Секція: Право.

Підсекція: №13 Міжнародне право.

Васильєва Н.Г.

Здобувачка при кафедрі міжнародного

права та державного права зарубіжних країн

Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого, м. Харків

Заборона комерціалізації тіла людини

в праві Європейського Союзу

Збільшення медичних й наукових знань та розуміння того, що являє собою людина, її організм та геном створило безліч проблем для права й суспільства. Нові можливості використання людського тіла, що пропонують медичні досягнення в сфері досліджень стовбурних кліток, клонування, генотерапії й інших сферах біомедицини, вимагають дослідження ефективності заборони на одержання прибутку з тіла людини або його частин стосовно до сучасних обставин. Сьогодні людське тіло, його частини та навіть окремі клітини використовуються для розвитку біомедицини, наукових досліджень медичними установами, компаніями окремими дослідниками. Вважається, що ресурс людського тіла не підлягає виснаженню як інші форми звичайної власності. Людське тіло та його частини все частіше потрапляють в сферу товарного обігу між цими компаніями, медичними та фармакологічними корпораціями, які у прагненні до прибутку й заради стимулу бути першими намагаються вчасно відчужувати особисті права і права інтелектуальної власності від вихідного матеріалу(тобто людини від якої взяті біологічні зразки ).

Проблема комерціалізації тіла людини дуже актуальна сьогодні в Європі та усім світі, вона ставить складні етичні та юридичні запитання, які потребують негайного вирішення, оскільки науковий прогрес не стоїть на місці та створює нові загрози для гідності та цілісності людської особистості. Тіло людини завжди являло собою дуже цікавий феномен для науки. Що стосується юриспруденції, то правові підходи до людського тіла змінювалися з розвитком науки та суспільства. Правове розуміння людини, статусу її тіла та його частин завжди являло собою цікаву та неоднозначну проблематику для юридичної науки. По мірі трансформації соціальних та філософських поглядів на індивіда, змінювалися правові принципи та норми щодо людського тіла живого та мертвого. Усі міжнародно-правові документи з прав людини починаючи з Загальної декларації ООН 1948р. намагалися просувати ідею, що людина це ціль сама по собі, а не засіб, та сприяли, щоб цей принцип став надбанням національних законодавств. Більшість сучасних правових систем сприймають людину як суб’єкта правовідносин, тобто як особистість, що являє собою цілісний живий організм – єдність тіла, душі й розуму; та яка дії у певному соціальному контексті, тобто постійно змінюється, розвивається, задовольняє свої потреби. Виходячи з такого розуміння людської природи склалися сучасні уявлення про природні права людини. Законодавство усіх сучасних європейських країн встановлює, що потреби й інтереси особистості є вищим критерієм, змістом соціального розвитку й кінцевою метою суспільства. Таким чином, людина визнана найвищою соціальною цінністю й у юриспруденцію порочно ввійшов принцип, що кожен індивід є унікальною та неповторною особистістю, яка немає матеріального еквіваленту. Це означає, що людина, її тіло та його частини не можуть бути предметом купівлі-продажу, та мати якусь матеріальну цінність оскільки це суперечить людській гідності й перетворює особистість з суб’єкта на об’єкт, з цілі самої по собі на засіб задоволення чужих потреб.

Проявом прихильності усіх країн Європейського Союзу до цього принципу стало включення положення про заборону у галузі біології та медицини використовувати людське тіло та його частини як джерело фінансового прибутку у ч.2 ст. 3 Хартії фундаментальних прав ЄС. Законодавче закріплення цього положення стало юридичною відповіддю на прогрес біомедицини та створення нових можливостей і суспільних відносин щодо використання людського організму. В одному з своїх докладів Європейська група з етики та нових технологій при Європейській Комісії з цього приводу зауважила, що усі держави-члени ЄС дотримуються принципу, що пожертвування тканин та органів повинні бути вільними, як-то є вільна здача крові, і це виключає будь-яку оплату донорові. Члени згаданої групи вважають, що європейцям притаманна ідея альтруїстичної природи пожертвування тканин та органів, яка заснована на солідарності та бажанні уникнути перетворення людської особистості на об'єкт (джерело органів й тканин).

