Право/8. Конституційне право

Кузьмін А.Р.

Національний авіаційний університет, Україна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Юринець Ю.Л.

Право на недоторканність приватного життя і доступ до персональних даних

Сучасний світ- це світ ком'ютерних технологій і комп'ютеризація стала невідємною часткою праці, побуту та відпочинку. Але з початком нової «інформаційної ери», також важливим стало значення захисту права на нерозголошення особистої інформації та невтручання в особисте життя людини.

Цю проблему можна розглядати з двох сторін. З одного боку, в умовах сучасного розвитку людства, розширюється доступ людей до інформації, що забезпечує права індивіда, на доступ до неї. З іншого боку, підвищюється ризик, щодо доступу до приватної інформації з боку фізичних осіб, та ризик вторгнення в сферу особистого життя і порушення права людини на недоторканність. Таким чином, виникають гострі правові проблеми, пов'язані з порушенням права людини на свободу, та особисту недоторканність.

Проблема недоторканості приватного життя вперше знайшла своє відображення на міжнародному рівні у 1948 році, в статті 12 Загальної декларації прав людини: « Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань» [3].

Надалі, це право було висвітлено в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 17), Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (ст. 8), Американської конвенції про права людини (ст. 11), Конвенції Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини (ст. 9) [5].

Конституція України законодавчо закріпила , що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України, а також недопущення збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

B нашій країні проблема захисту прав особистості при роботі з персональними даними (інформація про громадян) до останнього часу не вважалася актуальною. У Радянській державі збір інформації про приватне та інших сферах життя особи здійснювався на основі внутрішньовідомчих інструкцій; доступ громадянина до досьє, що містить відомості про нього, був закрит. [5] В Конституції України, це право було зафіксоване в ст. 32: «Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею» [1].

Право на недоторканність приватного життя необхідно розглядати в трьох аспектах:

1) право на недоторканність приватного життя як право індивіда на своє власне життя, на дії щодо самого себе; дане право безпосередньо пов'язане з індивідуальністю конкретної людини, а отже, і з захистом від втручання з боку всіх суб'єктів права;

2) право на недоторканність приватного життя як самостійне право, що забороняє втручання в приватне життя особи з боку держави, організацій, юридичних і фізичних осіб;

3) право на недоторканність приватного життя як право, суміжне з іншими правами, а саме: з правом на недоторканність сімейного життя, правом на недоторканність житла, правом на недоторканність кореспонденції.

Перераховані права можна розглядати і як такі, що примикають до права на недоторканність приватного життя елементи, і як самостійні права. Недоторканність приватного життя особи означає заборону державі, його органам та посадовим особам незаконно і / або довільно втручатися в приватне життя громадян.

Відносини, пов'язані з передачею персональних даних і захистом недоторканності приватного життя, підлягають правовому регулюванню національними і міжнародними нормами. У багатьох європейських країнах, а також в США і Канаді, для охорони і захисту права на недоторканність приватного життя в умовах автоматичної обробки даних про громадян, близько 30 років тому було запроваджено інститут захисту персональних даних, були прийняті національні закони про персональні дані, а в ряді країн введені незалежні уповноважені із захисту цих даних.

В Україні також існує закон про захист персональних даних. Цей Закон регулює правові відносини, пов’язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв’язку з обробкою персональних даних [2].

Комітетом міністрів держав - членів Ради Європи були прийняті також спеціальні Рекомендації, що стосуються використання та захисту персональних даних в різних областях життєдіяльності суспільства і держави: медицини (1981); наукових досліджень і статистики (1983); маркетингу (1985); соціального забезпечення (1986); в секторі поліції (1987); зайнятості (1989); у відносинах, пов'язаних з фінансовими виплатами і угодами (1990); у відносинах, пов'язаних з передачею даних третім особам (1991); в сфері захисту персональних даних в області телезв'язку, специфічних телефонних послуг (1995); захисту медичних і генетичних даних (1997); захисту персональних даних при зборі та обробці в статистичних цілях (1997) [4].

Ці акти встановлюють основні принципи збору, зберігання, використання і поширення інформації персонального характеру, які рекомендується включати в національне законодавство у сфері захисту персональних даних.

В Україні, контроль у сфері захисту персональних даних здійснюється Уповноваженим Верховної Ради з прав людини, шляхом проведення перевірок фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців, підприємств, установ і організацій усіх форм власності, органів державної влади та місцевого самоврядування, що є володільцями та/або розпорядниками персональних даних. Перевірки можуть бути  планові, позапланові, виїзні та безвиїзні.

Процедура проведення перевірок встановлена порядком здійснення Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини контролю за додержанням законодавства про захист персональних даних, затвердженим  наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини №1/02-14 від 08 січня 2014р.

За результатами перевірок складаються акти перевірки додержання вимог законодавства про захист персональних даних, на підставі яких у випадку виявлення порушень складається припис про їх усунення, або протокол про адміністративне правопорушення.

Таким чином, персональні дані це дуже важлива інформація тому, що вона представляє собою будь-які данні, що відносяться до певного суб'єкту персональних даних, у тому числі його прізвище, ім'я, по батькові, рік, місяць, дату і місце народження, адреса, сімейний, соціальне, майнове становище, освіту, професію, доходи, іншу інформацію. Персональні дані повинні бути, дуже добре захищені комплексом заходів, що вживаються операторами з протидії несанкціонованому використанню персональних даних, що включають організаційно адміністративні та технічні методи захисту.

Не дивлячись на усвідомлене розуміння піднятої проблеми як законодавчими, так і державними і комерційними організаціями, персональні дані все-таки схильні витоку інформації, збиток від яких часом оцінюється дуже вражаючими цифрами.

Багаторазово зростаючий обсяг інформації обмеженого доступу, в тому числі і персональних даних, вимагають особливої відповідальності при вирішенні питань регулювання відповідних правовідносин. Вихідним принципом при цьому має стати забезпечення інформаційної безпеки громадянина, захист його особистих прав в умовах інформатизації суспільства. Використання персональних даних повинне служити основним завданням - підвищенню ефективності функціонування основних інститутів державної влади, оскільки вища мета держави, закріплена в Конституції України, - визнання, дотримання та захист прав і свобод людини і громадянина [1].

Література

1. Конституція України : 28 червня 1996р. №254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – с.46.

3. Про захист персональних даних: закон Верховної Ради України від 01.06.2010 № 2297-VI [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2297-17/page

4. Загальна декларація прав людини ООН; Декларація, Міжнародний документ від 10.12.1948 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_015

5. Иванский В. П. Теоретические проблемы правовой защиты частной жизни в связи с ис-пользованием информационных технологий: Автореф. канд. дисс. М., 1998. С. 6.

6. Шахов Н. И. Теоретико-правовые основы функции обеспечения государством права на неприкосновенность информации о частной жизни: автореф. дис. канд. юрид. наук. Краснодар, 2008. С. 8.