ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
ПІДПРИЄМСТВ
НА ЗОВНІШНЬОМУ РИНКУ
УДК 330.88
Сапрун Г.Г.
Хмеленко О.В.
Однією з
найважливіших проблем для більшості українських підприємств є досягнення та
збереження прийнятного рівня конкурентоспроможності. Не зважаючи на певні кроки
щодо підвищення конкурентоспроможності на зовнішньому ринку, проблема рівня
конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та української економіки взагалі
набуває національного характеру і залишається однією з найгостріших. Одне з головних завдань
вітчизняних підприємств в сучасних
умовах полягає у визначенні основних напрямів розвитку і вдосконалення методів
управління конкурентоспроможністю.
Основа конкурентоспроможної
економіки –
конкурентоспроможна промисловість. Тому
кінцева мета кожного підприємства – перемога в конкурентній боротьбі.
Перемога не разова,
не випадкова, а як закономірний
підсумок постійних і грамотних зусиль праці. Досягається вона чи ні –
залежить від конкурентоспроможності підприємства, тобто від того, наскільки воно краще в порівнянні з
аналогами.
З погляду розвитку
суспільства, конкуренція є
суперництвом старого з новим: це
– нові товари, нові технології, нові джерела забезпечення потреб, нові типи
організації. На сучасному
етапі економічного розвитку
конкуренція, як рушійна
сила, вимушує виробників
постійно шукати нові шляхи підвищення
своєї конкурентоспроможності, адже саме підприємства – виробники
конкурентоспроможної продукції мають
право самостійно проводити експортно-імпортні оперції та конкурувати на
зовнішніх ринках.
Необхідно відзначити, що в працях
представників класичної школи основна увага приділялася ціновій конкуренції.
Подальший розвиток ідей цінового регулювання економіки міститься в роботах
Д.Рікардо, який побудував модель досконалої конкуренції [1]. Істотний внесок в
розвиток теорії конкуренції вніс Дж.С. Мілль[2]. Ним було
розроблено рівняння міжнародного попиту, дана потрійна класифікація цінової
еластичності попиту. А. Маршалл розвинув основні положення класиків, більш
повно і послідовно обгрунтував механізм автоматичного встановлення рівноваги на
ринку за допомогою досконалої конкуренції[3]. Дж. Робінсон і
Е. Чемберлен в своїх працях розкрили характер ціноутворення в умовах монополій
і виникнення нецінових форм конкуренції [4]. У подальші роки значний розвиток
теорія конкуренції отримала завдяки працям Дж. Кейнса[5], І. Шумпетера[6].
Дослідження наукових уявлень про конкуренцію доводить той факт, що
до цих пір поки не існує загальноприйнятого визначення поняття конкуренція.
Узагальнюючи підходи можно
зробити висновок що, під поняттям «конкуренція» розуміють суперництво,
боротьбу, змагання людей, груп, організацій в досягненні схожих цілей, кращих
результатів в певній суспільній сфері.
У країнах, які займають велику
частку зовнішніх ринків, ефективність механізму конкуренції існує давно і її
механізм добре відладжений. На сучасному етапі світового розвитку конкуренція,
як движуча сила, вимушує виробників товарів постійно шукати нові шляхи
підвищення їх якості, зниження ціни, підвищення якості сервісу.
Конкурентоспроможність є ключовою
категорією в сучасній економіці, умовою здійснення інтеграції країни в світове
господарство, яке все більше глобалізується. Глибока інтеграція економіки
країни в світове господарство означає її входження в головний потік світового
розвитку. Останнє десятиліття ще більш загострило проблеми конкурентоспроможності
економік на світовому рівні, отже вивчення конкурентоспроможності підприємств,
орієнтоаних на зовнішю діяльність, є однією з найважливіших складових частин
досліджень ринкових відносин, яке служить орієнтиром для формування економічної
політики як для держав так і стратегій підприємств.
