Право/ 9. Гражданское право.

Аспірант Мазур В.В.

Інститут законодавства Верховної Ради України, Україна

Стадії процесу цивільно-правового регулювання як

критерій визначення структури його механізму

При дослідженні механізму цивільно-правового регулювання, не можна залишати поза увагою й проблеми самого процесу правового регулювання цивільних відносин (їх окремих видів). Адже незважаючи на те, що обидві категорії (тобто «механізм цивільно-правового регулювання» та «цивільно-правове регулювання») характеризуються відносною самостійністю, механізм цивільно-правового регулювання підпорядкований меті процесу цивільно-правового регулювання, він виступає тим «інструментом», за допомогою якого реалізується зазначений процес. А тому розуміння сутності самого процесу цивільно-правового регулювання, його основних засад, є необхідним та очевидним.

Слід зазначити, що в межах інструментального методологічного підходу в частині осмислення проблематики механізму цивільно-правового регулювання виділення складових елементів останнього відбувається не в довільній формі, а у відповідності до чітко визначеного критерію. Таким критерієм виступає стадійність власне процесу цивільно-правового регулювання. В юридичній літературі неодноразово підкреслювалося про необхідність застосування даного критерію [1, с. 26; 2, с. 41-42; 3, с. 12]. З урахуванням цього зупинимось на розкритті питання відносно стадій процесу цивільно-правового регулювання, що стане своєрідною «сходинкою» для подальшого визначення елементів його механізму. В частині даного дослідження важливим також буде врахування положень загальної теорії права, з огляду на похідний характер категорії «цивільно-правове регулювання» від загальноправової категорії «правове регулювання».

Нині в юридичній літературі не існує єдиної усталеної точки зору щодо виділення стадій як процесу цивільно-правового регулювання, так і процесу правового регулювання в цілому. Зокрема, С. С. Алексєєв на ранніх етапах дослідження проблематики механізму правового регулювання визнавав наявність у процесу правового регулювання лише трьох стадій, а саме: «1) регламентування суспільних відносин, що потребують правового опосередкування; 2) дія юридичних норм, в результаті якої виникають або змінюються правові відносини (суб’єктивні юридичні права та обов’язки конкретних осіб); 3) реалізація суб’єктивних юридичних прав і обов’язків, при якій правове регулювання досягає своїх цілей – втілюється в поведінці конкретних осіб» [4, с. 34]. Очевидно, що відповідна «схема» стадій правового регулювання носить найбільш загальний характер і не відображає у повній мірі всі аспекти функціонування процесу правового регулювання. Крім того, вона не може бути поширена у «чистому» вигляді на всі галузеві механізми правового регулювання, зокрема на механізм цивільно-правового регулювання. Адже важко уявити ситуацію, коли цивільні правовідносини були б породжені лише на підставі цивільно-правової норми без підключення до цього процесу юридичного факту.

Пізніше С. С. Алексєєв детально конкретизував стадії процесу правового регулювання, виділивши серед них такі: 1) стадію формування та дії юридичних норм; 2) стадію виникнення прав і обов’язків (правовідносин); 3) стадію реалізації прав і обов’язків; 4) факультативну (необов’язкову) стадію – стадію застосування права [1, с. 26].

Але на цьому вся палітра поглядів науковців в частині визначення стадій процесу правового регулювання в межах загальної теорії права не обмежується. Вона може бути представлена як широким підходом – коли виділяється значна кількість стадій правового регулювання, в основному за рахунок відображення процесу настання юридичних фактів та застосування права в якості самостійних стадій (О. В. Малько), так і вузьким підходом – коли виділяється найменша кількість стадій. Серед представників вузького підходу слід назвати, наприклад: А. О. Абрамову (визначає дві стадії – настання юридичного факту, передбаченого нормою права та реалізацію прав і обов’язків) [5, с. 57]; В. К. Бабаєва (виділяє лише дві стадії – регламентацію суспільних відносин та дію юридичних норм) [6, c. 213].

Необхідно відзначити, що окремі вчені, проводячи дослідження в зазначеній сфері, ведуть мову про стадії не власне процесу правового регулювання, а самого механізму [7, с. 263-264; 8]. Така ситуація в значній мірі зумовлюється неоднозначним розумінням самої природи правового регулювання та його механізму. На наш погляд, з таким трактуванням проблеми погодитися важко, оскільки, змішуються два різні за змістом і структурою поняття – цивільно-правове регулювання як процес, та його механізм, що в кінцевому підсумку призводить до правової невизначеності.

