Романенко Я.А.

Національний технічний університет України «КПІ», Україна

МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ ТА НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

Вища школа несе повну відповідальність перед суспільством за забезпечення умов, що необхідні Україні для успішної інтеграції в Євросоюз, за підготовку фахівців відповідної кваліфікації та іншомовної комунікативної компетенції. Прийняті Радою Європи рішення вимагають інтенсифікації пошуку нових технологій навчання та вдосконалення систем освіти в цілому.

Міжкультурна комунікація характеризується тим, що її учасники використовують під час прямого контакту спеціальні мовленнєві дискурсивні стратегії, що відрізняються від тих, які вони використовують при спілкуванні всередині однієї й тієї ж культури.

При вивченні іноземної мови у вищому навчальному закладі в світлі сучасних методологій слід враховувати національно-культурну специфіку процесу спілкування, що найбільш яскраво ідентифікує особистісні цінності співрозмовників і сприяє комунікативному комфорту та успішному комунікативному результату.

Сьогодні на Заході як у науковій літературі так і в засобах масової інформації ведеться активна дискусія по проблематиці міжкультурної комунікації, її чинників та специфіки, причин та наслідків. Адже протягом тривалих століть вона була справою окремих: подорожніх, мандрівників, моряків, дипломатів, купців, полонених, таємних лазутчиків, шукачів пригод та ізгоїв. Ніколи у світовій практиці культурна інтеграція не охоплювала такої кількості людей і народів, країн та континентів.

Широке поняття культури в даному аспекті розглядається як специфічна ціннісно-орієнтаційна система, характерна для суспільства чи нації, взагалі, або окремої групи людей чи особистості, зокрема. В межах кожної окремо взятої культури люди мають уявлення про те, що є етичною, естетичною, моральною, правовою, ідеологічною, політичною, побутовою нормами. Це дає можливість свідомо і підсвідомо визначати як необхідно себе вести у певних життєвих ситуаціях, як ставитися до рідних і чужих людей, до традиційних та рідкісних речей, звичних та виняткових подій. Такі загальні цінності та установки регулюють суспільну і приватну сферу життя, надають носіям даної культури відчуття єдності, ідентичності, спільності, впевненості та передбачуваності. Через виховання вони транслюються від покоління до покоління, здійснюючи історичну комунікацію.

Багатоплановість акту комунікації полягає у тому, що здійснюється не просто передача і приймання інформативного змісту, але визначається відношення донора і реципієнта, тобто співрозмовників, співучасників, спільників, союзників чи супротивників між собою та до самої інформації як комунікаційного об'єкту. Людина в процесі сприйняття іншого суб'єкта, через оцінювання його почуттів, вміння триматися і вести себе, приховувати чи демонструвати справжні наміри, інтерпретує не тільки слова, а й голос, інтонацію, вираз обличчя, рухи і положення рук, ніг тощо. Звучання голосу і „мова" тіла можуть співпадати із вербальними сигналами (словами), засвідчувати і підкреслювати їх значення, або не співпадати і тим самим заперечувати їх зміст. В 1970 р. вчені Пенсільванського університету (США) установили той факт, що під час розмови словами і мовою передається лише 7% інформації, за рахунок звучання голосу (його інтонації, мелодики, ритму, гучності) - 38%, а при допомозі обличчя, рук, ніг, корпусу, тіла (їх положення та рухів) - 55%.

Особлива цінність невербальних засобів порівняно із мовою полягає в тому, що вони більш природні і менш знаходяться під контролем свідомості, тому бувають більш правдиві в плані відображення почуттів і відносин. Це надає право говорити про можливий пріоритет невербальних засобів над мовними в передачі характеру спілкування, відносин домінування-підпорядкування, які словами не: можливо позначити. Необхідно зазначити, що найбільше схвалювані в тому чи іншому суспільстві моделі невербального поводження завжди відбивають морально-естетичні цінності суспільства.

Викладачі у навчальному та виховному процесі мають демонструвати студентам-іноземцям досягнення української цивілізації пов'язані із умінням знаходити контакти між представниками різних культурних світів. Не секрет, що таким студентам на підготовчих курсах викладали російську мову і в університеті вони часто виставляють незнання української мови як основну причину непідготовленості до семінарських занять та модульних контролів, чим намагаються загнати педагогів у безвихідну ситуацію, коли оцінку потрібно поставити заради «дружби народів».

Поведінка наших студентів, які є громадянами інших держав, потребує толерантної допомоги і підтримки, оскільки пов'язана із повторним процесом соціалізації. Людям, що потрапляють в інший культурний світ, потрібні роки для того, щоб освоїтися в новому для них символічному просторі. При цьому крашу пристосованість демонструють ті із них, в яких спостерігаються успіхи в реалізації досвіду інтеркультурної комунікації. У цьому відношенні слов'яни (викладачі та студенти університету) як представники багатонаціональної культури сучасної Української держави мають досить великий досвід міжнаціонального спілкування і можуть допомагати їм своїми поведінкою та відношенням.

Але не потрібно забувати, що слов'янський тип цивілізації — інтравертний. При зовнішній Відкритості до впливу інших культур вона внутрішньо залишається несприйнятливою до них. Академік Д. Лихачов писав, що слов'яни - це цивілізація слова, духу і душі, а не цивілізація справи як на Заході. Присутність в аудиторії, на лекціях та семінарах, іноземних громадян можуть стати для українських студентів першим кроком до практичної реалізації сучасних процесів інтеркультурної комунікації, не виїжджаючи за межі своєї країни. І тут в нагоді стає таке поняття як емпатія. Через здатність уявити себе на місці іншої людини викладач може допомогти зрозуміти українським студентам почуття, бажання, ідеї і вчинки іноземців, представників чужих і дуже далеких азійських та африканських культур. Треба визнати, що засоби масової інформації роблять більш відкритими для нас інші культурні світи і формують у сучасних студентах здатність до розуміння їх особливостей, цінностей, критеріїв.

Наступним ступенем інтеркультурної комунікації, яка реально відбувається у стінах Національного технічного університету України «КПІ» є вивчення на заняттях з таких навчальних дисциплін як іноземні мови, культурологія та філософія особливостей культурних систем різних народів, їх регіональної та історичної типології, котра може стати в нагоді за кордоном, під час туристичних поїздок, бізнесових заходів чи зміні постійного місця проживання. Адже будь-яка людина, коли вона потрапляє в чуже культурне середовище, відчуває дискомфорт, невпевненість і навіть роздратування, що може бути спричинено розходженням у культурних традиціях.