Педагогика/ Стратегические направления реформирования системы образования

к.соціол.н., доцент Александров Д.В.

Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Б.Хмельницького

Гуманістичний сенс патріотичного виховання

студентської молоді

Пошук найбільш ефективних форм ідейно-виховної роботи серед молоді, відродження ідей патріотизму особливо актуальні в сучасних умовах у зв'язку із загостренням в Україні національних і міжрегіональних суперечностей. За даними соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України, за період 1992-2010 рр. наголошується тенденція до посилення національного ізоляціонізму, збільшуються показники дистанції українців від національних цінностей та ідеалів. Зміни в масовій свідомості свідчать, що за останні роки рівень толерантності українців знизився практично в три рази [1]. Несприятливі зміни в побудові національної ідентичності, зростання ізоляціоністських і ксенофобських установок сьогодні долається українським суспільством на межі гострих соціально-політичних конфліктів.

У цьому контексті гуманістичний сенс патріотичного виховання не заперечує національну ідею, а навпаки, припускає зростаючу увагу до національних інтересів з врахуванням інтернаціональних тенденцій. Актуальна значущість патріотичного виховання сучасної студентської молоді обумовлена тим, що постійна зміна зовнішньополітичних пріоритетів, цінностей і політичних позицій правлячої еліти викликають суперечливе ставлення та іманентно підштовхують частину молоді на шлях місцевого націоналізму, або шовінізму великороса.

На ґрунті погіршення економічної ситуації відбувається і духовне спустошення української молоді. Класичний марксистський вислів: «буття формує свідомість» втілюється в індивідуалізмі, безвідповідальності, користолюбстві, космополітизмі, націоналізмі, тощо. Як показує історична практика, націоналізм завжди супроводжується різного роду інсинуаціями. Зокрема, ідейною основою більшості політичних маніфестацій стає пропагована ненависть до Російської Федерації, яка де обманним шляхом проникла на українську землю. В той же час відбувається демонстративне руйнування на заході України пам'ятників Великої Вітчизняної війни, перейменування вулиць іменами псевдогероїв, святкування річниць УПА та дивізії СС «Галичина», звеличення бандерівців до національних героїв – все це скероване на виховання молоді в націоналістичному, а не в патріотичному дусі.

Поза сумнівом, національна ідея грає значну роль в соціально-політичній практиці. Ця інтеграційна ідея національної самосвідомості виражає долю народу-етносу, його призначення і мобілізує величезну енергію для реалізації загальнодержавних цілей. У Франції національна ідея сформувалась в умовах конфлікту з абсолютизмом і набула активних обертів під час Французької революції, проте придбала вельми специфічний зміст: націю почали розглядати не стільки як особливу групу людей, що мають загальну «культурну сутність», особливі права і привілеї, скільки як сукупність громадян, що володіють універсальними загальнолюдськими правами і складають джерело законної влади. Саме цей універсалізм не дозволив національній ідеї перетворитись в націонал-соціалістичну доктрину.

За останній час в Україні було зроблено стільки брехливих заяв, що над молоддю нависнула загроза стати «Іванами, що не пам'ятають свого походження». Вподобання за політичними кольорами, розподіл на національно свідомих і відстале, консервативне населення сьогодні вже призводить до зіткнень та соціальних конфліктів. Міжнаціональні і політичні суперечності в Україні фактично «штовхають» студентську молодь до вивчення історії національних відносин і використання досвіду співпраці на різних етапах розвитку багатонаціональної держави.

Як же вирішувалось питання зміцнення соціально-політичної єдності держави і виховання основ патріотизму у молоді не в менш складний період в історії країни, а саме в період Великої вітчизняної війни 1941-1945 рр.? Побіжний погляд на роботу партійних органів Радянської держави може надати необхідні орієнтири для створення низки заходів патріотичного виховання сучасної української молоді (які два останні десятиліття практично не мали місця).

