Дмитрєнко Ю.М.

член-кор МАНЕБ, доктор філософії, ад’юнкт-професор, професор Харківського економіко-правового університету, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ПІДХДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ ТА ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ЗА УМОВ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ

У результаті аналізу проблем розвитку правосвідомості та правової культури в сучасній Україні [1], на підтвердження рініше всловлених ідей, тез та доказів, ми виявили також значимі структурні й змістовні розходження між правом і законом, правосвідомості та законосвідомості, що є лише одними з основних структурних елементів права. Була диференційовано вивчена структура правосвідомості, у якій є свої ідеологічні та психологічні архетипи та такий актуальний зміст, що включає знання, розуміння праве, цінності, норми, поведінкові зразки, стереотипи, установки та упередження. Нами досліджувались питання про те, як розходження між повсякденною й професійною правосвідомістю створює діалектичну систему причинно-наслідкових залежностей у розвитку правової культури, у тому числі сучасного українського суспільства, оскільки юристи культивують у своїй суспільній діяльності та практиці більше прогресивні й раціонально-прагматичні зразки правовідносин і правових ідеалів, чим основна частина суспільства, і тому за допомогою правового будівництва здатні впливати на вдосконалення правосвідомості та правової культури. Було виявлено, що правосвідомість визначає характер і спрямованість правової поведінки, правомірної та протиправної, котре в різному ступені поширено в різних соціально-демографічних групах українського населення, судячи з динаміки й соціальних параметрів злочинності. Правова поведінка, з одного боку, та позитивне право, з іншого боку, є факторами розвитку та зміни правової культури суспільства. Однак у сучасній Україні вони здійснюють амбівалентний вплив, або формують негативний напрямок розвитку суспільної правосвідомості та правової культури.

Криза демократичної форми державної влади та негативна практика функціонування політичної системи суспільного керування сьогодні призводять до того, що у масових суб’єктів правосвідомості розвиваються негативні соціальні реакції (відхилення), відчуження та нігілізму, які особливо гостро виявляються в галузі правовідносин, породжуючи невір'я в силу закону, можливості правового захисту. Зміна законодавства характеризується такими феноменами, як «війна законів», правовий дефіцит, надлишкове законодавство, панування підзаконних актів, плутанина й непогодженість юридичних норм різних правових актів. Такий неузгоджений характер правового будівництва висуває подвійні вимоги до правової поведінки та правової культури громадян у цілому. З одного боку, створюються передумови та заохочується соціальна ініціатива в галузі правомірної поведінки, з іншого боку, збільшуються можливості для відхилення від своїх обов'язків суб'єктів різних правовідносин, а соціальне роздратування від правової невизначеності й заплутаності регламентації підсилює бюрократизм, породжує корупцію та кримінал. Результати проведеного дослідження дозволяють підтвердити високу актуальність і практичну значимість дослідження правової культури та правовідносин сучасного українського суспільства, у якому дотепер через відсутність правової ідеології та неінституціоналізованість демократичних правовідносин не реалізується потенціал удосконалення правової культури. Було виявлено, що найбільш продуктивними та найменш дослідженими аспектами проблеми, які необхідно розробляти й надалі, є вивчення діалектичних залежностей між структурними ланками правової культури - правосвідомості - правової поведінки суспільства в цілому й різних соціальних груп, а також поглиблене дослідження аксіологічних аспектів правокультурної проблематики. Саме вони на сьогоднішній день є «білою плямою» пізнання в правовій науці. Не менш важливим за значимістю напрямком подальшого аналізу правосвідомості, повинен стати аспект трансляції правової культури в будь-якому правовому утворенні та вихованні, оскільки формування нових ціннісних основ соціального розвитку суспільства, формування нового типу правової культури надає цій проблемі і філософський, і генераційний аспект. Для повноцінного розв’язання завдань майбутніх досліджень важливо визначити можливості правокультурної адаптації українців до нових правових стандартів і цінностей, що може послугувати наступною темою для майбутніх досліджень.

Література:

1. Дмитрієнко Ю.М. Актуальні аспекти української правосвідомості як категорії правознавства // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг. Збірник наукових праць. Вип. 2 (6). – Харків: ХДУХТ, 2007. - C. 430-436