Мартинюк А.О.

Запорізький національний університет

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Бичківський О.О.

Правове регулювання трудових відносин за участю іноземного елемента

В останній час Україна стала, на жаль, менш привабливою для світу і для трудових мігрантів. Якщо раніше чимало фахівців іноземного громадянства працевлаштовувалися в Україні - задля обміну досвідом, впровадження нових західних технологій виробництва, методик управління персоналом та підприємством, тощо, то наразі їх кількість значно зменшилася враховуючи війну, яка точиться на Сході країни. Проте існує певна зацікавленість до вітчизняного законодавства з питань правового регулювання трудових відносин з іноземцями, міграції трудових ресурсів, міждержавного регулювання цих питань. На жаль, ще й досі існує чимало колізій в цій галузі. Трудові взаємовідносини з іноземцями на даний час врегульовані великою кількістю нормативних актів України та багатьма міжнародними правовими актами, міжнародними договорами.

Крім того актуальність дослідження обумовлена намірами приєднання нашої держави до Європейського Союзу, що вимагає великої кількості реформ у вітчизняному законодавстві та максимального наближення до світових стандартів, трудове законодавство не є виключенням з цього переліку реформ.

З’ясувaнням oкpeмиx питaнь peaлізaції пoлoжeнь міжнapoдниx дoгoвopів у внутpішньoму зaкoнoдaвстві зaймaлися нaукoвці у гaлузі міжнapoднoгo пpивaтнoгo пpaвa: В.Oпpишкo, A.С.Дoвгepт, A.Н.Біpюкoв, E.Aмeтистoв, П.Paбінoвич тa інші. Oсoбливoсті пpaвoвoгo peгулювaння пpaці інoзeмців в Укpaїні є пpeдмeтoм дoсліджeнь тaкиx вчeниx, як: І.Я. Кисeльoв, В.В. Глaзиpін, Г.С. Скaчкoвa, Б.A. Aсpіян, A.С. Кopoтaєв, Н.Б. Бoлoтінa, Н.М. Xутopян, П.Д. Пилипeнкo, O. Зapжицький, O. Сидopeнкo, В. Бaшмaкoв тa інші.

До складу населення України як сукупності людей, що проживають у межах території України і підлягають її юрисдикції, крім громадян України входять також іноземці (трудові мігранти) та особи без громадянства.

Основним нормативно-правовим актом, який визначає статус іноземців в Україні, тобто закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземних громадян і осіб без громадянства, які перебувають в Україні, є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Відповідно до нього іноземними громадянами вважаються особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України. Особами без громадянства визнаються особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Отже, можна зробити висновок, що у сфері правових відносин (цивільно-правових, шлюбно-сімейних, трудових) вказані особи мають майже однакові права та обов'язки.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами та свободами, а також несуть такі ж обов’язки, як і громадяни України, у тому числі й у сфері трудових відносин, за винятками, встановленими Конституцією, законами та міжнародними договорами України. Відповідно до трудового законодавства України наймані працівники-трудові мігранти мають однакові трудові права, як працівники, що є громадянами України, іншими словами, вони мають право на такі ж умови праці, відпочинку, оплати праці тощо. Водночас, в законодавстві простежуються й відмінності в регулюванні трудових відносин між українськими роботодавцями та іноземцями як найманими працівниками. 

Зрозуміло, що будь-які трудові правовідносини починаються з працевлаштування. Варто більш детально розглянути цей аспект дослідження, адже, трудові мігранти складають дещо специфічну групу працівників. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють працевлаштування іноземців в Україні, є Конституція України, Кодекс законів про працю України, Закони України «Про статус іноземців та осіб без громадянства», «Про зайнятість населення», постанова Кабінету Міністрів України «Питання видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства», наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників».

Порядок процедури працевлаштування трудових мігрантів дещо відрізняється від стандартної процедури оформлення громадянина України, зокрема, подання заяви про прийом на роботу, пред'явлення паспорта й диплома про освіту.

