Економічні науки / 5. Управління трудовими ресурсами

Д.е.н., проф. Комарова О.А.

Кіровоградський національний технічний університет

Зарубіжний досвід фінансування вищої освіти

Основним важелем впливу на процеси формування та розвитку освітнього потенціалу суспільства є фінансування освітньої галузі. В країнах з соціально орієнтованою ринковою економікою провідна роль у фінансуванні освіти належить державі. І це не випадково: освіта – один з некомерційних секторів економіки. Основним завданням навчальних закладів є забезпечення загальноосвітнього, професійного та культурного рівня людини, а не отримання максимальних прибутків. Тому в усіх розвинутих країнах держава повністю фінансує загальну середню освіту (за виключенням приватних шкіл) та професійно-технічну освіту. З метою збільшення масштабів охоплення дітей шкільного віку освітою відповідного рівня в ряді країн діють системи державної допомоги на дітей: кожна сім’я, незалежно від рівня її доходів, з появою першої дитини починає одержувати щомісячну допомогу. У Великобританії та Німеччині така допомога виплачується до досягнення дитиною 16 років, Італії та Швеції – 18 років. Якщо молода людина продовжує післясереднє стаціонарне навчання, в деяких країнах допомога продовжує надаватись до його закінчення. Подібна система допомоги дозволяє компенсувати витрати батьків на шкільні сніданки, навчальні посібники, культурні заходи тощо, що надзвичайно важливо для сімей з низьким рівнем доходів.

В умовах швидкого зростання чисельності студентів вищих навчальних закладів та нестачі бюджетних коштів на фінансування вищої освіти в Україні є корисним ознайомлення з досвідом зарубіжних країн у вирішенні подібної проблеми. Так, у Великобританії фінансування вищої школи здійснюється за двома основними каналами: через блокові субсидії, що охоплюють всіх осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах (ВНЗ) (студентів, аспірантів як повного, так і неповного курсів навчання) та виплачуються навчальним закладам через спеціальні фінансові органи; через фінансування оплати навчання у ВНЗ студентів тільки повного курсу навчання (на ці цілі надаються державні субсидії, розмір яких щорічно визначається урядом.) При фінансуванні через систему блокових субсидій між органом, що фінансує та ВНЗ укладається договір, в якому означений перелік спеціальностей, за якими має здійснюватись навчання та обсяги підготовки в розрізі напрямків навчання. При умові виконання ВНЗ умов, передбачених договором, він одержує дозвіл на додатковий прийом студентів (зверх встановленого за контрактом), проте додаткові блокові субсидії не надаватимуться.

Подібна система фінансування збільшує можливості підтримки державних освітніх стандартів і якості навчання, забезпечує ВНЗ стабільний рівень державного фінансування. Крім того, при фінансуванні через блокові субсидії держава займає монопольне положення на ринку освітніх послуг як покупець і тому має широкі можливості щодо регулювання витрат на освіту і, відповідно, чисельності студентів. Саме тому протягом останніх 15 років ця форма державного фінансування стала у Великобританії основною.

Цікавою з точки зору стимулювання науково-дослідної роботи у вищій школі є фінська модель фінансування вищої освіти. Ця модель передбачає асигнування державних коштів за трьома напрямками: фінансування основних витратних статей університетів; фінансування за окремими угодами, укладеними між університетом та урядом; фінансування дослідно-конструкторських проектів. Обсяги фінансування за першим напрямком визначаються виходячи з кількості ступіней магістра та доктора наук, що присуджуються в даному університеті. Співвідношення витрат на підготовку магістра та доктора наук в області мистецтва та суспільних наук складає 80 % і 20 %, у природничо-науковій сфері – відповідно 65 % і 35 % [1, c. 93]. Фінансування угод, укладених між Міністерством освіти та університетами здійснюється з метою стимулювання вирішення завдань, що стоять перед вищою освітою загалом. При цьому основними напрямками фінансування є дослідницькі проекти, нові програми, визнані найкращими Фінською академією наук та Експертною радою по якості навчання [2, c. 106]. Третій з наведених напрямків фінансування призначений для фінансової підтримки дослідно-конструкторських проектів державного призначення. Розміри фінансування цих проектів визначаються на конкурсній основі. Останнім часом значно зросла частка зовнішніх джерел фінансування наукових досліджень у вищій школі: нині вона складає близько 30 % від загального обсягу коштів на ці цілі. Основними зовнішніми інвесторами є Центр дослідно-конструкторських розробок та Фінська академія наук.