У межах доктрини цивільного права питанню стадійності процесу правового регулювання цивільних відносин або ж цивільно-правовому регулюванню приділяється значно менше уваги, ніж у загальнотеоретичних правових дослідженнях. Деякі цивілісти, піддаючи аналізу структуру механізму цивільно-правового регулювання, взагалі уникають розгляду питання щодо стадійності цивільно-правового регулювання [9, с. 14-29; 10]. Це не можна вважати позитивним, з урахуванням того, що в межах інструментального підходу (а вчені-цивілісти в основному й дотримуються останнього) виділення елементів механізму цивільно-правового регулювання відбувається з огляду на стадії самого процесу цивільно-правового регулювання. Крім того, останній у цивілістичній матерії має свою специфіку, яка відображається й на специфіці його стадій. Доцільно розглянути погляди деяких науковців, які певною мірою порушували питання щодо стадійності процесу цивільно-правового регулювання або ж правового регулювання цивільних відносин.

На думку В. Ігнатенко, механізм цивільно-правового регулювання позадоговірних регулятивних відносин має наступні стадії: 1) регламентація суспільних відносин; 2) виникнення цивільних правовідносин; 3) реалізація цивільних правовідносин; 4) застосування права (факультативна стадія), що виникає при наявності перешкод для реалізації прав та обов’язків учасниками відповідних відносин [11, с. 93]. Аналізуючи даний підхід, не можна погодитися з думкою автора про наявність стадійності у самого механізму цивільно-правового регулювання, на що вже вказувалося вище. В цілому, як бачимо, вчений дотримується традиційного уявлення про стадії цивільно-правового регулювання (хоча веде мову про стадії механізму), виробленого С. С. Алексєєвим.

Подібну точку зору, але з деякими текстуальними відмінностями, підтримує також і В. Л. Яроцький, вказуючи на чотири стадії механізму цивільно-правового регулювання, а саме: «1) юридичної регламентації суспільних відносин; 2) виникнення суб’єктивних прав і обов’язків; 3) реалізація суб’єктивних прав і виконання обов’язків; 4) застосування права (факультативна стадія)» [12, с. 274-275].

О. О. Отраднова представляє процес цивільно-правового регулювання у вигляді наступних його стадій: «перша стадія – формування правил поведінки, спрямованих на задоволення тих чи інших інтересів, що перебувають у сфері права та потребують впорядкування; друга стадія – визначення спеціальних умов, за настання яких загальні правила поведінки деталізуються стосовно певного суб’єкта; третя стадія – встановлення конкретного правового зв’язку між суб’єктами правовідносин шляхом визначення їх конкретних прав та обов’язків один щодо одного; четверта стадія – реалізація в діях суб’єктів права їх суб’єктивних прав та обов’язків, спрямованих на досягнення цілей, задля яких сторони вступали у правовідносини» [3, с. 14-16]. Очевидно, що таке відображення стадійності процесу цивільно-правового регулювання зумовлене безпосередньо предметом дослідження, що проводиться дослідницею, яким виступає механізм цивільно-правового регулювання деліктних зобов’язань. Останні за своєю природою є різновидом охоронних цивільних правовідносин, тобто таких, що пов’язані з захистом суб’єктивних цивільних прав та законних інтересів у разі їх порушення. Тому відповідно й застосування права як особлива форма його реалізації має домінуюче значення на четвертій стадії, хоча не виключаються й інші форми реалізації права, на що вказується вченою.