Стаття 4 Закону України «Про зайнятість населення» передбачає право іноземців та осіб без громадянства на працевлаштування у двох випадках:

1) Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, яких визнано в Україні біженцями, яким надано притулок в Україні, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, яким надано тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію в Україну, мають право на зайнятість на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.

2) Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються роботодавцями на роботу на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого в порядку, визначеному цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [1].

Для іноземців, які іммігрували в Україну для працевлаштування на певний строк, повинні бути отримані дозволи на працевлаштування. Такий дозвіл у юридичній науці має назву Labor permit [2, c. 311].

У світовій практиці видача дозволів на працю іноземців (labor permit) є звичайною мірою, що передбачена як внутрішнім законодавством країн, так і міжнародними договорами. Цей дозвіл являє собою певну міру обмеження доступу для праці іноземців, з метою регулювання внутрішніх процесів гарантування соціальних зобов'язань держави перед громадянами, тобто контроль за збереженням трудових місць для громадян держави [2, c. 312]

В Україні дозвіл на застосування праці іноземців  видається згідно із затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України «Питання видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства» від 27 травня 2013 р. [3].

Проаналізувавши норми даної Постанови, можна прийти до висновку, що незважаючи на бажання спростити процедуру, законодавець залишив деякі обмеження, які, як зазначалося раніше, є звичайною практикою у світі. Так, наприклад, цей дозвіл для працівника-іноземця може отримати лише роботодавець - юридична особа. Такі дозволи видаються територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції. Строк дійсності такого дозволу - до одного року, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Однак, після завершення дії даного документу, особа-іноземець має право подовжити його дію на такий самий строк [3]. Без передбаченого статтею 42 вказаного Закону України «Про зайнятість населення» дозволу здійснюється працевлаштування в Україні іноземців, які набули статусу біженця відповідно до законодавства України або одержали дозвіл на імміграцію в Україну [4].

Законодавством України встановлено і деякі інші (звичайні для світового співтовариства) обмеження на використання праці іноземців в України. Попри те, що іноземці та особи без громадянства мають право провадити в Україні інвестиційну, зовнішньоекономічну та інші види діяльності відповідно до законодавства, у той самий час, попри відкритість українського ринку праці для іноземців, вони, втім, не можуть призначатися на певні посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою трудовою діяльністю пов’язується з належністю особи до громадянства України (наприклад, у разі проходження державної служби, обіймання виборних посад в органах державної влади або органах місцевого самоврядування, здійснення правосуддя тощо). Відповідні обмеження встановлені як безпосередньо Конституцією України, так і спеціальними законами, зокрема, «Про державну службу», «Про судоустрій та статус суддів», «Про службу в органах місцевого самоврядування» тощо [5].

Що ж стосується безпосереднього, так би мовити кадрового, оформлення трудових відносин з іноземцем, то ця процедура не відрізняється від стандартної процедури, передбаченої для громадян України: майбутнім працівником подають до відділу кадрів заяву, після оформлення видається наказ про прийом на роботу (тільки на строк дії дозволу); на основі наказу з працівником-іноземцем укладається письмовий трудовий договір (строковий), роботодавець повинен ознайомити працівника із посадовою інструкцією, ознайомити з правилами внутрішнього розпорядку, надання відпусток, звільнення з роботи (з особливостями для строкових договорів) [6].

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України, на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами (ст. 1). Але пунктом 4 цієї ж статті зазначено, що: «У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами)» [7].