Вирішення завдань розширення доступу до вищої освіти всіх верств населення в Україні зумовлює необхідність вивчення зарубіжного досвіду кредитування населення. Так, у Великобританії держава надає студентам кредити на пільгових умовах: відсоткова ставка по ним встановлюється лише на рівні інфляції. Виплата кредитів випускниками ВНЗ починається тільки після досягнення їх доходів 85% від середнього по державі рівня. Якщо випускник не одержує відповідних доходів, вибуває із складу зайнятих (наприклад, через хворобу) або переходить на низькооплачувану роботу, надається відстрочка по виплаті заборгованості. У випадку непогашення боргу за кредитом протягом 25 років, він анулюється. Окрім кредитів, у Великобританії держава надає допомогу студентам, які мають залежних дітей та студентам з фізичними вадами.

У Франції більшість студентських кредитів надається молоді віком 18-28 років. Розмір кредиту залежить, переважним чином, від перспективних доходів майбутнього фахівця та становить від 10 тис. до 150 тис. франків. Річний відсоток за студентським кредитом становить 7-9 %, що нижче ніж відсоток за класичним кредитом на 1-2 пункти. Строк повернення боргу за кредитом надто довгий – 9-10 років, що пов’язано з наявністю можливостей відстрочки початку виплат (4-5 років) до досягнення випускником певного рівня доходів.

У США проблема подолання фінансових труднощів студентів, пов’язаних зі здобуттям вищої освіти, вирішується за допомогою спеціальних програм Міністерства освіти. Основними з них є: федеральні гранти Пелла; федеральні прямі позички; федеральні позички на сімейну освіту; федеральні гранти додаткових можливостей; федеральні Перкінсівські позички; федеральна програма “праця – навчання”; державні стимулюючі студентські гранти. Американські студенти можуть одержувати допомогу з багатьох джерел. Проте 75 % усієї такої допомоги надається федеральним урядом США. Студенти перших чотирьох років навчання, яке дає неповну вищу освіту, можуть отримувати всі зазначені вище типи фінансової допомоги. Студенти, які продовжують навчання для отримання повної вищої освіти, можуть одержувати позички або брати участь у федеральній програмі “праця – навчання”, але не федеральні гранти Пелла чи федеральні гранти додаткових освітніх можливостей. Останні призначені для студентів з малозабезпечених сімей [3, c. 75, 76].

Таким чином, в умовах панування тенденції до зростання контингентів ВНЗ та обмеження бюджетних асигнувань на вищу освіту постає завдання пошуку нових форм її фінансування, які б дозволяли регулювати чисельність студентів і забезпечували стабільне фінансування вищої школи.

Література:

1. Образование взрослых на рубеже веков: вопросы методологии, теории и практики : в 4 т. / [Башарина Л. А., Бродянская Л. В., Вершиловский С. Г. и др.] ; под. ред. В. И. Подобеда. – СПб : Изд-во ИОВ РАО, 2000– .–

Т. 1, кн. 5 : Управление образованием взрослых. – 2000. – 188 с.

2. Экономические проблемы высшего образования в странах Западной Европы : [сб. обзоров / сост. С. Л. Зарецкая]. – М. : РАН ИНИОН, Центр научно- информационных иисследований глобальных и региональных проблем, 2009. – 374 с.

3. Новиков В. Кредитування вищої освіти (іноземний досвід) / В. Новиков // Економіка України. – 2000. – № 4. – С. 72-78.