Однак, не дивлячись на законодавче закріплення та впровадження заборони перетворювати тіло людини на джерело фінансової вигоди у праві ЄС, в Європі та інших країнах світу дотепер мають місце дебати, щодо доцільності та виправданості цієї норми. Деякі вчені вважають встановлення такої заборони у законодавстві ЄС дуже поспішним та необачним. А. Джордж відмічає, що цей принцип підтримується тими, хто відхиляє можливість існування законного ринку людських частин тіла, але їм усе більше й більше кидають виклик інші, які думають, що легальний ринок став би засобом переборення хронічної нестачі органів та частин тіла, необхідних для терапевтичної трансплантації й наукових досліджень. Дійсно, справедливо буде зауважити, що будь-якій політиці заборони взагалі, та заборонній політиці щодо комерціалізації тіла людини у ЄС, притаманна така риса, що певне поводження заборонене відповідно до закону, не означає, що це не буде відбуватися, оскільки торгівля людськими органами, тканинами, спермою і яйцеклітинами зберігається не дивлячись на її заборону.

Взагалі-то противники законодавчої заборони перетворювати людське тіло на джерело фінансової вигоди виступають за легалізацію продажу органів та частин тіла людини, та спираються на три основних аргументи. Перший стосується того, що люди мають право на свободу, автономію та самовизначення і тому повинні бути вільними робити все, що вони забажають зі своїм тілом. Відповідно до цього аргументу заборона перетворення тіла людини на джерело фінансової вигоди, є перешкодою для реалізації природних прав і свобод людини, яка вправі робите зі своїм тілом все, що їй заманеться, у тому числі віддати свій орган або частину тіла та отримати за це гроші. Тобто вважається, що така заборона становить неприпустиме втручання в особисту автономією, свободу розпоряджатися самим собою та самовизначення індивіда.

Другий аргумент проти заборони отримання фінансової вигоди з тіла людини складається у тім, що вважається несправедливим заважати людям, які бажають скористатися продажем власних частин тіла робити так, особливо коли медичні професіонали продають власну працю та послуги, щоб зробити трансплантацію органа можливою, й комерційні організації також отримують прибуток від пожертвувань донорів. Згідно цього аргументу оскільки медичні ризики продажу людських органів та частин тіла ідентичні ризикам, передачі їх у дарунок, для ліберального суспільства несправедливо заборонити людям продаж таких самих частин тіла й органів, які їм дозволяють віддати задарма. Тобто заради справедливості треба відмінити заборону отримання фінансової вигоди з тіла людини, чим збільшити діапазон виборів, доступних нужденним для поліпшення їх ситуації, й справедливо впровадити оплату донорам їх послуг на рівні з іншими платними послугами.

Третій аргумент проти заборони перетворення тіла людини на джерело прибутку спирається на думку, що ринкові механізми пропонують найефективніші засоби організації соціального розподілу товарів, тому ринок людських органів та частин тіла потрібно легалізувати, та за допомогою економічної раціональності вільного ринку вдовольнити попит на органи та частини тіла живих донорів у галузі біомедицини. Головним чином захисники цього аргументу вважають, що законний ринок людських частин тіла, стане засобом обмеження аналогічного чорного ринок й забезпечуватиме умови для адекватного регулювання. Незважаючи на юридичні заборони, чорний ринок у людських органів та частин тіла дійсно існує але він є набагато небезпечним, більш дорогим, та сприяє експлуатації як донорів так й зацікавлених осіб. Наявність такого чорного ринку вважається вагомою причиною відміни заборону на отримання фінансової вигоди з тіла людини та впровадження регулюваного за допомогою держави легального ринку людських частин тіла.

