Право/8. Конституційне право

Кравчук М.І.

Національний авіаційний університет, Україна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Юринець Ю.Л.

ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОСТІ СМЕРТНОЇ КАРИ.

МОРАЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ.

Незаперечною істиною є те, що найвищою і абсолютною цінністю у суспільстві є людське життя. Багатоступеневий розвиток міжособистісних відносин сприяв формуванню основних керівних засад з їх урегулювання, серед яких – проголошення принципу верховенства права, який полягає у забезпеченні основоположних прав і свобод людини [1, с. 6]. Водночас, завжди існували певні соціальні групи, які чинили спротив дотриманню загальноприйнятих норм та правил поведінки. І людство усвідомило необхідність вироблення чітких механізмів покарань – від найнижчої до найвищої міри задля збереження безпеки, стабільності та правопорядку. Інколи доводилось вдаватися до крайнощів, якщо правопорушення визнавалося непробачним та більш як неприйнятним. Так сформувалося поняття про позбавлення життя у якості вищої міри відповідальності.

Смертна кара стала відомою у більшості країн світу з огляду на тривалий історичний процес її становлення. Вона передбачалася «Руською Правдою» за часів Київської Русі, набула поширення згідно з «Правами, за якими судиться малоросійський народ» (1734), а також установлювалася «Військовими артикулами» Петра I за 123 злочини. В Російській імперії смертну кару застосовували як знаряддя боротьби з опозиційними владі сиалми у суспільстві, але вже за часів царювання Єлизавети Петрівни цей вид покарання було призупинено, хоча й не скасовано остаточно. В Радянському Союзі смертна кара передбачалася за державні та деякі інші злочини. Виходячи з цього, можна стверджувати, що страта, як явище, виникла тоді, коли держава взяла на себе функцію притягнення до відповідальності за вчинені злочини. У подальшому її статус визначався низкою правових документів, прийняття яких пов’язано з гострим перебігом дискусій.

Після здобуття Україною незалежності, серед правлячих кіл усе частіше розпалювалися суперечки щодо застосування смертної кари. Це було пов'язано з дедалі більшою криміналізацією суспільства та різким зростанням кількості навмисних убивств за обтяжувальних обставин. Виявлялася очевидною неспроможність держави забезпечити невід'ємне право людини на життя. Тому, на мою думку, ми повинні дослідити питання поновлення страти як ефективної міри покарання за особливо тяжкі правопорушення, що сприятиме підвищенню рівня відповідальності за скоєне серед населення, адже страх перед смертю має неабияку силу керувати свідомістю людей, яка формує в подальшому їх учинки.

Рішенням Конституційного Суду України № 11-рп/99 від 29 грудня 1999 року визнано, що смертна кара суперечить Конституції України [3, с. 16–21]. Остаточно як вид покарання її скасовано у 2000 році, а Кримінальним кодексом України від 2001 року вже не передбачається смертна кара як вид покарання. Проте важливо також зазначити, що прийняття рішення Конституційного Суду України щодо висвітленої справи супроводжувалося доволі жвавим обговоренням з боку суддів. Зокрема, вагомі та юридично обґрунтовані контраргументи не раз наводив суддя О. Мироненко. У своїй статті «Відміна смертної кари – плід юридичної еквілібристики» він писав: «Як суддя цього поважного державного органу, я не пропустив жодного засідання суду. Не раз обґрунтовував і ставив на голосування власне правове бачення проблеми, вносив пропозиції щодо її розв'язання, покладав надію, що мені буде надана передбачена законом можливість довести свою позицію до відома юридичної громадськості та народу України. Не можу сказати з упевненістю, якими мотивами керувався Голова Конституційного Суду України, призначивши через день після мого від'їзду на короткочасне лікування голосування за рішення, яке перед тим фактично приймалося за участю всіх без винятку суддів. Було то прагнення зробити новорічний «подарунок» українському народові чи нестримне бажання якнайскоріше відзвітувати перед Радою Європи? Може, це було зроблено під тиском внутрішніх політичних сил, здійснено раніше заплановане штучне «покращання» результатів голосування (проти позиції більшості висловилися не 6, а 8 суддів) або уникнення «незручних» для суду окремих думок, можливо, якісь інші причини. Та особисто мене в такий спосіб було позбавлено законного права на свою окрему думку» [5]. Отже, не виключено, що в разі наявності під час голосування повного конституційного складу суддів (два з них були відсутні) рішення про скасування смертної кари Конституційним Судом, можливо, і не було б прийнято. Разом з тим, користуючись термінологією судді Мироненка, внаслідок «юридичної еквілібристики» смертна кара з великою «натяжкою» була скасована законодавцем і нині ми маємо досить невтішні наслідки цього кроку. Принаймні, до скасування такої міри покарання масових («серійних») убивств в Україні майже не було.