Проблеми підвищення конкурентоспроможності українських підприємств
стали актуальними вже після проголошення незалежності Україні.
Конкурентоспроможність
українських підприємств на світовому ринку на даний момент є ключовою проблемою
входження підприємства в світову економічну спільноту. В умовах постійних
якісних змін, пов'язаних з
глобалізацією економіки, загостренням конкурентної боротьби на мікро-, мезо- і
макро- рівнях сила і потужність будь-якої держави у все більшому ступені
визначається конкурентоспроможністю соціально значущих галузей.
Конкурентоспроможність підприємств – це проблема не лише державної, але й світової економіки. На
думку
американського вченого, М.Портера, доки «не існує загальноприйнятого визначення конкурентоспроможності,
для прідприємств конкурентоспроможність означає можливість
конкурувати на
зовнішньому ринку за наявності глобальної стратегії. Для багатьох конкурентоспроможність означає позитивний
зовнішньоторгівельний баланс, для деяких економістів конкурентоспроможність означає низькі виробничі
витрати на одиницю продукції. Едине, на чому може ґрунтуватися концепція конкурентоспроможності на рівні держави, - це продуктивність використння ресурсів».
А.П. Градов визначає
конкурентоспроможність підприємства як «Її порівняльну перевагу щодо інших
підприємств даної галузі як всередині держави так і за її межами»[9]. Таке
визначення не є зовсім коректним, оскільки поняття конкурентоспроможність
прирівнюється до конкурентних переваг. Приблизно такої ж думки і Карлофф Б.,
він трактує конкурентоспроможність підприємства як «здатність забезпечити кращі
пропозиції порівняно з конкурентами»[10].
Такий підхід передбачає використання переваги
підприємства як на внутрішньому так і зовнішньому ринках, але не зрозуміло, в
яких саме сферах підприємство має переваги.
Всі
наведені визначення базуються на теорії конкурентної переваги М.Портера [11],
згідно з якою конкурентоспроможність підприємства може оцінюватись в рамках
однієї групи, однієї галузі або підприємств, які виробляють аналогічні товари,
тобто, в цьому випадку конкурентоспроможність розглядається виключно як
відносна категорія, виявити яку можливо лише при порівнянні підприємств. Але
такі визначення конкурентоспроможності односторонні і не беруть до уваги умови
зовнішнього середовища, які змінюються.
Розглядаючи питання щодо
конкурентоспроможності підприємства, слід звернути увагу на думку І.А. Спірідонова,
згідно з якою конкурентоспроможність підприємства - це його здатність
здійснювати прибуткову господарську діяльність в умовах конкурентного ринку.
Забезпечується вона умілим використанням підприємством
організаційно-управлінських, науково-технічних, економічних виробничих,
маркетингових і інших засобів ведення ефективної господарської діяльності. Оскільки
основною рушійною силою ринкового господарства є конкуренція, відповідно до
цього товар стає знаряддям конкурентної боротьби, її відчутною причиною і
неминучим наслідком. Успіх у цій боротьбі забезпечує товар, який буде
конкурентоспроможним в порівнянні з аналогічними товарами на даному ринку. Саме
конкурентоспроможний товар, що займає центральне місце у виробничо-комерційній
діяльності будь яого господарюючого суб'єкта, стає його головною турботою і
стимулом.
Економіст М.О.Єрмолов вважає
конкурентоспроможність підприємства «відномною
характеристикою, яка відображає
відмінність процесу
розвитку даного виробника від виробника-конкурента як за ступенем задоволення своїми товарами або
послугами конкретної суспільної
потреби, так і за ефективністю виробничої діяльності». Але, таке трактування зводить поняття
конкурентоспроможності підприємства до поняття конкурентоспроможності
продукції, тоді як конкурентоспроможність підприємства і конкурентоспроможність
продукції співвідносяться між
собою як ціле і частина.
