Зняможаны, малю ратунку ў смерці, Бо ходзіць варты долі ў жабраках, І ўсё як ёсць нікчэмнасць прагне сцерці, І вера ўся ў знявераных руках,	І ганьбу пакрывае пазалота, І цноту грубасць на таргі вядзе, І слаўная зняслаўлена істота, І сілу немач ссільвае ў бядзе,	І затыкае рот мастацтву ўлада, І цёмны вучыць, як знябыць імглу, І праўда быць прасцячкай шчырай рада, І гожнае добро слугуе злу.	Зняможаны, зірнуў бы ў вочы смерці, Ды як любоў самотна жыцьме ў свеце?
Р. БАРАДУЛІН
6	Зова смъртта. До гърлото съм сит заслугата да виждам просекиня, и глупостта - в костюм със бисер шит, и честността - удавена във тиня,	и простият език - немил-недраг, и пъченето - признак за наука, и чистото моминство - във бардак, и почестите - пръскани наслука,	и нрава строг - покварен от властта, и гордото достойнство - на заплата, и творчеството - с вързани уста, и правдата - във служба на лъжата.	Охотно с тази смрад се бих простил, но как да те оставя, друже мил?
В. ПЕТРОВ

7	З усього стомлен, кличу безрух -- Смерть, Бо видіти заслугу жебраком, І врамлення ніщоти в пишну щерть, І чисту віру, викляту гуртом,	І злото честі, зміщене в ганьбу, І грубе скурвлення дівочих цнот, І доскональства скривджену судьбу, І моці від кульгавих влад розсот,	І вміння скуте мусом німоти, І дурість докторовану чола, І прямоту з прозванням глупота, І Бранця -- Благов стіп державця-зла:	З усього стомлен, я в ніщо не пішов, Будь невсамотнив тим мою любов!
І. КОСТЕЦЬКИЙ
8	Втомився жити я i кличу смерть. Кладу спостерiганню скрути край, Безчесна не для мене круговерть – Багатiїв отой ганебний рай,	Де чиста вiра скривджена лежить, I досконалiсть втоптана у бруд, I честь дiвоча з сорому горить, I де важкий за правду битись труд,	Вистежують усiх за разом раз, I красномовним слова не дають, I шиють в дурнi кожного iз нас, I золото без сорому гребуть.	Я з цього свiту у нiщо б пiшов, Та як лишу саму мою любов?
Г. ПІЛИПЕНКО
9	Я кличу смерть - дивитися набридло на жебри приниження чеснот На безтурботне i вельможне бидло, На правоту, що їй затисли рот,	На честь фальшиву, на дiвочу вроду Поганьблену, на зраду в пишнотi, На правду, що пiдлотi навдогоду В бруд обертає почуття святi,	На мистецтво пiд п'ятою влади, I на талант пiд наглядом шпика, I на поряднiсть, що безбожно краде, I на добро, що в зла за служника!	Я вiд всьго цього помер би нинi Таж не лишу тебе я в самотинi.
Д. ПАВЛИЧКО

10	Стомившися, вже смерті я благаю, Бо скрізь нікчемність в розкоші сама, І в злиднях честь доходить до одчаю, І чистій вірності шляхів нема,	І силу неміч забива в кайдани, І честь дівоча втоптана у бруд, І почесті не тим, хто гідний шани, І досконалості — ганебний суд,	І злу — добро поставлене в служниці, І владою уярмлені митці, І істину вважають за дурниці, І гине хист в недоума в руці.	Стомившись тим, спокою прагну я, Та вмерти не дає любов твоя.
Д. ПАЛАМАРЧУК
11	Я кличу смерть. Нестерпно бачить це: Чесноту, що на папертi старцює, Нiкчему, в розкiш вбрану, а iще Лукавство, що над правдою глузує,	На iстинi фальшиву ворожбу, Сплюндровану цноту серед борделю, Й вiдзнак незаслугованих ганьбу, I велетня в полонi у пiгмеїв,	Відвертiсть, ту, що дурiстю назвуть, I дурiсть справжню з маскою пророка, I праведнiсть в розпусти у зубах, Й натхнення, що мовчить, з заткнутим ротом.	Усе гидота навкруги i згуба, Та як Тебе залишу, друже любий?
Л. СТЕПОВИЧКА
12	Утомлений всім тим, я хочу вмерти, Коли жебрак надармо жде заслуг, І бідного потреб нічим не стерти, Про чисту вірність вже заник і слух,	І гідність золота ганьбою вкрита, І грубіян дівочу честь пом'яв, І права досконалість перебита, І силу на кульгавість світ зміняв,	Уста мистецтву влада затулила, Безглуздя лічить вмілости талан, Звичайна правда простоту зганьбила, Добро в полоні — зло для нього пан;	Я втомлений всім тим, на смерть готов — Та як залишу в самоті любов?
О. ТАРНАВСЬКИЙ