Отже, нормативне положення про заборону перетворення тіла людини та його частин на джерело прибутку включене у ч. 2 ст. 3 Хартії ЄС є дуже спірним, однак це не означає, що воно не доцільне. Воно засноване на ідеях сакральності людського тіла, унікальності й неповторності кожного індивіду, цілісності людської особистості та солідарності усіх члені людського роду. На думку М.К. Матіолі встановлення заборони використовувати людське тіло і його частини, як джерело прибутку не є ні випадковим, ні неочікуваним, оскільки з самого початку, ідея трансплантації людського органа була заснована на вірі, що людське тіло і його частини є в цілому занадто дорогоцінними, щоб бути товаром. Безсумнівно людське тіло перебуває за гранню комерції, як наслідок, цього пересадження органів розглядається тільки як безкоштовне добровільне пожертвування. Саме тому трансплантацію пов’язують з таким цінностями як альтруїзм і солідарність. А. Джорж вважає, що в суспільствах, які вважають себе сучасними ліберальними демократичними державами, гегемонія належить точці зору, що купівля-продаж людських частин тіла повинна бути заборонена. Країни-члени Європейської Спільноти починаючи з 1980-х років ХХ ст. брали активну участь у встановлені та впровадженні на міжнародному рівні заборони, щодо перетворення тіла людини та його частин а джерело фінансової вигоди, з метою захисту людської гідності та цілісності, коли досягнення в сфері трансплантації органів стали застосовуватися в усім світі та мали місце перші випадки торгівлі людськими органами. Включення положення про заборону комерціалізації тіла людини у Хартію фундаментальних прав ЄС 2000р. остаточно підтвердило затвердження у європейському праві принципу заборони перетворення тіла людини на джерело прибутку, не дивлячись на описані дебати. В основі такого підходу лежать ліберально філософські аргументи (перевірені історією), що необхідне заборонити купівлю-продаж тіла людини та його частин, щоб уникнути експлуатації, комерціалізації частин тіла без явно вираженої згоди, перетворення людини на товар і рабства, а також морального занепаду людства. З початком біотехнологічної революції поширилися можливості для експлуатаційного використання людського тіла. Впровадження легального ринку людських органів та тканин не вирішить проблеми захисту гідності й цілісності людської особистості за таких умов. Стан бідності, що може змусити людину продавати свій орган впливає на якість добровільної згоди на такий вчинок, оскільки людина діє не вільно, а під впливом злиднів та нестатку, за відсутності яких, вона не стала б вдаватися до таких дій. Комерційна мотивація донора, припускає, що тільки в розпачливій фінансовій потребі людина уклала б контракт про продаж частини свого тіла. Юридичний дозвіл на купівлю-продаж частин тіла може привести до стану, коли органи не будуть пожертвувані, а отже, ціни на них стануть такі, що лише дуже заможні люди зможуть дозволити собі трансплантацію. Таким чином, продавцями стануть бідні, але більшість одержувачів буде багатіями, і це підкреслюватиме соціальну нерівність.

Отже перспектива, що індивід буде розцінюватися як "річ" або "товар", сама пособі, а не мета чи суб’єкт керування над власним тілом, виправдовує та вказує на доцільність закріплення в праві Європейського Союзу положення про законодавчу заборону отримання фінансової вигоди з тіла людини в умовах революційних досягнень у біотехнології й медичній науці.

Література:

1. Charter of Fundamental Rights of the European Union, 2001// http://www.eucharter.org/ home.php? page_id=10

2. Citizens rights and new technologies: a European challenge// Report of the European Group on Ethics in Science an New Technologies on the Charter of fundamental rights related to the technological innovation as requested by President Prodi on February 3, 2000// http.europa.eu.int/comm/secretariat_ general/sgc/ethics/en/index.htm

3. Ceorge A. Marketing Humanity -  Should We Allow The Sale of Human Body Parts?// University of Technology, Sydney Law Review, – №2, – 2005, http://www.austlii.edu.au/au/journals/UTSLRev/2005/2.html

4. Mattioli M. C. Legal Aspects of Transplantation of Organs//http://www.hottopos. com /harvard3/matti.htm

Сведения об авторе.

Ф.И.О.: Васильева Наталья Георгиевна.

Место учебы: Национальная юридическая академия Украины им. Я. Мудрого; соискатель кафедры международного права и государственного права зарубежных стран.

Контактная информация: 61018 г. Харьков, Старицкого 15, 115; тел. 8057 343 71 77; e-mail: vasilievanatalie@rambler.ru