Вищий державний навчальний
заклад України «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці,
Україна
Резюме. Вивчено вплив МД
та ТТЗ на вміст малонового альдегіду в еритроцитах крові в комплексному
лікуванні хворих із діабетичними полінейропатіями залежно від тривалості
цукрового діабету. Найкращий ефект спостерігався при одночасному призначенні
мілдронату та тіотриазоліну.
Ключові слова: діабетична полінейропатія, цукровий діабет.
Вступ. Ураження периферичних нервів (нейропатія) входить в тріаду основних пізніх ускладнень цукрового діабету (ЦД), до якої відносять також ретинопатію та нефропатію. Клінічні форми нейропатії різноманітні та проявляються як генералізованим, так і локальним (мононейропатії, мультифокальні нейропатії) ураженням периферичних нервів.
При гіперглікемії
багато процесів – аутоокиснення глюкози, посилене утворення кінцевих продуктів
надлишкового глікозилювання білків, активація пероксидного окиснення ліпідів
(ПОЛ), NO-cинтази призводить до надлишкового утворення вільних радикалів.
Вільні радикали порушують діяльність клітинних структур, в першу чергу
ендотелію, викликають ендоневральну гіпоксію і призводять до розвитку ДПН
(діабетичної полінейропатії). Активність антиоксидантної системи (АОС)
організму при ЦД знижена, що, можливо, пов’язано з генетичними факторами.
Таким чином,
незважаючи на велику кількість праць, присвячених розвитку ДПН, деякі питання,
пов’язані з вивченням окремих ланок патогенезу та ранньої діагностики ДПН, не
знайшли повного вирішення. Їх вивчення є важливим не тільки для поглиблення
уявлень про механізми розвитку ДПН, але й для розробки адекватних шляхів
терапії та пошуку нових ефективних препаратів, які б володіли багатогранним
спектром дії.
Мета дослідження. Вивчити
вплив мілдронату (МД) та тіотриазоліну (ТТЗ) на вміст малонового альдегіду (МА)
в еритроцитах крові в комплексному лікуванні хворих із діабетичними
полінейропатіями залежно від тривалості цукрового діабету.
Матеріали і методи. Нами
було обстежено 88 хворих на цукровий діабет ІІ типу, які знаходились на
стаціонарному лікуванні в Чернівецькому обласному клінічному ендокринологічному
диспансері. Серед хворих було 38 жінок та 50 чоловіків, вік хворих становив від
36 до 65 років. Цукровий діабет (ЦД) середнього ступеня тяжкості спостерігався
у 84 хворих, у 4 хворих – важкий, 14 хворих знаходилися в
стані компенсації захворювання, 74 – в стані субкомпенсації. Пацієнти були
розподілені на 3 групи:
І
гр. - хворі на ЦД терміном до 1 року
(29 хворих);
ІІ гр. - хворі на ЦД
терміном до 10 років (32 хворих);
ІІІ гр. - хворі на
ЦД терміном понад 10 років (27 хворих).
Додатково хворі були
розподілені на дві підгрупи.
І підгрупа - пацієнти, які отримували базисну терапію; вона включала
дієту № 9, манініл по 5мг двічі на добу або інсулінотерапію ( 2/3 добової
дози вранці та 1/3 дози ввечері з
розрахунку 0,7 – 1,0 Од/кг маси тіла),
пентоксифілін 5мл внутрішньовенно крапельно на 250 мл ізотонічного розчину
натрію хлориду, вітаміни В6, В12 (18 хворих);
ІІ підгрупа - хворі,
які на фоні базисного лікування отримували МД 10% - 5 мл внутрішньовенно 1 раз на добу впродовж двох
тижнів (22 хворих);
ІІІ підгрупа - 23
хворих, які на фоні базисного лікування отримували ТТЗ (2 мл 2,5 % розчину
внутрішньом’язово 1 раз на добу впродовж двох тижнів);
ІV підгрупа - 21
пацієнт, яким на фоні базисного лікування отримували МД (5 мл 10% розчину
внутрішньовенно болюсно 1 раз на добу) та ТТЗ (2 мл 2,5 % розчину
внутрішньом’язово 1 раз на добу впродовж двох тижнів).
При формуванні
контрольної групи практично здорові особи підбиралися таким чином, щоб середній
вік по групі статистично вірогідно не відрізнявся від середнього віку хворих і
відповідав їм у розподілі за статтю. Вік практично здорових осіб-донорів
коливався від 35 до 65 (в середньому 51,5) років відповідно. Контрольну групу
склали 20 практично здорових осіб.
