Телегіна Н. І., Себій М. С.

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, м. Івано-Франківськ

Інтертекстуальність в романі Джона Фаулза

«Подруга французького лейтенанта»

Розуміння інтертекстуальності є актуальним питанням літературознавства, мовознавства та філософії. Інтертектуальність полягає у відтворенні в літературному творі конкретних літературних явищ інших творів через цитування, алюзії, ремінісценції, наслідування стильових норм і властивостей. Визначення інтертекстуальності подає британська «Енциклопедія постмодернізму» за редакцією Ч. Е. Вінквіста та В. Тейлора: «метод прочитання одного тексту супроти іншого, що дає змогу висвітлити спільні текстуальні та ідеологічні резонанси.»[1, 171]. Символічно, період написання роману «Подруга французького лейтенанта» англійського письменника ХХ ст. Джона Фаулза («The French Lieutenant's Woman», 1967 – 1969 рр.) співпадає з появою терміна «інтертекстуальність» ( Ю. Крістєва, 1967 р.). Творчість Дж.Фаулза грунтовно досліджувалася як на Заході (Е. Мак-Деніел, Р. Ч. Браун, Ч. Страґґс, М. Маґалі, Дж. Лавдей), так і в Україні (С. Павличко, Н. Жлуктенко, Л. Романчук), проте, питання інтертекстуальності в його романах все ще залишається актуальним.

Відмінною рисою англійської літератури другої половини ХХ століття є зв’язок з культурним та історичним минулим. Література цього періоду характеризується поєднанням художнього вимислу з фактами реального життя, старих сюжетів з новими, тобто осучасненням літературних явищ. Роман, що розглядається, є яскравим прикладом такого осучаснення. В ньому відтворено атмосферу вікторіанської епохи,значна увага приділяється побуту, реконструкції декорацій та деталей. Роман спочатку був сприйнятий як ретро-роман. Дж. Фаулз відтворює не лише атмосферу вікторіанської епохи, але й, певною мірою, структуру вікторіанського роману. Тому, в контексті інтертекстуальності варто розглянути і зв’язок твору з жанровим взірцем. Від вікторіанського роману Дж. Фаулз бере певні особливості побудови роману, наприклад, використання епіграфів. В романі відтворені типові для цієї епохи явища, такі як шлюб, що планується між аристократом, який зіткнувся з певними матеріальними проблемами, і дівчиною з багатої, буржуазної сім’ї, результатом якого має стати виникнення типової для цього періоду аристократично-буржуазної сім’ї. Головна героїня Сара Вудраф об’єднала в собі два типових для вікторіанської епохи образи: жінка-гувернантка, яка своїми інтелектуальними й моральними якостями перевершує своїх працедавців та жінка, яка своєю поведінкою порушує моральні засади вікторіанського суспільства. Але в романі відсутнє типове для ретро-романів захоплення вікторіанською епохою та ностальгія за нею. Автор проводить паралелі між 60-ми рр. ХІХ ст. і 60-ми рр. ХХ ст., акцентуючи увагу на зрушенні в поглядах на мораль в результаті послаблення впливу пуританської моралі. Автор сам з’являється в романі, вступає в дискусії зі своїми героями, обговорює варіанти розвитку дії в романі та пропонує три варіанти кінцівки. Такий своєрідний експериментальний характер осучаснює структуру роману та відкриває великі можливості для відтворення в ньому літературних явищ різних епох.

Роман «Подруга французького лейтенанта» насичений зверненнями до текстів вікторіанської епохи як у формі безпосереднього цитування, так і у переосмисленні сюжетів, персонажів, моделей їх поведінки тощо. Автор вводить у текст цитатне поле художньої, природничої, суспільно-політичної, медичної, мистецької літератури, що сприяє розумінню менталітету суспільства та культури вікторіанської епохи. Наприклад, епіграфом до 39-го розділу є цитата з листа, опублікованого в газеті «Таймс» 24-го лютого 1858 року, в якому викриваються, приховані за фасадом респектабельності, вади вікторіанської епохи: «Now, what if I am a prostitute, what business has society to abuse me? Have I received any favors at the hands of society? If I am a hideous cancer in society, are not the causes of the disease to be sought in the rottenness of the carcass? Am I not its legitimate child; no bastard, Sir?» [5, 127]. В плані відтворення літературних явищ в романі знаходимо типових для вікторіанської епохи героїв, наприклад, Ернестина, місіс Поултні та ін..

Ернестина, вихована в рамках пуританської моралі, не дає волю своїм почуттям, її жіноче начало задавлене набором норм і правил поведінки. Якщо Ернестина змальована іронічно, то місіс Поултні є берегинею вікторіанських стандартів: «There would have been a place in the Gestapo for the lady; she had a way of interrogation that could reduce the sturdiest girls to tears in the first five minutes. In her fashion she was an epitome of all the most crassly arrogant traits of the ascendant British Empire.»[5, 9]. Контрастуючим до образів Ернестини й місіс Поултні, в аспекті відповідності стандартам вікторіанської епохи, є образ Сари, який видається чужим цій епосі. Сара стикається з тотальним несприйняттям і нерозумінням: «He had realized she was more intelligent and independent than she seemed; he now guessed darker qualities. To most Englishmen of his age such an intuition of Sarah’s real nature would have been repellent.»[5, 51]. Сара уособлює нові погляди на мораль, вона нібито зійшла зі сторінок роману ХХ ст..

