Студентки Моросюк О.А., Дегтярьова К.М.

Національний університет державної податкової служби України

ФІНАНСОВА СТАБІЛІЗАЦІЯ ЯК ФАКТОР ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ УКРАЇНИ

Стабільне фінансове становище держави є об'єктивною умовою її економічного розвитку і зростання суспільного добробуту. У цьому сьогодні нема потреби нікого переконувати. Це стало зрозумілим як переважній більшості вчених, політичних і громадських діячів, так і широким верствам населення.

Якщо в держав і протягом тривалого часу немає фінансової стабільності, то настає деградація виробничих відносин, суспільної свідомості, а майбутнє стає невизначеним. Відсутність фінансової стабілізації і, як наслідок, чергові сплески кризових явищ тяжко б'ють по добробуту населення, бо втрати через прорахунки у фінансовій політиці несуть широкі маси населення, насамперед найбідніші його верстви. Є підстави стверджувати, що зубожіла, притиснена нестатками в результаті інфляційної хвилі людина — поганий працівник і недобросовісний громадянин.

Проблема нестабільності фінансової системи України має досить специфічні характеристики. З одного боку, кризові явища пов’язані з моделлю економічного розвитку держави та можливостями здійснення відчутних економічних реформ, з іншого – нестабільність характеризується проблемами внутрішньої та зовнішньої боргової залежності країни.

Проблеми стабілізації і оздоровлення фінансової системи України – це зараз найбільш актуальні для держави питання. Мета стабілізації – створити реальні стартові передумови структурної перебудови економіки, відновлення інвестиційного процесу, мобілізації через становлення фінансового ринку та інших фінансових інституцій відповідних фінансових ресурсів.

Чимало науковців присвятили свою увагу дослідженню стану та розвитку фінансової системи. Серед них варто виділити А.С. Криклія, А.І. Даниленко, А. Крилову, Б.А. Карпінського, О.В. Герасименко та інших. Саме ці автори зосереджували свою увагу на основах збалансованості фінансової системи держави, на проблемах фінансової політики України.

Приступаючи до розгляду даної проблеми, варто розглянути значення такого питання як фінансова система.

У вузькому значенні фінансова система – це сукупність відокремлених, але взаємопов’язаних між собою сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи обміну, розподілу і перерозподілу ВВП, відповідну систему фінансових органів та інститутів [1]. Таким чином, фінансова система, як будь-яка система, являє собою перш за все комплекс взаємопов’язаних елементів, що мають однорідні характеристики [2].

Сьогодні являється незаперечною думка про те, що країни, які мають розвиненішу фінансову систему, темп економічного зростання являється високим. Фінансові системи допомагають мобілізувати заощадження, розподіляють інвестиційні ресурси, забезпечують страхування, сприяють посиленню корпоративного контролю в країні. Через фінансові системи збирають і обробляють інформацію про інвесторів, інвестиційні проекти. Це дає змогу ефективно розподіляти кошти, здійснювати нагляд і корпоративний контроль за розподіленими коштами. [3]

Центральною проблемою теперішнього часу і майбутньої фінансової стабілізації в Україні залишається інфляція. Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції змушують уряди різних країн провести політику, направлену на зміцнення національної валюти. Значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика нараховує багатий асортимент самих різних грошово-кредитних, бюджетних заходів, податкових заходів, програм стабілізації і дій по регулюванню і розподілу прибутків, але ціна інші заходи так чи інакше продовжують дестабілізувати ситуацію у середині країни. Серед основних проблем, яка породжує такі явища є тіньова економіка. Вона приховує справжній фінансовий стан багатьох підприємств, до нього варто віднести незахищеність прав інвесторів на ринку фінансових послуг, повільні темпи ринкових перетворень реального сектору. Українська економіка характеризується невизначеністю моделі розвитку фінансової системи, недостатній рівень капіталізації інститутів фінансової системи, низька якість і конкурентноспроможність фінансових послуг, відсутність консолідованого нагляду за фінансовими установами [3].

Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальних підходи. У рамках першого (що пропонується прихильниками сучасного кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика – маневрування державними витратами і податками з метою впливу на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати і підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак одночасно може статися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою і навіть до явищ, зворотних спочатку поставлених цілей, розвинутися безробіття.