Справді, смертна кара не є стовідсотковою гарантією запобігання умисним убивствам і бездоганною «панацеєю від лиха». Але ми впевнені, що вона збереже абсолютне право на життя значної кількості людей. Результатом дослідження американського вченого Ісака Ерліха став висновок, що «одна додаткова страта на рік… могла дати такий результат, як зменшення кількості вбивств на 7–8 випадків» («an additional execution per year... may have resulted, on average, in 7 or 8 fewer murders») [2, с. 42]. Інші науковці підтвердили результати Ерліха. Зокрема, Ернест Ван ден Гааг у статті «На захист смертної кари: практичний і моральний аналіз» пише, що «смертної кари бояться найбільше від усіх покарань, бо вона: 1) не просто необоротна, як і більшість інших покарань, а остаточна; 2) прискорює подію, що, на відміну від болю, нужди та ушкоджень, унікальна в кожному житті і про неї ще ніхто не повідомляв. Смерть – це досвід, якого насправді не можна відчути і який кладе край усякому досвідові. Оскільки смерть не менш невідома, ніж певна, її бояться всі. Страх перед смертю часто пов'язують із покаранням, яке прискорює її, немов без того покарання смерть не прийшла б ніколи; 3) коли смерть призначають як навмисне покарання іншій людині, вона означає цілковиту втрату людської солідарності. Суспільство відкидає засудженого, вважає, що невигідно поділяти з ним своє життя. Таке цілковите відкидання посилює природний страх перед відлученням і страх перед знищенням» [3, с. 51–68].

Міркування про можливість судової помилки під час призначення смертної кари слід залишити скоріш дилетантам і філософам, але це ніяк не відноситься до суддів. Звичайно, не виключена й похибка. Але така логіка абсурдна, якщо взяти до уваги, що вбивство – не дрібний злочин. Вчинене за обтяжувальних обставин, воно якісно відрізняється від інших видів правопорушень, а отже, заслуговує якісно відмінного способу покарання. З метою ж запобігання судових помилок, у кримінальному судочинстві існують відповідні правові гарантії – презумпція невинуватості, право на захист, оскарження, помилування, принцип тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого тощо. Крім того, в американській системі судочинства широко застосована наступна практика: так, між призначенням вироку та приведенням його до виконання, є проміжок часу у 5-10 років, що дає можливість родичам та захисникам протягом цього періоду довести наявність судових відхилень. Немає сумнівів, що із судовими помилками необхідно боротися. Але вони все одно не виправдовують скасування смертної кари.

Смертна кара за тяжкі злочини перед людством і державою є ефективним засобом самозахисту суспільства проти порушення умов його нормального існування.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Паливода А. В. Конституція України / А.В. Паливода. – Київ: Паливода А.В, 2015. – 64 с.

2. Ehrlich I. The Deterrent Effect of Capital Punishment: A Question of Life and Death / Isaac Ehrlich., 1975. – 417 с. – (The American Economic Review).

3. Van den Haag E. In Defence of the Death Penalty: A Political and Moral Analysis // Criminal Bulletin. – 1978. – T. 14.

4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару) // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 1.

5. Мироненко О. М. Відміна смертної кари – плід юридичної еквілібристики / О. М. Мироненко .- Сільські вісті. – 2000. – 18 січня.

6. Фіцджеральд Ч. П. Історія Китаю / Ч.П. Фіцджеральд. – Москва: Центрполіграф, 2008. – 460 с.