Характерною рисою структури вікторіанського роману є використання епіграфів. В романах Фаулза епіграф є одним з найдієвіших інструментів впливу на читача, сприяє правильному розумінню контексту, створює його культурологічне та емоційне забарвлення. Кожен розділ роману «Подруга французького лейтенанта» розпочинається з епіграфа, який слугує своєрідною назвою розділу. Епіграфами в романі слугують цитати з наукових праць Ч. Дарвіна, К. Маркса, доповідей комісій, текстів газет ХІХ ст.; а також уривки з поезій Т.Гарді, М. Арнольда, А.Теннісона, прози Дж. Остін та ін.. Наприклад, епіграфом до другого розділу є старовинна англійська народна пісня про розіпнуті вітрила: «I’ll spread sail of silver and I’ll steer towards the sun, I’ll spread sail of silver and I’ll steer towards the sun, And my false love will weep, and ray false love will weep, And my false love will weep for me after I’m gone.»[5, 3]. Як стверджує Л. Р. Дадаян в статті «Роль епіграфів в романі Джона Фаулза «Подруга французького лейтенанта»[3, 3], корабель – метафора вікторіанства, він напнув вітрила, тобто готовий до руху вперед і кардинальних змін. Дадаян вважає цей образ ремінісценцією на Ноїв ковчег: врятується той, хто сяде на борт, а в контексті роману – той, хто вітатиме зміни. Епіграфи також слугують натяком на подальший розвиток дії та своєрідним узагальненням змісту розділу. Наприклад, рядки з поезії А. Х. Клаффа, що є епіграфом до 33 розділу, розповідають про таємницю забороненого суспільством й обставинами кохання, яке герой хоче від усіх приховати. Цей епіграф віддзеркалює ситуацію, коли слуги Сем і Мері випадково побачили Сару з Чарльзом в амбарі і останній був змушений виправдовуватися, щоб не розкрити справжні причини зустрічі та не викликати підозр. «O let me love my love unto myself alone, And know my knowledge to the world unknown, No witness to the vision call, Beholding, unbeheld of all...»[5, 109]. Окрім епіграфів, в романі присутня велика кількість підрядкових авторських приміток з поданням історичних, лінгвістичних і соціологічних пояснень. Вони дають читачеві зрозуміти, що оповідач належить до іншої епохи. Таким чином, акцентуються моменти подібностей та розбіжностей між епохами.

Стилістика та смислове навантаження твору розширюється і завдяки використанню численних алюзій, які налаштовують читача на розкодування прихованої інформації. Такими алюзіями в романі є натяки на літературні твори, наукові праці, релігійні та міфологічні тексти, топонімічні назви. Так, коментуючи ідею Чарльза про прогулянку одночасно з Сарою та Ернестиною, автор вводить алюзію на Телемський монастир з роману Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» : «…as remote as some abbey of Theleme, some land of sinless, swooning idyll, in whichCharles and Sarah and Ernestina could have wandered…» [5, 75]. Цей монастир є символом «вільного суспільства», ідилії, де мрія Чарльза могла б стати реальністю.[2, 164]. Поряд з топонімічними алюзіями, алюзивні прийоми автор застосовує до описів пейзажів: околиці Лайм-Реджиса автор асоціює з мальовничими картинами епохи Ренесансу в манері Боттічеллі, а саме повітря / атмосферу (air) цього місця з лірикою П’єра де Ронсара : «Only one art has ever caught such scenes – that of the Renaissance; it is the ground that Botticelli’s figures walk on, the air that includes Ronsard’s songs.» [5, 29]. Широко вживаними є й алюзії на наукові праці Ч. Дарвіна (« Походження видів»), К. Ліннея («Система природи») та К. Маркса. Коментуючи захоплення Чарльза палеонтологією, автор зауважує: «Charles called himself a Darwinist, and yet he had not really understood Darwin. But then, nor had Darwin himself. What that genius had upset was the Linnaean Scala Naturae…» [5, 21]. Алюзії є надзвичайно важливими для характеристики героїв роману, для всебічного розкриття їхніх образів через міжтекстуальні паралелі. Розуміння алюзій на літературні твори, міфологію, релігійні тексти надає образам роману цілісності та довершеності. В міфологічному контексті Фаулз проводить паралелі між Чарльзом та Одіссеєм в його стосунках з Каліпсо, описуючи зустріч Чарльза з Сарою на пустирі: «There were no Doric temples in the Undercliff; but here was a Сalypso.» [5, 61]. Одіссей робить вибір між Пенелопою й Каліпсо, а Чарльз – між Ернестиною й Сарою. Під час цієї ж зустрічі, автор порівнює Сару з сереною: «Perhaps he had too fixed an idea of what a siren looked like and the circumstances in which she appeared – long tresses, a chaste alabaster nudity, mermaid’s tail…»[5, 61]. Поєднання образів Каліпсо й серени підкреслює неоднозначність образу Сари: вона закохує в себе Чарльза, руйнує його звичне життя, але, цим і дає йому можливість віднайти себе в житті. Багатозначною є і алюзія на міф про Едіпа й Сфінкса. Лікар говорить Чарльзу про необхідність зустрічі з Сарою, порівнюючи її зі Сфінксом: «You must question the Sphinx…As long as you bear in mind what happened to those who failed to solve the enigma.» [5, 188]. Та й сам герой пізніше робить таке порівняння:«Sarah may in some ways seem to fit the role of Sphinx.» [5, 199]. Завдяки цій алюзії читач усвідомлює,що Чарльз не здатний зрозуміти Сару і, що її особистість масштабніша за його власну. Сара – загадка для всіх, але, навідміну від Сфінкса, вона уособлює не минуле, а майбутнє. В контексті християнства найяскравішою є алюзія на біблійні історії. Двічі в романі Чарльз вбачає свою схожість з Ісусом: в ситуації, коли йому потрібно зробити вибір між його минулим і майбутнім, тобто його знатним походженням і принизливою для нього пропозицією займатися комерцією, він порівнює свою ситуацію зі сценою спокуси Ісуса сатаною у пустелі:«Charles felt himself, under the first impact of this attractive comparison, like Jesus of Nazareth tempted by Satan.» [5, 122]; і вдруге – після зустрічі із Сарою в готелі, у храмі Чарльз відчув свою єдність із Ісусом. Він почувається розіп’ятим життєвими перипетіями і йому здається, що він переживає переродження: «He saw himself hanging there… not, to be sure, with any of nobility universality of Jesus, but crucified.» [5, 155]. Інтертекстуальність прослідковується і в характерах героїв роману «Подруга французького лейтенанта», в яких можна знайти спільні риси з героями творів Дж. Еліот, Дж. Остін, Т. Гарді.

