ДІЯЛЬНІСТЬ СУДУ У МЕХАНІЗМІ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ

Стаття 55 Конституції України проголошує, що права людини і громадянина захищаються судом [1]. Конституційне право на судовий захист може бути реалізовано шляхом звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд (суддя) є основною ланкою судової влади в державі, завданням якого є здійснення правосуддя. Конституцією України, Законом України «Про судоустрій та статус суддів» закріплено самостійність судової влади, основні принципи її здійснення, затверджено статус суддів, механізм їх призначення та звільнення тощо. Закріплення на законодавчому рівні цих положень передбачено судово – правовою реформою, метою якої є створення незалежної судової влади, здатної відправляти правосуддя на високому професійному, якісно новому рівні. Однак проведена судова реформа не виправдала усіх сподівань. Склалась тривожна ситуація, коли в Україні судів і суддів все більше і більше, а справи з правосуддям не покращуються [2, с. 19].

Відповідно до ст. 5 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК), правосуддя в цивільних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від їх походження, соціального та майнового стану чи інших обставин [3]. При цьому основна діяльність суду при здійсненні правосуддя повинна бути спрямована на встановлення об’єктивної істини по кожній конкретній справі, для всебічного і повного з’ясування обставин справи з метою ухвалення справедливого і законного рішення. Під час розгляду і вирішення цивільних справ суд посідає особливе місце серед суб’єктів цивільного процесу, виключно суду належить основна, керівна роль при здійсненні правосуддя [4, с. 21, 22]. Дане положення є загальновизнаним в науці цивільного процесуального права, оскільки саме суд (суддя), є виключним носієм судової влади і виконує функцію здійснення правосуддя з метою захисту прав, свобод та законних інтересів осіб і наділяється для цього, владними повноваженнями. Домінуючий стан суду підтверджується також тим, що кожна зі сторін (позивач або відповідач) може вплинути на інтереси протилежної сторони тільки через суд, оскільки діяльність як одного так і іншого полягає лише в тім, щоб своїми діями зумовити відповідну поведінку суду.

Вивчаючи питання визначення ролі і місця суду в механізмі захисту прав особи варто звернути увагу на процесуальні аспекти його діяльності. Так, діяльність суду, як суб’єкта цивільного процесу, врегульована нормами цивільного процесуального законодавства та іншими законами. При здійсненні правосуддя суд наділяється цивільними процесуальними правами і обов’язками, які в сукупності називаються повноваженнями. Сукупність повноважень складають компетенцію суду [5, с. 60]. Саме компетенція суду в цивільному процесі відображає владний характер його прав та обов’язків, які здійснюються ним [6, с. 77]. Компетенція суду це сукупність передбачених законом прав, обов’язків і відповідних їм процесуальних дій. Отже, компетенція суду це ключове поняття, яке характеризує межі і напрямок діяльності суду. При цьому повноваження суду щодо розгляду і вирішенню справ можуть здійснюватися як суддею одноособово так і колегіальним судом. Згідно ст. 129 Конституції України судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних [1]. ЦПК деталізує і уточнює, що цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, а у випадках передбачених процесуальним законом колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, у судах апеляційної інстанції цивільні справи розглядаються колегією у складі трьох суддів, а в касаційній інстанції – у складі п’яти суддів [3, с. 18]. Якщо процесуальним законом передбачено колегіальний розгляд тієї чи іншої справи то всі основні, вирішальні процесуальні дії здійснюються судом саме колегіально.

Як висновок хочемо зазначити, що на сучасному етапі розвитку і становлення незалежної української держави значна увага з боку як науковців так і законодавців приділяється визначенню механізмів діяльності суду при здійсненні правосуддя. Суд – це та основа, той головний елемент навколо якого будується вся система правових засобів захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Саме суду належить керівна роль в судовому процесі. При цьому автор хоче наголосити на тому, що діяльність суду обов’язково має відбуватись в тих межах, які визначені законодавством.

Суд є тим суб’єктом процесу, який здійснюючи правосуддя переслідує ту публічно – правову мету, яка вказана йому законом, а саме справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту прав, свобод чи інтересів осіб.

Література

1. Конституція України (28 червня 1996 р.). Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України. – К., 1997. – 80 с.

2. М. Бородін Роль і значення органів суддівського самоврядування у становлені незалежної судової влади в Україні / М. Бородін, Д. Луспеник. – К.: Право України. – 2005. – № 3.

3. Цивільний процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2004. – 160 с.

4. Комаров В.В. Суб’єкти цивільного процесуального права: текст лекцій / В.В. Комаров, П.І. Радченко. – Харків: юрид. ін – т, 1990. – 52 с.

5. Советский гражданский процесс. Отв. ред. К.И. Комиссаров, В.М. Семенов. – М.: “Юридическая литература”, 1978. – 325 c.

6. Гетманцев О.В. Про вдосконалення способів правового впливу на цивільні процесуальні відносини / О.В. Гетманцев. – К.: Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2002. – № 2. – С. 76-79.