Тобто конкурентоспроможність підприємства виявляється через
конкурентоспроможність продукції, оскільки надає
їй певні споживчі властивості. Необхідно розглянути|розглядувати| відмінності характеристик конкурентоспроможності
підприємства від аналогічної характеристики товару. Аналіз сучасних концепцій
конкурентоспроможності виробника показує, що стосовно підприємства їх,
принаймні два.
Так, В.Т.Денісов і Т.А.Сергієнко вважають, що перша відмінність в тому, що
конкурентоспроможність підприємства застосовується
на достатньо тривалий проміжок часу, тоді як конкурентоспроможність
товару може визначатися в будь-який
малий з економічної точки зору проміжок часу. Ця важлива відмінність пов'язана з тим, що
підприємство зайняте
випуском різноманітних
виробів, що оновлюються,
тому для зміни істотних
відмінностей від підприємств-конкурентів на
відповідному товарному ринку повинен пройти хоч би один цикл оновлення продукції, тобто випуску на ринок нових товарів. Друга принципова відмінність
полягає в тому, що оцінку діяльності підприємства дає не лише споживач, але і саме
підприємство. Якщо у разі
визначення конкурентоспроможності товару можна сказати, що споживача не цікавить, за яких витрат вироблено товар, то у разі визначення
конкурентоспроможності підприємства цього сказати вже не можна.
На думку Єрмолова М.О. |призводить| відмінність конкурентоспроможності підприємства від
конкурентоспроможності продукції, він
сформулював як відмінність в періоді дії: конкурентоспроможність підприємства є
довгостроковою,
конкуренто-спроможність продукції – короткостроковою. Більш того, на його думку, конкурентоспроможність
продукції може бути охарактеризована і оцінена лише через систему показників, які відображають порівняльні переваги і
недоліки споживчих,
функціональних і вартісних характеристик товару, включаючи умови їх доставки і
експлуатації. Співвідношення
основних категорій конкурентоспроможності на різних рівнях господарювання наведено
на рис.1.

Рис.1. Співвідношення понять конкурентоспроможності країни, підприємства
і товару
Підводячи підсумок можна зробити висновок, що конкурентоспроможність продукції є основним результатом
реалізації конкурентоспроможності підприємства на зовнішніх ринках, оскільки можливість підприємства конкурувати на зовнішніх ринках
безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару, який має набір окремих переваг і
сукупності соціально-економічних і організаційних чинників і методів діяльності
підприємства, що впливають
на результати конкурентної боротьби.
1.
Рикардо Д. Сочинения. Начала
политической экономии и
налогового обложения: пер. с англ. Т. 1 / Под ред. М.Н. Смит. – М.: Госполитиздат, 1955. – 358с.
2.
Милль Дж. С. Основы политической
экономии. – Т.2. – М.: Прогресс, 1980.
3.
Маршалл А. Принцыпы економической
науки: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1993.-Т.2.-310с.
4.
Чемберлин Э.Х. Теория
монополистической конкуренции: Пер. с англ.-М.: Наука, 1959.-297с.
5.
Кейнс Дж. М. Избр. Произведения:
Пер. с англ.- М.: Экономика, 1993.-541с.
6.
Шумпетер Й. Теория экономического
разития.-М.:Прогресс, 1982.-455с.
7.
Піддубна Л.І.
Конкурентоспроможність економічних систем: теорія, механізм регулювання та
управління: Монографія.-Х.: ВД «ІНЖЕК», 2007.-368с.
8.
Закон України «Про
зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 № 959-XII.//Відомості Верховної
Ради України.-1991.-№29
9.
Градов А.П. Национальная
экономика.- 2-е изд.- СПб.: Питер, 2005.- 240с.
10.
Карлофф Б. Деловая стратегия:
Пер. с нгл.- М.: Прогресс, 1982.- 399с.
11.
Портер М. Международная
конкуренция: Пер. с англ.-М.: Междунар. Отнош., 1993.- 896с.