13	Я кличу смерть, нестерпне вже буття, Коли достоїнство на жебрах стріну І орденом оздоблене сміття, І справжню вірність, продану злочинно,	І почесть на негідному чолі, І честь дівочу, стоптану жорстоко, І досконалість, віддану хулі, І силу, що кульгає з кожним кроком.	І слово, що йому заткали рот, І дурноту, що учить, безталанна, І правду, вивернуту назворот, І доброту на службі злого пана;	Огірчений усім, я б геть пішов, Та як лишу тебе, моя любов?
С. ГОРДИНСЬКИЙ
14	Всім змучений спочинок смертний зву: Адже Достойні в злиднях народились, Й Нікчема в одіж нарядилась нову, Й від Віри істинної відступилась.	І Честь злата у нечисті раба, Й Цнотливість перетворена в повію, І Досконалості грозить ганьба, І Сила втратила всю свою дію.	І у Мистецтва стиснуті вуста, І Глупство розумом згори керує, І Істина проста - то простота, Й Добро під гнітом влади Злу слугує.	Всім змучений, охоче смерть прийму, Та як тебе залишу я саму.
І. СЕЛЕЗІНКА
15	Устал я от всего и жажду смерти, Отказываюсь видеть блеск убогих, И пустоту нарядной круговерти, И ложь, что правдою слывёт у многих,	И ордена, что раздают друг другу, И непорочность в лапах сладострастья, И совершенство, загнанное в угол, И силу духа, сломленную властью,	И как опасно с глупостью бороться, И как язык завязывают в узел, И честность объявляют сумасбродством, И доброту считают лишним грузом.	Устал я от всего. Не стал бы жить, Но не могу Любовь осиротить.
Г. ПІЛИПЕНКО

16	Измучась всем, я умереть хочу. Тоска смотреть, как мается бедняк, И как шутя живется богачу, И доверять, и попадать впросак,	И наблюдать, как наглость лезет в свет, И честь девичья катится ко дну, И знать, что ходу совершенствам нет, И видеть мощь у немощи в плену,	И вспоминать, что мысли заткнут рот, И разум сносит глупости хулу, И прямодушье простотой слывет, И доброта прислуживает злу.	Измучась всем, не стал бы жить и дня, Да другу будет трудно без меня.
Б. ПАСТЕРНАК
17	Душой устав, я плачу о кончине. Нет силы видеть муки нищеты, И пустоту в ликующей личине, И совершенство - жертвой клеветы,	И девственность, что продана разврату, И простоту, что превратилась в срам, И веры повсеместную утрату, И неуместной славы фимиам,	И глупость, поучающую вечно, И власть, остановившую перо И мощь в плену у мерзкого увечья, И злом порабощенное добро.	Душой устав, уснул бы я совсем, Но как тебя оставить с этим всем?
Б. КУШНЕР
18	Я изнемог, и смертный лишь покой Забыть позволит Веры поруганье, Достоинство с протянутой рукой И Благородство в рубище страданья;	Забыть, как Силу славословит Лесть, Как Преступленье попирает Право, Как втаптывают в грязь девичью Честь И как Безволье мужество сковало,	Забыть Талант перед судом осла И Правду, не нашедшую участья, И пленное Добро на службе Зла, И немоту Искусства в путах Власти.	Я изнемог, я плачу и скорблю, Но буду жить, пока тебя люблю.
С. МЕЗЕНИН

19	Уставши жить, о смерти я молю, Чтоб не смотреть, как губят бедняка, И шлют дары ничтожному нулю, И попирают веру свысока,	И оставляют доблесть без наград, И честь девичью грубо гонят в блуд, И правду мысли кривдою клеймят, И властью хилых силу стерегут,	И держат кляп у гения во рту, И ставят дурь следить за ремеслом, И простодушьем кличут простоту, И доброту закабаляют злом.	Уставши жить, о смерти слезы лью, И лишь любовь не брошу здесь свою.
А. ГУРЕВИЧ
20	Взываю к смерти, чтоб не видеть, как Достоинство холуйствует пред лестью, И толстосумом грабится бедняк, И честь сдает позиции бесчестью,	И как безверье веру продает, И проститутку в девственницы прочит, И власть искусству затыкает рот, И кривда правду без конца порочит.	И честным объявляют подлеца, И преступить закон судья стремится, И глупость поучает мудреца, И зло над добродетелью глумится.	Взываю к смерти и о ней молю, Но как быть с тем, кого я так люблю?
А. БИНКЕВИЧ
21	Измученный всем этим, смерть зову: Тем, что бедняк горюет с малых лет, И что везет пустому существу, И самой чистой вере веры нет,	И недостойным воздают почет, И грубо помыкают красотой, И совершенство скудостью слывет, И сила у бессилья под пятой,	И рот искусству зажимает власть, И глупость надзирает за умом, И может правда в простаки попасть, И всюду зло командует добром.	Измученный, в могиле отдохну, Но как любовь оставить мне одну.
И. ИВАНОВСКИЙ