У тексті роману наявні також ремінісценції, розраховані на асоціативне прочитання, іменні ремінісценції, тобто, посилання на події з життя визначної особистості чи його / її відоме висловлювання:«…is duty to drive us, or not?» – перефразування відомих рядків з епіграми Дж. Еліот. [5, 21]. Чарльз ототожнює себе з Емілем де Ла Ронсьєром – лейтенантом, історії життя якого Фаулз присвятив 28-ий розділ роману. Цей лейтенант став жертвою представниці слабкої статі, як і Чарльз став жертвою таємної гри Сари. Їхню схожість підкреслює й іронічний збіг: Чарльз усвідомив, що «The day that other French lieutenant was condemned was the very same day that Charles had come into the world.» [5, 100]. Чарльз на початку роману перебуває під впливом Байрона, на що автор іронічно зауважує, що він не геній і не розпусник, яким був Байрон, а згодом потрапивши у провінційне вікторіанське середовище, він і сам іронізує над собою, називаючи себе «a brilliant man trapped, a Byron tamed.»[5, 55].

Сам Джон Фаулз визнав, що «Подруга французького лейтенанта» – роман-реконструкція почуттів, думок, моделей поведінки людини ХІХ століття [4, 1]. Свідоме та доречне використання численних алюзій, цитування, ремінісценцій Джоном Фаулзом робить роман «Подруга французького лейтенанта» багатогранним, пов’язує вікторіанську епоху з сучасним письменнику ХХ ст., допомагає всебічно розкрити образи й проблематику твору, створити неповторну атмосферу, даючи читачеві можливість декодувати інтертекстуальні знаки в загальнокультурному контексті та, завдяки цьому, осягнути ідеї твору.

Література:

1. Енциклопедія постмодернізму / за ред. Ч. Е. Вінквіста та В. Тейлора ; пер.з англ. В. Шовкун ; наук. ред. пер. О. Шевченко. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. – 503 с.

2 Левицька О. Інтертекстуальний дискурс роману Джона Фаулза «Жінка французького лейтенанта» / ОксанаЛевицька // Питання літературознавства. – Чернівці, 2009. – Вип. 77. – С. 160–167.

3 Дадаян Л. Р. Роль эпиграфов в романе Дж. Фаулза «Женщина французского лейтенанта» [Електронний ресурс] / Л. Р. Дадаян. – [Дата звернення: 21.10.2016]. Режим доступу: http://pglu.ru/editions/un_reading/detail.php?SECTION_ID=397&ELEMENT_ID=6263

4 Козюра О. В. Проза Джона Фаулза: аспекти постмодерністської інтерпретації: [Електронний ресурс] / О. В. Козюра. – [ Дата звернення: 21.10.2016]. Режим доступу: http://librar.org.ua/sections_load.php?s=philology&id=2896&start=5

5 Fowles John. The French Lieutenant’s woman: [Electronic resource] / J. Fowles. – [Cited 2016, 19 October]. Available from http://gigy.weebly.com/uploads/5/9/4/4/5944278/john_fowles_the_french_lieutenants_woman.pdf