Міністерство охорони здоров'я України

Медицина/9. Гигиена и эпидемиология

Зайцев В.В., Рублевська Н.І., Рахімова Т.Б.*,

Рабдєва І.Л.**, Кураєва Т.В.***, Ревенко Г.О., Рублевський В.Д.****

ДЗ “Дніпропетровська медична академія МОЗ України”

*ДЗ «Український центр з контролю та моніторингу захворювань МОЗ України”

**Правобережний відокремлений підрозділ ДУ “Запорізькій ОЛЦ ДСЕСУ”

***КЗ “Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечнікова”

****ОКЗ “Дніпропетровське медичне училище”

Актуальність розробки програми державного соціально-гігієнічного моніторингу

Стратегічний напрямок України до Європи передбачає збереження та зміцнення здоров'я населення на підставі систематичного вивчення та аналізу факторів оточуючого середовища. Основними нормативними актами з цього питання є [1,2,3,4,5,6]. На виконання вищеназваних Урядових постанов Міністерством охорони здоров'я України у 2009 році розроблено та погоджено з Мінприроди України регламенти контролю факторів довкілля у атмосферному повітрі, воді водойм, воді питної, грунті. Встановлені кратність і обсяг даних, єдина для всіх санепідустанов України форма їх подання, система взаємоінформаціі. На підставі зазначених розробок у 2009 році у Дніпропетровській області запрацювала Програма моніторингу довкілля. В установах Держсанепідслужби Дніпропетровській області до 2013 року система моніторингу охоплювала 250 постійних точок контролю питної води, 52 створи на поверхневих водоймах, 7 стаціонарних та 32 маршрутних поста за забрудненням повітряного басейну, понад 200 точок відбору проб ґрунту. Працівниками Держсанепідслужби області щорічно проводилось понад 200 тис. досліджень атмосферного повітря, аналізувались майже 10 тис. проб питної води, біля 2 тис. проб води відкритих водойм, 1,3 тис. проб грунту. У той же час, якщо моніторинг навколишнього середовища має певну методичну базу та за окремими напрямками вже декілька років виконується, то система соціально-гігієнічного моніторингу в Україні, як більш складна за методами спостереження та управління [4], вимагає подальшого детального методичного доопрацювання. Перш за все, для повноцінного функціонування такої системи, необхідно обґрунтувати показники «соціального блоку», який, на нашу думку, повинен включати в себе: умови побуту, харчування, водопостачання, праці і відпочинку населення. Друге - це вдосконалення системи спостереження за станом здоров'я населення за окремими показниками [3], насамперед найбільш інформативними ризиками: епідеміологічними, ольфакторно-рефлекторними, токсикологічними: канцерогенними, неканцерогенними, комбінованими, комплексними. Третя складова - це оптимізація системи лабораторного контролю з вивчення факторів довкілля: обгрунтування точок контролю, діапазону та кратності досліджень, широке застосування при цьому інтегральних та експресних методів визначення забруднення довкілля.