Певною мірою приділив увагу стадіям процесу цивільно-правового регулювання С. О. Погрібний. Зокрема, вчений дійшов висновку, що правове регулювання договірних цивільних відносин розпочинається створенням норми права, а завершується відповідністю регульованих нею суспільних відносин її вимогам [13, с. 35-36]. При цьому, підхід С. О. Погрібного не розкриває у повній мірі весь процес функціонування цивільно-правового регулювання, оскільки не дає відповіді на питання, яка (чи які) проміжна стадія (чи стадії) має (мають) місце між виділеними ним початковою та завершальною стадіями. Адже, очевидно, що досягнення відповідного цивільно-правовій нормі рівня урегульованості цивільних відносин не може бути реалізовано одним лише створенням цивільно-правової норми. Складність обумовлюється також й тим, що науковець заперечує можливість визнання реалізації суб’єктивних цивільних прав та юридичних обов’язків не лише як завершальної стадії, а й взагалі як однієї зі стадій цивільно-правового регулювання. З думкою вченого, що реалізація прав та обов’язків не є завершальною стадією цивільно-правового регулювання, в цілому можна погодитися, оскільки дійсно зазначена реалізація не зажди відбувається в чіткій відповідності до приписів цивільно-правової норми, що призводить до правопорушень та необхідності застосування засобів цивільно-правового захисту. Однак, на наш погляд, повне виключення реалізації прав та обов’язків з процесу цивільно-правового регулювання руйнує цілісне уявлення про нього. Адже виникає питання, яким чином досягається означена С. О. Погрібним завершальна стадія. Очевидно, це відбувається саме за допомогою реалізації суб’єктивних цивільних прав та юридичних обов’язків, передбачених цивільно-правовою нормою, учасниками конкретних цивільних правовідносин. Тим паче, що вчений виділяє в якості одного з елементів механізму – «здійснення суб’єктивних юридичних прав та виконання суб’єктивних юридичних обов’язків» [13, с. 49].

Таким чином, з урахуванням вищевисловленого, на нашу думку, процес цивільно-правового регулювання має включати такі стадії:

1. Стадія забезпечення загальнорегулятивної дії цивільно-правової норми. В межах даної стадії формуються правила поведінки загального характеру, які розраховані на величезне коло аналогічних (подібних) за своєю природою життєвих випадків. Відповідно цивільно-правове регулювання носить загальний, неконкретизований щодо певних суспільних відносин, характер. При виділенні та характеристиці даної стадії об’єктивно необхідним є врахування сучасних тенденцій розвитку цивільного права, зокрема наявності такого правового явища як саморегулювання цивільних відносин, а також більш розширеного переліку форм вираження цивільно-правових норм, порівняно з галузями публічного права. Зокрема, в науковій літературі вказується, що нині серед регуляторів цивільних відносин виділяється не лише цивільне законодавство, а й цивільно-правові договори, звичаї ділового обороту тощо [14; 3, с. 14-15; 13, с. 34].

2. Стадія настання конкретних життєвих обставин, з якими цивільно-правова норма пов’язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. З даної стадії розпочинається дія конкретизаційних інструментів (засобів) цивільно-правового регулювання.

3. Стадія виникнення конкретних суб’єктивних цивільних прав та юридичних обов’язків, що становлять зміст конкретних цивільних правовідносин. На цій стадії правового регулювання внаслідок настання певних юридичних фактів, що передбачені відповідними правовими нормами виникають конкретні цивільні правовідносини, цивільно-правові норми набувають характеру активної дії та індивідуалізуються з урахуванням конкретних обставин.

4. Стадія реалізації суб’єктивних цивільних прав та юридичних обов’язків і відповідно досягнення мети цивільно-правового регулювання.

Якщо реалізація суб’єктивних цивільних прав та юридичних обов’язків є неможливою внаслідок порушення, невизнання або оспорення відповідного цивільного права, то неможливо й досягти мети цивільно-правового регулювання, тобто упорядкування відповідних цивільних відносин. Звідси необхідним є виділення ще однієї стадії цивільно-правового регулювання – стадії захисту суб’єктивних цивільних прав та законних інтересів суб’єктів цивільних правовідносин. На наш погляд, саме така назва даної стадії процесу цивільно-правового регулювання найбільш повно відповідає специфіці останнього. Адже, на відміну від галузей публічного права, в цивілістиці захист суб’єктивних цивільних прав та законних інтересів суб’єктів цивільного права може здійснюватися не лише спеціально уповноваженими державою на те органами у чітко визначеному процесуальному порядку, а й самими учасниками цивільних правовідносин у встановлених межах (самозахист). Тому й назва «застосування права» не розкриває в повній мірі сутність та значення даної стадії в межах цивільного права. Оскільки потреба в захисті виникає не завжди, то й відповідна стадія носить факультативний характер.