Бюджетна політика проводиться і для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньомупопитіздійснюютьсяпрограмидержавнихкапіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Вважається, що таким чином розширяється попит на споживчі товари і послуги.

Однак стимулювання попиту бюджетними коштами, як показав досвід багатьох країн в 60-70ті роки, може посилювати інфляцію. До того ж великий бюджетний дефіцит обмежує урядові можливості маневрувати податками і витратами.

Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, непрямо і гнучко що впливає на економічну ситуацію. Цей вигляд регулювання проводиться непідконтрольним уряду центральним банком, який визначає емісію, змінює кількість грошей в звертанні і ставки позикового процента. Прихильники цього підходу вважають, що державу повинно провести дефляційні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного зростання і штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією.

Необхідно зазначити, що комбінація різних способів придушення інфляції залежить від конкретних економічних умов тієї або іншої країни. Становлення ринку в Україні, зокрема, в значній мірі, залежить від інтенсивності інфляційних процесів. Боротьба ж з цим був методами тотального або значного адміністративного контролю над цінами і прибутками, як це практикувалося раніше, без усунення їх причин, негативно позначається на розвитку ринкових відносин і стабільності економіки[4, c. 6-9].

В Україні досі не прийнято законодавчого акта, яким окреслено було би дії, взаємозв'язок, узгодженість і розвиток бюджетної, податкової й валютної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Формування бюджетної, податкової та валютної політики відбувається як окремо взятих підсистем. Відповідно до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які не рідко суперечать один одному, що не сприяє загальному фінансово-економічному піднесенню. Реалізацією окремих підсистем фінансової політики займаються практично відособлені підрозділи та структури органів управління діючої фінансової системи. Управління фінансовими ресурсами дуже складне, зокрема на рівні районів, міст та областей, і потребує радикальних змін у структурі фінансової системи та державній фінансовій політиці.

Фінансова політика повинна мати імперативний, обов'язковий характер, що зумовлюється змістом фінансів та їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики треба виконувати своєчасно, якісно та в повному обсязі. В іншому разі досягти фінансової стабілізації та прогресу в економічному розвитку неможливо[5, c. 158-161].

Основними напрямками фінансової політики, вважаємо, мають бути:

- жорстка економія бюджетних витрат шляхом посилення постатейного контролю за витрачанням коштів бюджетів усіх рівнів;

- впровадження укрупнених фінансових норм витрат на фінансування освіти, охорони здоров'я, культури, підготовника дрів та інших витрат;

- фінансування з бюджету тільки піддержавні програми та державне замовлення:

- розробка та обґрунтування принципів державної політики доходів для бюджетів різних рівнів;

- розширення кола учасників ринку державних цінних паперів з метою збільшення не емісійних джерел покриття дефіциту бюджету;

- розв'язання питання погашення заборгованості із заробітної плати в бюджетній сфері й інших соціальних виплатах;

- завершення процесу доведення рівня оплати житлово-комунальних та інших послуг населеннюдоїхфактичноївартості;

Таким чином, для фінансової стабілізації економіки України головна увага має бути приділена прискоренню структурних, у тому числі банківської, реформ, які забезпечують стале економічне зростання, що нейтралізує таким чином зростання курсу гривні при діючому продажі валюти. Національний банк вбачає перспективним підвищувати свій внесок у розширення доходної бази бюджету не за рахунок інфляційного роздмухування номінальної величини ВВП, а за рахунок забезпечення сталого зростання його реальної величини. Для цього потрібно посилити увагу до:

Подальшого збільшення рівня монетизації економіки;

Підвищення кредитної активності;

Мобілізації платоспроможного попиту через подальше залучення депозитів населення і підприємств;

Збільшення попиту на стабільну гривню.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. - 2-е вид., доп. і перероб.. - К.: КНЕУ, 2003. - 238 с.

2. Фінанси: курс для фінансистів : навч. посіб./ За ред. В.І. Оспішева. – К.: Знання, 2008. – 567 с.

3. Крилова Анна. Фінансовий сектор України: сьогодні й завтра /Анна Крилова // Вісник НБУ. – 2007. – грудень. – С. 36-39

4. Василик О. Фінансова стабілізація як фактор економічного зростання//Фінанси України. - 2004. - № 12. - C. 5-11

5. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. - К.: Знання , 2007. - 235 с.