Використовувались
клінічні, біохімічні методи дослідження. Одержані результати обробляли
статистично, з використанням t-критерію достовірності Ст`юдента.
Обговорення результатів дослідження
У
плазмі крові хворих на ЦД з ДПН відмічалось підвищення рівня окислювальної
модифікації білків (ОМБ) за рахунок активації утворення активних форм кисню, що
підтверджується високим вмістом кінцевого продукту ПОЛ - МА.
Виявлено
вірогідне збільшення вмісту МА на 39,2% в І групі, на 62,3% - в ІІ групі та на
94,1% - в ІІІ групі порівняно з контрольною групою, яке залежало від тривалості
ЦД з ДПН.
Після
базисного лікування відмічалось вірогідне зниження рівня МА, який є одним з
кінцевих продуктів ПОЛ та свідчить про підвищення рівня окислювальної
модифікації білків в плазмі крові, у хворих з тривалістю ДПН до 1 року
(р<0,05) та тенденція до зменшення рівня МА в еритроцитах крові в ІІ та ІІІ
групах (р>0,05). У пацієнтів, яким на фоні базисного лікування призначався
МД, вміст МА вірогідно знизився на 16,9% в І групі, на 19,3% - в ІІ
групі та на 8,3% - в ІІІ групі. У хворих, які крім базисного лікування
приймали ТТЗ, вміст МА в еритроцитах
зменшився на 19,7% в І групі, на 22,1% - в ІІ групі та на 13,1% - в
ІІІ групі (р<0,01). У пацієнтів І групи, які на фоні базисного
лікування отримували одночасно МД та ТТЗ, вміст МА зменшився на 22,9% та
практично досяг нормального рівняв, в ІІ групі
- на 29,9%, в ІІІ групі – на 18,4% (р<0,01).
Таке явище можна
пояснити вираженою антиоксидантною активністю ТТЗ, що призводить до стимуляції
синтезу клітинами організму антиоксидантних ферментів з їх наступним
звільненням в кров.
Антиоксидантний
ефект МД реалізується шляхом переходу окиснення жирних кислот на шлях, який
веде до зниження вмісту продуктів пероксидного окислення і зменшення пошкодження
клітинних мембран. Ці процеси производять до значного зменшення концентрації
МА, що свідчить про зниження інтенсивності вільнорадикального окиснення ліпідів
у хворих на ДПН, чим, очевидно зумовлюється лікувальний ефект ТТЗ та МД.
Таким чином, в даній
роботі доказана висока ефективність МД та ТТЗ на тлі загальноприйнятого
лікування, що дозволить покращити лабораторні показники та зменшити клінічні
прояви ДПН.
Висновки
1.
У хворих з
ДПН відмічалось вірогідне збільшення рівня малонового альдегіду, яке залежало
від тривалості цукрового діабету.
2. При застосуванні тіотриазоліну або мілдронату в
комплексному лікуванні діабетичної полінейропатії виявлено зниження рівня
малонового альдегіду. Найкращий ефект спостерігався при одночасному призначенні
мілдронату та тіотриазоліну в усіх трьох групах.
Подальші дослідження
у цьому напрямку дозволять значно покращити лікування хворого на діабет,
ускладнений полінейропатією.
Література.
1. Балаболкин М.И., Клебанова Е.М., Креминская В.М. Лечение сахарного диабета
и его осложнений: Руководство для врачей. / Балаболкин М.И., Клебанова
Е.М., Креминская В.М. — М.: Медицина, 2005. — 512 с.
2. Бурчинский С.Г. Возможности антиоксидантной фармакотерапии в
неврологической практике / Бурчинский С.Г. - Український неврологічний журнал.
- 2007. - №2. - С. 68-73.
3. Бурчинский С.Г. Нейропротекторная фармакотерапия в гериатрии: защита от
чего и для чего / Бурчинский С.Г. - Здоров'я України. - 2006. - №8. - С.42-43.
4. Галстян Г.Р. Поражения нижних конечностей у больных сахарным диабетом /
Галстян Г.Р. - Consilium medicus. – 2006. – Т.8, №9. – С.4-8.
5. Гриб В.А. Клінічне та електронейроміографічне тестування функції нервів у
хворих на цукровий діабет 2 типу з дистальною симетричною поліневропатією /
Гриб В.А. - Український неврологічний журнал. - 2008. - №1. - С. 68-73.
6. Котов С.В., Калинин А.П., Рудакова И.Г. Диабетическая нейропатия / Котов
С.В., Калинин А.П., Рудакова И.Г. - М.: Медицина, 2000. – 227 с.