Велика Вітчизняна війна потребувала перебудови всієї виховної роботи системи освіти, органічного злиття виховання і навчання з військовою дійсністю і боротьбою в ім'я перемоги над фашизмом. Особливого значення набули питання посилення ідейно-політичного, ідеологічного, і перш за все патріотичного виховання в процесі активного навчання. Патріотичне виховання було чинником психологічного загартовування молоді, невід'ємною умовою підвищення якості знань і зміцнення дисципліни. «Проповідь радянського патріотизму, — підкреслював М.І.Калінін в одному із своїх виступів напередодні війни, — не може бути відірваною, не пов'язаною з корінням минулої історії нашого народу. Вона має бути наповнена патріотичною гордістю за діяльність свого народу. Адже радянський патріотизм є прямим наслідком творчих зрушень предків, що рухали вперед розвиток нашого народу» [3, с.72].

За умов Великої Вітчизняної війни ці положення знайшли особливе значення, звучання і життєву силу. У більшості шкіл проводились регулярні, різні за формою і методами проведення політичні інформації, на яких знайомили зі становищем на фронтах, зрушеннями радянських працівників в тилу. На основі досвіду передових шкіл широкого розповсюдження в роки війни отримали такі форми патріотичного виховання як комсомольські політичні мережі (для учнів старших класів); мітинги школярів з приводу конкретних фронтових подій (знаменних дат, перемог); усні газети як засіб інформації і мобілізації на різні акції; агітбригади, лекторські групи та учнівські лекторії, підготовка стендів, випуск стінгазет і «бойових листків».

Цінним і ефективним засобом виховної роботи в умовах війни було листування учнів з фронтовиками — солдатами і офіцерами Радянської Армії, а також окремих шкіл з цілими військовими підрозділами. Це листування суттєво впливало на ідеологічну та учбово-виховну роботу в школі, оскільки мало багатобічний і багатоплановий характер. Учні писали про свої успіхи і переживання, присягались бути гідними своїх захисників, поздоровляли зі святами і бойовими нагородами. Це були не просто ознаки зв'язку, це було неспростовним свідоцтвом нерозривної єдності нації, свідоцтво патріотизму.

З винятковою яскравістю у цих листах розкривалась духовна зовнішність молоді, небайдужість щодо свободи, честі і слави свого народу. На сьогоднішній день це листування є своєрідним літописом Вітчизняної війни, специфічною хронікою історичних подій, барометром соціально-психологічної взаємодопомоги фронту і тилу. «Наша справа вірна, ми переможемо!» — ось лейтмотив цих листів. Любов і пошана до воїнів були настільки відкриті, а авторитет фронтовика такий високий, що часто їх втручання в освітянські відносини, виховання окремих підлітків набувало вирішального значення. Участь воїнів в педагогічному процесі грала незамінну роль у вихованні відповідальності, дисципліни, колективізму, любові до Батьківщини.

Мабуть кожне нове покоління має заново віднайти відчуття патріотизму за скрутних умов. Це своєрідна вимога нашої епохи, задовольнити яку студентська молодь зможе визнанням пріоритету загальнолюдських цінностей, залученням до культурних надбань інших народів, збереженням багатовікових традицій, створенням умов для їх подальшого розвитку. Найважливішими засобами у вирішенні проблеми становлення свідомого патріотизму є науковий підхід в дослідженні національної історії як складової світової історії, виховання у молоді толерантності та культури міжнаціональної комунікації. Вважаємо, що за умов відсутності належного ідеологічного впливу на широкі верстви населення інтернаціональний підхід дозволить покращити процес патріотичного виховання студентства, сприятиме гармонізації відносин між різними етнічними групами у межах країни.

Список літератури:

1. Головаха Є., Паніна Н. Українське суспільство 1992-2008: Соціологічній моніторинг. – Київ., 2008. – 85 с.

2. Черник С.А. Советская школа в годы Великой Отечественной войны. / С.А.Черник. – М. : «Педагогика», 1975. – 120 с.