ДОСВІД ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ АКАДЕМІЧНОГО ПЛАГІАТУ
В ЗАКОНОДАВЧОМУ ПОЛІ УКРАЇНИ

Самойленко О. В., к.т.н., доц.

Національний технічний університет України

"Київський політехнічний інститут", Україна

Ні для кого вже не є секретом, що виросло вже чи не одне покоління студентів, для яких академічний плагіат став не тільки прийнятним з морального погляду діянням, але і взагалі їхнім "modus operandi". Вони вже не мислять свого навчання без "копіпасти". Деякі з цих студентів потім стають науковцями (навіть не так – "науковцями"). І було б, напевне, наївним думати, що, займаючись науковою діяльністю, вони будуть вчиняти якось по-іншому.

Звичайно, в галузі технічних наук та інженерної освіти вищеназвані ганебні явища поширені значно менше, оскільки трудомісткість роботи дуже висока та й легше побачити, що заявлені результати не мають жодного значення для науки.

Але явище академічного плагіату продовжує існувати, тому метою даного дослідження є спроба вивчення "ворога" та аналіз способів боротьби з ним.

Перш за все слід визначитись із правовою кваліфікацією такого явища, як академічний плагіат, тобто плагіат в галузі освіти і науки.

Одразу постає питання, чи є вияв академічного плагіату порушенням основних прав і свобод людини? Стаття 54 Конституції України в тлумаченні від 15.05.2014 р. дає ствердну відповідь на це питання і зазначає, що "громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності", а також що "кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом".

Однак, аналіз чинного законодавства залишає більше запитань, ніж дає відповідей.

Наприклад, пошукова машина офіційного сайту Верховної Ради України за запитом "плагіат" (при пошуку в назві та тексті) станом на 22.01.2016 р. видає всього 13 позицій, з них законів – лише два. Решта – постанови, ухвали суду тощо.

В той же час результати пошуку стосовно такого умовно спорідненого поняття, як "недобросовісна конкуренція", набагато ширші. При запиті "недобросовісна конкуренція" (називний відмінок) – 56 результатів, при запиті "недобросовісної конкуренції" (родовий відмінок) – 434 результати.

Тобто, статистика говорить, що проблема плагіату взагалі та академічного плагіату зокрема не є вже такою актуальною, принаймні, не була такою до проголошення руху на інтеграцію української освіти і науки в світову систему?

Повертаючись до поняття "плагіат" та аналізуючи чинне законодавство на рівні законів України, можна зробити попередній висновок, що ставлення до цього явища має більше декларативний характер.

Так, в Законі України "Про авторське право та суміжні права" лише дається визначення поняття "плагіат" (стаття 50, п. "в"), після чого це слово в тексті закону не зустрічається.

В той же час, в новому Законі України "Про вищу освіту" дотриманню наукової етики та боротьбі з академічним плагіатом приділяється значно більше уваги. Слово "плагіат" в тексті закону зустрічається 9 разів, з них в статті 6 (ч. 6) – 5 разів, в статті 16 (ч. 2, абз. 8) – 1 раз, в статті 19 (ч. 5) – 1 раз, в статті 32 (ч. 3, абз. 1) – 1 раз та в статті 69 (ч. 6) – 1 раз. Цей закон запроваджує загальну стратегію боротьби з академічним плагіатом та закріплює відповідні обов'язки за певними виконавчими органами, наприклад, за Комітетом з питань етики при Національному агентстві із забезпечення якості вищої освіти. Однак, підзаконні акти, які регламентували б конкретні механізми виявлення та боротьби з академічним плагіатом, наразі відсутні.

Виявляється, що наукові розробки на рівні ідей, теорій тощо практично неможливо захистити ні авторським, ні патентним правом.

Так, стаття 8 (ч. 3) Закону України "Про авторське право та суміжні права" наголошує, що правова охорона твору "поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі".

Згідно із Законом України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" в редакції від 05.12.2012 р. винаходом (корисною моделлю) є результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології". Тобто, винахід (корисна модель) є вирішенням деякої утилітарної (направленої на досягнення якогось конкретного позитивного результату) задачі в будь-якій галузі техніки, технології або іншій сфері суспільно корисної діяльності людини (медицина, військова справа тощо), яке відповідає законодавчо визначеним умовам надання правової охорони (новизна, винахідницький рівень та промислова придатність) і визнане як винахід (корисна модель) уповноваженим державним органом, яким наразі в Україні є Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" (Укрпатент) при Державній службі інтелектуальної власності. А що стосується чисто наукового продукту, то і тут законодавство про винаходи і корисні моделі дає відповідь. Згідно із Правилами складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, затвердженими відповідною постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.2001 р. за №22, не визнаються винаходами (корисними моделями) "відкриття, наукові теорії та математичні методи" та "методи інтелектуальної … діяльності" (п. 2.5).

