Педагогічні
науки / 2. Проблеми підготовки спеціалістів
Гусенко А. А.
Миколаївський національний аграрний університет, Україна
Правова
культура суспільства
Залежно від носія (суб'єкта) правову культуру поділяють на :
–
правову культуру суспільства;
–
правову культуру особи;
–
правову культуру професійної
(соціальної) групи;
Кожному з цих суб'єктів притаманні свої цінності, характерні риси, функції
тощо.
Культура суспільства
є результатом соціально-правової активності окремих особистостей, колективів та
інших суб'єктів права; вона виступає відправним моментом, базою для такого роду
активності і в цілому для правової культури особистості.
Ознаки правової
культури суспільства: правова культура суспільства – різновид і невід'ємна
частина загальної культури, що становить систему духовних і матеріальних
цінностей у правовій сфері, збережених, накопичених та розвинених суспільством
завдяки постійному вдосконаленню заходів інформаційного,
просвітницько-освітнього характеру з урахуванням загальнолюдських правових
цінностей; зумовлена матеріальною, духовною, політичною та іншими системами,
які об'єктивно складаються в суспільстві в той же історичний період;
опосередковано присутня в них через вплив права; перебуває в тісній взаємодії з
економічною, політичною, психологічною, етичною, інформаційною та іншими
культурами суспільства, але цілком не збігається з ними, а створює унікальне
поєднання матеріальних і духовних елементів; становить систему духовних і
матеріальних цінностей (висока правосвідомість, активність суб'єктів права у
правовій сфері, добровільність виконання вимог правових норм, реальність прав і
свобод громадян, ефективність правового регулювання, правові закони, досконала
законодавча техніка, передова правова наука, якісна юридична освіта, ефективна
юридична практика, стабільний правовий порядок), які відображають у правовій
формі стан свободи і справедливості в суспільстві; формується безпосередньо у
правовій системі, втілюється в усіх її елементах, що дає підставу вважати
правову систему формалізованим вираженнями правової культури; визначає свій
рівень ступенем досконалості всіх правових явищ і процесів, що слугують
елементами правової системи суспільства; перебуває у діалозі правових культур
різних народів, у їх взаємовпливі та взаємозбагаченні; забезпечує рівень
правового прогресу суспільства і держави, досконалість і надійність
національної правової системи.
На думку науковців, структура правової культури
суспільства складається з ряду взаємопов’язаних елементів: рівень
правосвідомості, правового мислення, правової активності громадян, усвідомлення
індивідом необхідності і корисності реалізації правових вимог як певної
соціальної цінності. Правосвідомість має ґрунтуватися на розумінні, що право як
система норм і принципів є величезною цінністю у сфері суспільних відносин; на
вмінні витлумачити ті чи інші положення закону чи підзаконного акта, з'ясувати
їх мету, встановити сферу дії тощо; на визнанні того, що джерелами (формами)
права є не лише закони, підзаконні нормативно-правові акти та
нормативно-правові договори, а й правові звичаї, судові прецеденти, релігійні
тексти тощо; стан юридичної практики, тобто всіх видів юридичної діяльності з
прийняття, тлумачення, застосування правових приписів у єдності з нагромадженням
соціально-правового досвіду, який, своєю чергою, складається з рівня
правотворчої діяльності і стану законодавства, з рівня судової, правоохоронної
діяльності і стану правозастосовчої практики. Остання складається з теоретичної
(діяльність вчених-юристів, освітня діяльність студентів і слухачів юридичних
шкіл, вузів тощо) і практичної діяльності і правотворчої і правореалізуючій, в
тому числі правозастосовної. Зрозуміло, що правова культура суспільства багато
в чому залежить від рівня розвитку і якості правотворчої діяльності зі
створення законодавчої основи життя суспільства; режим законності і
правопорядку — стан фактичної упорядкованості суспільних відносин,
урегульованих з допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність
правомірних дій суб'єктів права. Стабільність правопорядку залежить від стану
законності, без якої неможлива правова культура.
Правопорядок не може виникати й існувати сам по собі. Він
базується на таких принципах, як розвинена правосвідомість, конституційність,
законність, підконтрольність, дія яких забезпечується як переконанням, так і
силою примусу держави.
Конституційність виходить із принципу, що правопорядок, з
одного боку, підкоряється Основному Закону, а з іншого боку – забезпечує
повсякденну й повсюдну реалізацію його встановлень. Законність як культурна
цінність має забезпечувати не тільки прийняття законів у суворій відповідності
з конституцією, а й неухильне дотримання їх вимог усіма суб'єктами, у тому
числі правовиконавчими органами, а також наявність механізму реалізації
законодавчих положень. Вона сприяє правовій вихованості громадян і посадових
осіб, подоланню відчуженості від правових цінностей.
Отже, правова культура суспільства – різновид загальної
культури, що представляє собою систему цінностей, досягнутих людством у галузі
права і відносяться до правової реальності даного суспільства: рівнем
правосвідомості, режиму законності та правопорядку, стану законодавства, стану
юридичної практики та ін. Високий рівень правової культури є показником
правового прогресу і від нього залежать рівні культури та успіх правового
виховання членів окремих структур та просто громадян.
1. Дьоміна О. С.
Правова культура як основа демократичного, правового розвитку українського
суспільства / О. С. Дьоміна // Часопис Київського університету права. — 2005.
— №1. — С. 38–41.
2. Скакун О. Ф. Теория
государства и права : [Учебн. для вузов.] / Ун-т внутр. дел. / Харьков :
Консум, 2000. — С. 511–513.
3. Тодика Ю. М.
Конституційні засади формування правової культури : Монографія. — Харків : Райдер, 2001. — С. 85–88.