Крім того, потрібно пам’ятати, що в деяких випадках трудоправовий статус іноземців врегульовується міжнародними договорами укладеними Україною та іншими країнами. Такі випадки допомагають визначити колізійні норми, які містяться у правових актах України. Так, відповідно до ст. 8 Кодексу законів про працю України трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право». Колізійні прив'язки передбачені двосторонніми угодами про трудову діяльність і соціальний захист, укладеними Україною та Росією, Молдовою, Білоруссю, Угодою про взаємне працевлаштування, укладеною з Польщею. Договори про правову допомогу з Польщею та Молдовою вказують, що сторони, які мають трудові стосунки, можуть підпорядковувати їх обраному за взаємною згодою законодавству. За відсутності такого вибору правовий статус сторін регулюється законодавством місця виконання роботи. Якщо ж робота виконується на території однієї держави, а головне підприємство знаходиться на території іншої, правовий статус особи регулюється законодавством держави місцезнаходження головного підприємства [8, с. 203-204].

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-754/0/4-13 «порядок видачі, продовження терміну дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства визначається Порядком видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2009 року № 322. Дія цього Порядку поширюється також на іноземців, що направлені іноземними суб'єктами господарювання в Україну для виконання певного обсягу робіт або надання послуг на основі договорів (контрактів), укладених між українськими та іноземними суб'єктами господарювання,

Наприклад, у справі № 2-2456 іноземець С. звернувся з позовом про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Свої вимоги обґрунтовував тим, що він працював у відповідача на підставі безстрокового контракту, а тому не міг бути звільненим за пунктом 2 статті 36 КЗпП, який регулює порядок звільнення працівників зі строковим трудовим договором.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 серпня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2010 року, у задоволенні позову було відмовлено. Суд виходив з того, що згідно з Порядком видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства встановлено граничний строк на використання праці іноземця, а саме до одного року, та передбачено порядок та підстави продовження дії дозволу. З'ясовано, що листом від 22 січня 2010 року № 07-619 Київським міським центром зайнятості відповідачу відмовлено в продовженні терміну дії дозволу на використання праці позивача в зв'язку з порушенням строків подачі документів про продовження цього строку. Суд вважає безпідставним твердження представника позивача щодо безстроковості укладеного між сторонами 9 жовтня 2008 року контракту, оскільки така форма трудового договору, як контракт, виключає його безстроковість» [9].

Отже, за останні роки в Україні була проведена значна реформа у сфері трудових відносин, було внесено зміни у вже існуючи нормативні акти, прийнято нові закони у відповідності до норм міжнародного права, стандартів світового регулювання трудових відносин. На сьогоднішній день у вітчизняному законодавстві простежується політика створення необхідних умов для одночасного захисту національного ринку праці - запровадження механізмів впливу держави на ринку труда та елементів контролю за використанням іноземної робочої сили в Україні, та намагання забезпечити якомога повніше дотримання інтересів і рівноправності іноземців із громадянами України, як найманих працівників.

Список використаної літератури

1. Про зайнятість населення: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 24. – ст. 243.

1. Міжнародне приватне право. Особлива частина: підручник / за ред. A.С. Довгерта і В.І. Кисіля. – К.: Алерта, 2013. – 400 с.

2. Питання видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства : Постанова Кабінету Міністрів України від 27 травня 2013 року № 437 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/437-2013-п.

3. Офіційний веб-сайт Державної служби зайнятості [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dcz.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=391400&cat_id=194346

4. Пасічник Н. Питання трудового законодавства в аспекті працевлаштування іноземців в Україні // Юридичний журнал “Юстініан”. – 2004. – № 4 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1122/

5. Правове регулювання працевлаштування іноземців // Адвокат та адвокатура. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://advocatesanswers.in.ua/index.php/2012-03-11-14-51-21/

6. Про пенсійне забезпечення: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 3. – ст. 10.

7. Римар І.А. Особливості правового регулювання індивідуально-трудових відносин за участю іноземців / Рюмар І.А. // Актуальні проблеми держави і права. – 2011. – С. 203 – 209. – [Електронний ресурс]. - Режим доступу :http://apdp.in.ua/v57/28.pdf

8. Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом : Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-754/0/4-13 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v-754740-13