Педагогічні науки/3. Методичні основи виховного процесу.

Козлова Т.Г.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Україна

Моральний аспект культури спілкування у педагогічній діяльності

Забезпечення педагогічної діяльності відбувається у тісній взаємодії з педагогічною етикою, що розглядає моральні проблеми виховання, визначає моральні цілі виховання, моральну допустимість тих чи інших шляхів досягнення педагогічної мети, моральні аспекти спілкування вихователя з вихованцем. Загалом педагогічний процес має відбуватись на спілкуванні, що базується на педагогічній етиці, де відношення «вчитель – учень», «вихователь – вихованець» будується на ставленні першого до другого як до унікальної людської особистості з її неповторними якостями, здібностями, специфікою. Ефективність педагогічно-виховного процесу залежить від вибору шляхів взаємодії з учнями (культури спілкування) та від рівня професійних, особистих та моральних якостей педагога.

Будь-який прояв людської культури може розглядатись як культура спілкування, оскільки за своєю сутністю вона інтерсуб'єктивна. Під культурою спілкування розуміють наявні в суспільстві і в людському житті форми його структурування і ціннісно-смислові організації, а також їх реалізацію безпосередньо в стосунках між людьми. Моральний аспект культури спілкування охоплює такі форми, які мають морально-етичний характер (певні цінності, норми, звичаї, традиції тощо).

Оскільки основним елементом культури завжди вважалися мова та література, то і для культури морального спілкування принципово важливою є наявність такої обґрунтовуючої ланки, як культура морального висловлювання, культура словесного обговорення моральних проблем. Відомо, що там, де перестають вважати за потрібне висловлюватися і міркувати на теми моралі, занепадають і самі морально-етичні цінності.

Надзвичайно важливим елементом культури спілкування нашого часу є етика стосунків між індивідами, суспільством і локальними спільнотами. Головним показником, основною сферою реалізації моральної культури спілкування є актуальні процеси міжсуб'єктивної взаємодії, гуманістичні стосунки між людьми.

Для того, щоб спілкування між людьми могло відбуватись на гуманістичному рівні потрібно, щоб суб’єкти спілкування перебували в контакті, розуміли одне одного, виконуючи певні спільно визнані правила комунікативної поведінки, мали бажання спілкуватись на ціннісно-зорієнтованій взаємній повазі.

До власне моральних передумов морального спілкування передусім відносять повагу, співчуття, любов.

Повагу в спілкуванні визначають як таке ставлення до людини, що реалізує визнання людської гідності. Бути гідним – це, в першу чергу, бути вільним, здатним чинити добро, виконувати свій обов’язок, бути відповідальним, справедливим, реалізувати своє життєве призначення. Відповідно до цього і повага як реалізація принципу гідності в практиці людського спілкування передбачає добротворення, солідарність, базується на рівності прав і свобод, орієнтує на довіру й уважне ставлення до людей, вимагає чуйності, доброзичливості, ввічливості. Повага як практична реалізація визнання людської гідності знаходить доповнення в пошані. Кожна людина прагне, щоб її не тільки поважали, а й шанували.

Спілкування передбачає, щоб ми не просто цінували свого співрозмовника, а й хотіли мати з ним справу, що неможливо без того, щоб перейматись його турботами і проблемами. Співчувати людині – значить поділяти її радість чи тугу, пристрасть або страждання, захоплюватись її успіхами, чи жаліти її в болях та невдачах.

Відомий англійський письменник Г.Грін зазначив, що співчуття, не зігріте любов’ю, здатне переростати в «страшну, невгамовну пристрасть», яка веде до втрати людиною власного Я, або штовхає до загибелі. Отже, любов постає як досконалий тип морального спілкування.

В культурному спілкуванні співрозмовники повинні дотримуватись до суто формальних настанов, що регулюють зовнішні прояви людських стосунків. Їх сукупність називають етикетом. Вимоги етикету мають свою перевагу: дотримуючись їх, ми тим самим наче декларуємо узгодженість нашого способу поведінки і дії з поведінкою і діями партнера по спілкуванню.

Нехтувати навіть зовнішніми правилами моральних взаємин не слід. Повага до них і творче засвоєння здатні зробити правила етикету дієвим втіленням доброзичливого, уважного ставлення до людини, знаряддям тактовності, делікатності. Таке органічне засвоєння приписів етикету, включення їх до загальної системи людських моральних цінностей становить основу ввічливості – важливого показника морального стану особистості в цілому.

Отже, моральний аспект культури спілкування у педагогічній діяльності охоплює такі форми, які мають морально-етичний характер. Головним показником, основною сферою реалізації моральної культури спілкування у педагогічно-виховному процесі є гуманістичні стосунки між вчителем та вихованцем. Спілкування у педагогічній діяльності повинно брати за основу культуру морального висловлювання, що передбачає ввічливе ставлення співрозмовників один до одного. Передумовою морального спілкування мають бути повага, співчуття, любов.

Література:

1. Гур В.І. Етика – вчення про смил життя: навч.-метод. посіб. / В.І.Гур, Т.М.Свідло, Н.В.Анацька та ін. – К.: НТУУ «КПІ», 2008. – 80 с.

2. Дьюї Д. Моральні принципи в освіті. / Д.Дьюї; пер. з англ. М.Я.Олійник. – Львів: Літопис, 2001. – 31 с.

3. Шеломенцев В.Н. Этика и культура общения: учебное пособие. / В.Н.Шеломенцев. – К.: ООО «Овериг», 1995. – 352 с.