Психолого-педагогічні особливості формування фізкультурно-спортивних умінь на заняттях із фізичного виховання

Краснобаєва Т.М. Галайдюк М.А.

Анотація. Факторами, що зумовлюють проблеми формування фізкультурно-спортивних умінь у майбутніх педагогів є низький рівень здоров’я, невідповідність фізичного розвитку та фізичної підготовленості сучасній нормативній базі, недостатня кількість занять із фізичного виховання у системі підготовки майбутніх учителів. Вказані фактори виявляють об’єктивно існуючу потребу у переході на новий рівень розв’язання цієї проблеми.

Summary. Poor health, disparity of physical development and physical fitness relatively to the regulatory framework, insufficient number of physical education classes in the system of teachers are the main factors that contribute to problems in forming their sports skills. These factors objectively show the existing need in the transition to the next level of training to solve this problem.

Аналіз останніх досліджень. Пошуку засобів підвищення ефективності формування фізкультурно-спортивних умінь присвятили свої дослідження різні вчені. Так, проблема формування рухових умінь розглядалась у роботах Т.І. Оськіна, Д.В. Хухлаєва, Е. С. Вільчковського, О. М. Крестовнікова, М. М. Богена, М. В. Зимкіна, Я. А. Коменського, М. Кольцова, Г. Касаткіна, О. Кенемана.

Результати дослідження. Як зазначає Штифурак В.С., до уміння вищого порядку відносяться й уміння здійснювати процес фізичного виховання з метою самовдосконалення [6, с. 65]. Уміння виконувати рухову дію в процесі фізичного виховання виникає на основі наступних чинників:

- уже наявного рухового досвіду, раніше вироблених координацій, механізмів відчуття і сприйняття;

- стану загальної фізичної підготовленості;

- знання техніки дії та особливостей її виконання;

- свідомих спроб побудувати нову для себе систему рухів [5].

Характерними рисами формування умінь на заняттях із фізичного виховання є надмірна мобілізація вольових зусиль, емоційна реакція на новизну, наявність невпевненості, а іноді і страху. Все це призводить до захисних рухових реакцій, до скутості та зайвих ізольованих рухів. Контроль за діями здійснюється за рахунок зору і слуху. М’язове відчуття лише формується. Уява про вправу поточнюється здебільшого за рахунок зовнішнього зворотного зв'язку. Сконцентроване в часі багаторазове повторення вправ створює умови для аналізу виконуваних рухових дій, їх порівняння з попередніми спробами, тому їх виконання повинно носити характер свідомих спроб відтворити програму вправи, що розучується. Крім того, сама програма формується не стихійно, а створюється студентами з допомогою мислення та аналізу отриманої інформації. Навіть у випадку наслідування студент при вивченні нового руху спирається на свідоме, цілеспрямоване спостереження взірця, формуючи таким чином у себе уявлення про цю вправу. У формуванні образу вправи, що розучується, мислення спрямоване на пізнання зв'язку між окремими елементами вправи. Покращенню виконання сприяє аналіз студентами виконаних дій і виправлення, що вносяться в їх виконання, а не бездумне повторення [1, с. 29].

Багаторазове повторення вправи знімає почуття невпевненості. Поступово усуваються захисні рухові реакції, що заважають правильному виконанню вправи. Помилки у виконанні ще можливі, увага ще напружена і концентрується переважно на окремих рухах. Поступово уміння переходить у навичку [3, с. 26].

Рухові вміння мають велике значення в процесі оволодіння рухами, яке полягає в наступному:

- основою рухового вміння є творчий пошук способів виконання рухів, що несе в собі великі освітні можливості;
вміння мають велику пізнавальну цінність, оскільки привчають аналізувати сутність рухових завдань, умови їх вирішення, керувати власною розумовою та руховою діяльністю;

- рухові вміння є тим рівнем володіння руховою дією, який характерний для всіх «підвідних» вправ;

- рухове вміння являє собою перший рівень володіння руховою дією, що є перехідною стадією до формування рухового навику, який уникнути неможливо [5].

Уміння ж вищого порядку в навичку не переходить, бо воно проявляється завжди в ситуативних умовах і залежить від дій партнерів, суперників, зовнішніх умов тощо. Для уміння вищого порядку характерні варіативність і творчість діяльності, стійкість до несприятливих внутрішніх та зовнішніх умов, виконання дій на тлі втоми, висока індивідуалізація діяльності, здатність перебудовуватись у ході діяльності [6, с. 66].

Висновок. Отже, формування фізкультурно-спортивних умінь має певні психологічні, функціональні і дидактичні особливості. Відповідно до природних психофізіологічних процесів, які відбуваються в організмі під впливом багаторазового повторення вправ, що вивчаються, будується педагогічний процес управління формуванням рухових умінь під час фізичного виховання.

Підвищення рухової активності, розвиток рухових умінь є можливим лише за умови проведення систематичних цілеспрямованих занять фізичними вправами, що мають тренувальні режими і розвивальний характер. У ВНЗ такими формами є фізичне виховання, факультативні та секційні заняття.

Список використаних джерел:

1. Іванько В. В., Портна І. Л. Формування рухових умінь і навичок у студентів у процесі фізичного виховання / В. В. Іванько, І. Л. Портна // Фізична культура і спорт у сучасному суспільстві: досвід, проблеми, рішення. – 2014. – С. 28-32.

2. Козерук Ю. В. Порівняння основ формування рухових умінь і навичок в процесі фізичного виховання та трудової діяльності / Ю. В. Козерук // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. – 2013. – Вип. 108.2. – С. 24-28.

3. Штифурак В. С. Психологічні основи організації навчання рухових дій : навч. посіб. / В. С. Штифурак. – Вінниця: ВДПУ ім. М. Коцюбинського, 2006. – 122 с.