22	Всем утомлен, взываю к смерти я: Как видеть муки нищих от рожденья, И праздность, что сыта и весела, И от чистейшей веры отреченье,	И блеск наград, скрывающих позор, И девственность заложницей насилья, И совершенству ложный приговор, И силу, принужденную к бессилью,	И властный гнет искусства немотой, И назиданье глупости уменью, И нареканье правды простотой, И доброту у злобы в подчиненье.	Всем утомлен, я б смертным сном уснул, Да ведь любовь оставлю здесь одну.
И. ЧУПИС
23	Желаю не смерти, но лишь прекращенья мученья, а как ему зваться, совсем не имеет значенья.	Желаю не смерти – того безымянного счастья, где горести ближних не вызывают участья.	Где те, кто любили меня, или те, кто спасали, меня бы забыли и в черную яму списали.
Б. СЛУЦКИЙ
24	Охота сдохнуть, глядя на эпоху, в которой честен только выпивоха, когда земля растащена по крохам, охота сдохнуть, прежде чем все сдохнут.	Охота сдохнуть, слыша пустобрёха. Мораль читают выпускницы Сохо. В невинность хам погрузится по локоть, хохочет накопительская похоть,	от этих рыл - увидите одно хоть – охота сдохнуть...	Да друга бросить среди этих тварищ – не по-товарищески.
А. ВОЗНЕСЕНСКИЙ

Погляд на наведену таблицю перекладів як на сукупність компромісів, що висвітлюють різні грані творіння великого майстра, може дозволити читачеві, що обере відповідний до себе варіант або зробить компіляцію частин з декількох перекладів, побачити свого слов'янського Шекспіра, від якого буде вже рукою подати до справжнього англійського пана Вільяма.

Але якщо читач не знайде відповідного перекладу навіть за допомогою компіляції, він може зробити свій оригінальний варіант, користуючись навіть тільки одним першим рядком таблиці, а після цього з чистою совістю промовити також шекспірівське: "Твоих таблиц не надо мне…".

Література:

1. Шекспир У. Сонеты: Антология современных переводов – СПб.: Азбука-классика, 2005. – С. 186.

2. Шекспир У. Сонеты: Антология современных переводов – СПб.: Азбука-классика, 2005. – С. 186.

3. Москаленко М. З перекладів Івана Франка /М. Москаленко //Всесвіт. – 2006. – № 7-8. – С. 4.

4. У. Шекспир: Полное собрание сочинений.– М.: Искусство, 1960. – Т.8. – С. 460.

5. http://slovo.ws/bio/bel/02/0010.html.

6. http://poetry.hit.bg/Sonnets_bg.html.

7. http://libelli.narod.ru/sonnet66/Ukrainian/kostetsky.html.

8. http://libelli.narod.ru/sonnet66/Ukrainian/pilipenko.html.

9. http://libelli.narod.ru/sonnet66/Ukrainian/pavlychko.html.

10. Вільям Шекспір. Твори. – К.: Молодь, 1969. – С. 33.

11. http://libelli.narod.ru/sonnet66/Ukrainian/stepovichka.html.

12. http://poetry.uazone.net/shakespeare/shaks066.html.

13. Английская поэзия в русских переводах. – М.: Прогресс, 1981. – С. 77.

14. Шекспир У. Сонеты: Антология современных переводов – СПб.: Азбука-классика, 2005. – С. 188.

15. Гординський Св. Поезії: Вірші оригінальні і переказані. – Торонто: Сучасність, 1989. – С. 367.

16. Шекспір В. Сонети /Пер. О.М. Селезінки, І.О. Селезінки. – Львів, 2005. – С. 114.

17. Шекспір В. Твори /Пер. Г. Пилипенко. – К. – Ірпінь: Перун, 2005. – С. 136.

18. Мезенин С.М.. Звук и значение в сонетах Шекспира /С.М. Мезенин // Ученые записки МГПИ. – М.: МГПИ, 1971. – Т. 473. – С. 82-87.

19. Из английской поэзии XV-XVI веков /Пер. с англ. А. Гуревича // Звезда. – 2003. – №10. – С. 117.

20. Уильям Шекспир. Сонеты / Пер. А. Бинкевича. – Харьков: Слобожанщина, 2001. – С. 39.

21. Ивановский И.М. Совсем другой Шекспир /И.М.  Ивановский //Нева – 1985. – № 7. – С. 190-195.

22. Шекспир. Сонеты. / Пер. И.Е. Чупис. – Харьков: Слобожанщина, 2002. – С. 71.

23. Слуцкий Б.А. "Я историю излагаю..." / Б.А. Слуцкий. – М.: "Правда", 1990. – С. 458-459.

24. Вознесенский А.А. Ров / А.А. Вознесенский. – М.: Сов. писатель, 1987. – С. 678.

25. Кушнер Б.А. Стихи и переводы / Б.А. Кушнер. – М., 1993. – С. 176-187.