У зв’язку із вищевикладеним першочергової розробки, на нашу думку, у системі соціально-гігієнічного моніторингу вимагає система моніторингу такого вагомого фактору довкілля як питна вода та питне водопостачання. Затверджені [7] визначають вимоги для організації та здійснення тільки виробничого лабораторного контролю за якістю питної води. У той же час значна частина водопроводів зазначеним контролем не охоплена, тільки в Дніпропетровській області діють усього 30 відомчих лабораторій підприємств питного водопостачання, а по 70 з 207 водопроводів лабораторний контроль відсутній зовсім. Внаслідок реорганізації Держсанепідслужби України у 2012-2014 роках, скорочення її підрозділів та штатного розкладу майже вдвічі, обсяги досліджень питної водопровідної води також скоротилися майже в 1,6 раз: з 233 тис. проб у 2012 році до 141 тис. проб у 2014 році, у той же час питома вага нестандартних проб питної водопровідної води за мікробіологічними показниками відповідно збільшилась в 1,2 рази: за 2012 рік – 2,8 %, 2013 рік - 3,8 %, за 2014 рік – 3,4 %. Щорічно внаслідок контамінації питної води вірусами на окремих територіях виникають «водні» спалахи вірусного гепатиту А (м. П’ятихатки, 2013 р., м. Кривий Ріг, 2014 р.), інших кишкових інфекцій вірусної етіології (м. Київ, початок 2015 року). Серед забруднень питної води токсичними хімічними речовинами у теперішній час переважають канцерогенні хлорорганічні сполуки (ХОС), насамперед хлороформ (ХФ). Вміст ХФ у питній хлорованій воді водопроводу «Дніпро – Кіровоград» перевищує ГДК до 4 раз, у м. Дніпропетровську до 3,5 раз, м. Черкаси – 2,5 ГДК. Там, де вирішені питання альтернативного знезараження питної води, або застосовуються підземні вододжерела – зазначених перевищень не спостерігається [8, 9]. Згідно розрахунків, проведених згідно [10], кумулятивний ризик виникнення додаткових випадків захворювань на рак від споживання хлорованої птитної води становить у м. Дніпропетровську складає 120‑180 нових випадків у когорті на 1 мільйон населення (при верхній межі прийнятного канцерогенного ризику по хлороформу 1×10^-4), що вимагає впровадження відповідних профілактичних заходів на водоочисних спорудах. Існуючі проблеми якості питної води загостряться при гармонізації національних гігієнічних нормативів якості питної води з вимогами, визначеними у [11].

Висновок. На першому етапі формування програми соціально-гігієнічного моніторингу доцільно розробити програму моніторингу питної води з метою обґрунтування заходів, спрямованих на оптимізацію системи питного водопостачання та попередження негативних змін у стані здоров`я населення внаслідок водоспоживання.

ЛИТЕРАТУРА

1. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 №391 «Про затвердження Положення про державну систему моніторінга довкілля».

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1907 «Про моніторинг стану здоров`я населення та ресурсного забезпечення закладів охорони здоров`я».- 2011. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KP001907.html.

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 182 «Про затвердження Порядку проведення державного соціально-гігієнічного моніторингу”.

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 № 343 «Про затвердження Порядку организации та проведення моніторингу у галузі охорону атмосферного повітря».- 2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KP990343.html.

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 № 815 «Про затвердження Порядку здійснення державного моніторингу вод».-2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KP960815.html

7. Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною: ДСанПіН 2.2.4-171-10 з змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України від 15.08.2011 р. № 505. – 2011.

8. Прокопов В.О. Натурні лослідження вмісту летких токсичних ХОС у питній воді районних водопровідних мереж м. Києва /В.О. Прокопов, О.В. Зоріна, Є.А. Труш, В.А. та інш. // Десяті Марзєєвські читання, Київ 2014, Вип. 14, С. 53-54.

9. Терехов Р.Л. Соціально-гігієнічний моніторинг. Оцінка ризику впливу питного водопостачання на здоров`я населення м. Запоріжжя/ Р.Л.Терехов, О.В.Зикін, ЄА.Тулушев та інш. // Десяті Марзєєвські читання, Київ, 2014, Вип.14, С. 138.

10. Методичні вказівки МОЗ України «Оцінка канцерогенного ризику для здоров'я населення від споживання хлорованої питної води». – 2007.

11. Директива Ради Європейського Союзу 98/83/ЄС «Про якість води, призначеної для споживання людиною» від 3 листопада 1998 року, (ст.ст. 1,7). - 1998. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_963

Зайцев В.В.

Місце роботи, посада: ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», викладач кафедри гігієни та екології.

Дом. адреса:

490070, м. Дніпропетровськ, вул. Червона, буд. 20/32.

Тел. дом.: (0562) 32-02-97, тел. моб. 097-990-22-49

Тел. роб.: (056) 744-53-53

Е – mail:

toxysan@rambler.ru