Економічні науки/12. Економіка сільського господарства

Аспірант Зінгаєва Н.Є.

Миколаївський національний аграрний університет, Україна

СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Вітчизняне виробництво характеризується далеко не повним використанням факторів управління, які забезпечують підвищення його ефективності, удосконалення структури, впровадження новітньої технології і сучасних методів управління виробництвом. За таких умов необхідний пошук нових підходів для забезпечення фінансового оздоровлення і розвитку агропромислового комплексу.

Одним з таких підходів є стратегічне управління підприємницькою діяльністю. В основі стратегічного управління лежить стратегія розвитку виробництва, розроблена на тривалу перспективу, яка дозволяє йому за більш короткий проміжок часу адаптуватись до реалій ринку. Саме тому впровадження стратегічного управління підприємницькою діяльністю є однією з основних задач і умов забезпечення ефективності та конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва.

Питанням стратегії розвитку діяльності підприємств присвячені праці вітчизняних учених: Бланка І.О., Василенка В.О., Савченка В.Д., Лепа H.H., Герасимчука В.Г., Цигікала П.Ф., Круглова М.І., Наливайка А.П.,
Пастухової В.В., Ушакової Н.М., Шегди A.B., Шершньової З.Є., та ін.

Сільськогосподарські підприємства для виживання на ринку і продовження успішної діяльності повинні мати чітко визначені цілі, які можна здійснити за допомогою стратегічного управління. Основні цілі, що стоять перед підприємством можна умовно поділити на 3 групи, а саме: виживання на ринку; забезпечення росту прибутковості як в короткостроковому періоді так і в довгостроковому через розширення ринків збуту; зменшення ризикованості роботи підприємства та забезпечення збереження досягнутих позицій [4].

На функціонування сільськогосподарських підприємств значною мірою впливають наступні тенденції розвитку сучасних ринків, як їх глобалізація, зростання значення рівня якості товару, його ціни і ступеня задоволення споживачів, підвищення важливості стійких відносин зі споживачами (індивідуальними замовниками), а також посилення впливу нових інформаційних і комунікаційних технологій [1].

Робота сільськогосподарських підприємств пов'язана з низкою специфічних особливостей, які необхідно враховувати при розробці стратегії а саме: велика тривалість операційного циклу; сезонність та циклічність виробництва спричиняють високий ступінь невизначеності та ризикованості; висока конкуренція галузі та чутливість до зміни ринкової кон'юнктури; різноманітність форм власності сільськогосподарських підприємств.

Важко реалізувати будь-яку стратегію в умовах нестабільності умов зовнішнього середовища. Тому основною умовою досягнення позитивних результатів в діяльності сільськогосподарських підприємств виступає правильне стратегічне спрямування та управління держави на рівні галузі та економіки в цілому, оскільки сільське господарство залежить від розвитку багатьох галузей економіки, в тому числі промисловості та інфраструктурного забезпечення.

Вищі менеджери багатьох вітчизняних сільськогосподарських підприємств вже усвідомили необхідність у реформуванні їх систем управління. На практиці апробовано різні шляхи, серед яких найбільш розповсюдженими є: впровадження автоматизованих систем управління для упорядкування інформаційних потоків та прискорення окремих рутинних процедур; здійснення реінжинірингу бізнес-процесів для переходу від функціонально-ієрархічних до процесних принципів управління; реорганізація системи управління у зв'язку з необхідністю сертифікації систем якості та інші.

Не зважаючи на достатньо широке суб'єктивне усвідомлення необхідності впровадження стратегічного управління, воно поки що не знайшло широкого розповсюдження на вітчизняних підприємствах, зокрема через складні умови господарювання, брак коштів для впровадження інноваційних процесів, не зовсім цивілізовані форми конкурентної боротьби, консервативне мислення деяких керівників [2].

Основна ж причина, на наш погляд, полягає у відсутності кваліфікованих спеціалістів із стратегічного управління та методики його впровадження на вітчизняних підприємствах. Відсутність орієнтирів, місії та цільової спрямованості розвитку організації, можливості розпізнавання поведінки зовнішнього середовища організації й адекватного на неї реагування, а також здатності активно впливати на це середовище, роблять підприємство безперспективним.

Варто зауважити, що більшість літературних джерел присвячено застосуванню систем стратегічного управління в умовах досконалих ринкових відносин і не враховують особливості адаптації методологічного інструментарію стратегічного управління до сучасних вітчизняних реалій.

Література:

1. Судомир С. М., Стратегія розвитку підприємств та її цільова спрямованість / С. М.Судомир // Інноваційна економіка, науковий журнал. — 2011. — №2. — С. 67-69.

2. Журило І.В. Сутність системи стратегічного управління та методика її впровадження на підприємстві / І.В. Журило // Збірник наукових праць Кировоградського національного технічного університету. — 2009. — № 15 — С. 9-16.

3. Мельник Д.Л. Роль і місце функціональних стратегій в загальній стратегії розвитку підприємства / Д.Л. Мельник // Вісник Хмельницького національного університету. — 2010. — №4. — с. 209 - 212.