Стосовно охорони наукових відкриттів ситуація ще складніша. Наразі не існує спеціального вітчизняного закону, який би регулював це питання. Існує лише Модельний закон про охорону прав на наукове відкриття, який прийнято на XXXIV пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї країн-учасниць СНД від 07.04.2010 р. Однак, щоб результат наукової діяльності було визнано науковим відкриттям, необхідно, щоб він встановлював "невідомі раніше, але об'єктивно існуючі закономірності, властивості та явища матеріального світу, які вносять докорінні зміни в процес наукового пізнання".

Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність" від 26.11.2015 р. про захист наукових результатів говорить лише з позицій захисту їх як об'єктів права інтелектуальної власності. Стаття 30 визначає правовий режим наукового і науково-технічного (прикладного) результату, а стаття 64 декларує набуття, охорону та захист прав інтелектуальної власності. Що знову повертає до означених проблем патентного та авторського права.

Беззаперечно, академічний плагіат є однозначно явищем негативним і тому боротися з ним необхідно. Але чому ж тоді покарання за плагіат, в тому числі й академічний, прямо не передбачено ні в Кодексі України про адміністративні правопорушення, ні в Кримінальному кодексі України?

Так, в Кодексі України про адміністративні правопорушення в редакції від 01.01.2016 р. міститься стаття 51², яка стосується порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема, "привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом" і передбачає покарання у вигляді "штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення". Тобто, фактично передбачене покарання за порушення майнових прав на об'єкт права інтелектуальної власності. В той же час академічний плагіат є ні що інше, як порушення особистих немайнових прав, зокрема, права людини на визнання її творцем об'єкту права інтелектуальної власності.

Стаття 177 Кримінального кодексу України в редакції від 01.01.2016 р. передбачає покарання за "порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію", в тому числі й за привласнення авторства на них. Серед способів покарання є штраф, виправні роботи та позбавлення волі з "конфіскацією та знищенням відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення". Однак, покарання настає, "якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі". Вочевидь, і в даному випадку мова йде перш за все про порушення майнових прав.

Отже, Кодекс України про адміністративні правопорушення та Кримінальний кодекс України наразі не передбачають прямого покарання за академічний плагіат. Ситуація ускладнюється тим, що дуже важко або взагалі неможливо об'єктивно оцінити матеріальні збитки від академічного плагіату, щоб можна було кваліфікувати академічний плагіат як адміністративне правопорушення чи навіть кримінальний злочин.

Єдиний виявлений автором законодавчий акт, який передбачає скільки-небудь дієве покарання за академічний плагіат, є Порядок присудження наукових ступенів, затверджений відповідною постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 р. за №567. Стаття 41 цього Порядку передбачає позбавлення наукового ступеня на підставі рішення спеціалізованих вчених рад, де проводився захист дисертацій (або іншими радами за дорученням Міністерства освіти і науки України). Причому, "розгляд питання про обґрунтованість присудження наукових ступенів, стосовно яких рішення прийняті понад десять років тому, органами атестації не проводиться". Однак, це обмеження по строку не стосується випадків "виявлення текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело". В той же час, позбавлення наукового ступеня у разі виявлення академічного плагіату відбувається не автоматично, а за рішенням тої-таки спеціалізованої вченої ради.

Однак і тут виникає декілька запитань.

Вочевидь, позбавлення наукового ступеня, в тому числі й за академічний плагіат, є різновидом якщо не покарання, то вже точно певного суттєвого пониження в правах. Однак, стаття 58 Конституції України говорить, що "закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи" і що "ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення". Якщо ні Кримінальний кодекс України, ні Кодекс України про адміністративні правопорушення не кваліфікує академічний плагіат як правопорушення, то чи правомірне позбавлення наукового ступеня вже після прийняття рішення про його присудження?

В той же час Цивільний кодекс України, який в розділі V регламентує строки та терміни позовної давності, в статті 268 (п. 1, абз. 1) зазначає, що "позовна давність не поширюється … на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом". Отже, суперечності стосовно безстроковості в покаранні за академічний плагіат немає?

Завершуючи аналіз законодавства, слід зазначити, що навіть Кримінальний кодекс України передбачає звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (стаття 49): від двох років за нетяжкі злочини до п'ятнадцяти років за особливо тяжкі злочини.

Беззаперечно, будь-які прояви академічного плагіату або інших порушень наукової етики підлягають суворому засудженню. Однак, цілком має право на існування думка запровадити строк давності (нехай і значний, але обмежений) стосовно покарання за академічний плагіат.

З наведеного можна зробити попередній висновок, що чинне законодавство та наукова спільнота лише починають сприймати явище плагіату, зокрема, академічного плагіату, як суттєве правопорушення.

Автор не є професійним юристом, а є науково-педагогічним працівником в галузі технічних наук, який в своїй трудовій діяльності може стати свідком проявів академічного плагіату серед осіб, що здобувають вищу освіту чи наукові ступені. Тому автор просить вибачення у читача і запрошує до конструктивної дискусії правників та інших компетентних фахівців, які в своїй роботі опікуються дотриманням права інтелектуальної власності та наукової етики.