Усі вищезазначені стадії цивільно-правового регулювання перебувають у взаємозв’язку та взаємодії між собою, що виявляється насамперед в тому, що кожна окремо взята стадія є передумовою наступної стадії, оскільки завершення однієї стадії означає початок іншої. Крім того, всі стадії цивільно-правового регулювання в кінцевому підсумку спрямовані на досягнення результату, що відповідає меті процесу цивільно-правового регулювання – упорядкування відповідних суспільних відносин, їх охорона та подальший розвиток.

Отже, виділення та характеристика стадій процесу цивільно-правового регулювання становить наукову цінність не лише як самостійна проблема, а й відіграє ключову роль для визначення складових елементів механізму цивільно-правового регулювання у разі застосування інструментального методологічного підходу до осмислення його сутності. В доктрині цивільного права, як і в правовій доктрині в цілому, нині не існує одностайності поглядів науковців в частині виділення стадій процесу цивільно-правового регулювання. На основі аналізу та теоретичного узагальнення зазначених поглядів вчених-правників і цивілістів, враховуючи специфіку галузевого процесу цивільно-правового регулювання, на наш погляд, процес цивільно-правового регулювання включає в себе чотири обов’язкові стадії (перша – забезпечення загальнорегулятивної дії цивільно-правової норми; друга – настання конкретних життєвих обставин, з якими цивільно-правова норма пов’язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин; третя – виникнення конкретних суб’єктивних цивільних прав та юридичних обов’язків, що становлять зміст конкретних цивільних правовідносин; четверта – реалізація суб’єктивних цивільних прав та юридичних обов’язків і досягнення мети цивільно-правового регулювання) і одну факультативну стадію (захисту суб’єктивних цивільних прав та законних інтересів суб’єктів цивільних правовідносин).

Література:

1. Алексеев С. С. Общая теория права. В двух томах / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – 360 с.

2. Кривицький Ю. В. Спеціалізовані норми права в механізмі правового регулювання : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 «Теорія та історія держави і права ; історія правових і політичних учень» / Юрій Віталійович Кривицький. – К., 2010. – 260 с.

3. Отраднова О. О. Проблеми вдосконалення механізму цивільно-правового регулювання деліктних зобов’язань : монографія / О. О. Отраднова. – К. : Юрінком Інтер, 2014. – 328 с.

4. Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве / С. С. Алексеев. – М. : Юридическая лит-ра, 1966. – 188 с.

5. Абрамова А. А. Эффективность механизма правового регулирования : дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / Алина Александровна Абрамова. – Красноярск, 2006. – 206 с.

6. Теория государства и права : учебник / под. ред. В. К. Бабаева. – М. : Юристъ, 2003. – 592 с.

7. Скакун О. Ф. Теорія права і держави : підручник / О. Ф. Скакун. – 2-ге видання. – К. : Алерта ; КНТ ; ЦУЛ, 2010. – 520 с.

8. Яроцький В. Характеристика основних стадій механізму цивільно-правового регулювання / В. Яроцький // Право України. – 2010. – № 12. – С. 18-24.

9. Войтович Е. П. Судебная практика в механизме гражданско-правового регулирования : дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.03 «Гражданское право ; предпринимательское право ; семейное право ; международное частное право» / Елена Павловна Войтович. – Новосибирск, 2006. – 167 с.

10. Рогов Д. И. Механизм гражданско-правового регулирования отношений, возникающих по поводу чести, деловой репутации и доброго имени граждан : дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.03 «Гражданское право ; предпринимательское право ; семейное право ; международное частное право» / Денис Иванович Рогов. – Екатеринбург, 2003. – 198 с.

11. Игнатенко В. Гражданско-правовой механизм внедоговорных регулятивных отношений (его стадии) / В. Игнатенко // Legea si viata. – 2014. – № 4/2 (268). – С. 90-93.

12. Яроцький В. Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) : монографія / В. Л. Яроцький. – Х. : Право, 2006. – 544 с.

13. Погрібний С. О. Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України : монографія / С. О. Погрібний. – К. : Правова єдність, 2009. – 304 с.

14. Кузнєцова Н. Договір у механізмі регулювання цивільно-правових відносин / Н. Кузнєцова // Право України. – 2012. – № 9. – С. 12-18.