Педагогические науки / 3. Методические основы воспитательного процесса

К. пед. н. Осіпцов А. В.

Маріупольський державний університет, Україна

СУТНІСТЬ РОЗВИТКУ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ

Фундаментальні наукові дослідження в галузі аксіологічної теорії доводять, що людство постало перед реальною гуманітарною катастрофою, попередження якої може бути досягнуто тільки в умовах органічного синтезу національного та загальнолюдського, поєднання в умовах освіти і виховання особистісних та соціальних ціннісних орієнтацій особистості шляхом морально-етичного виховання учнівської та студентської молоді як сутнісної складової процесів соціалізації, загальної і професійної освіти, ціннісного самовизначення та самореалізації особистості (І. Бех, [1], В. Біблер [2], В. Довженко [3], В. Сухомлинський [4], Г. Шевченко [5]).

У наукових процесах вищеперерахованих вчених зазначено, що системоутворюючим чинником зароджування поняття «загальнолюдські цінності» є поняття «ціннісні орієнтації» та «потреби» суспільства, в якому живе та діє людина.

В педагогічній системології існує низка дефініцій «ціннісні орієнтації», які за своєю сутністю, структурою, ієрархічністю, емерджентністю та реляційністю не суперечать один одному, а, навпаки, доповнюють зміст їх визначення. Ця гносеологічна характеристика понять «ціннісні орієнтації» формує структурно-функціональні ознаки, які дозволять їх ввести до єдиного логіко-семантичного поля нашого дослідження, яке, є ієрархічною структурою множеності лексичних одиниць, що об’єднані в просторі та часі одним інваріантним значенням і відображають в дослідженні конкретну понятійну сферу, її структурно-функціональні зв’язки, їх когнітивно-логічні інтерпретації, що відображаються в свідомості людини.

На засадах використання функціонального підходу такі вчені, як І. Бех [1], В. Долженко [3], А. Маслоу [6], Г. Шевченко [5], переконливо довели соціально-культурологічну сутність поняття «ціннісні орієнтації», яку вони визначають як структурування в свідомості людини позитивної або негативної оцінки вибіркових предметів, об’єктів оточуючого світу для неї, соціальної групи, суспільства, на засадах якої у людини виникає усвідомлене спонукання до певної діяльності, що пов’язано із задоволенням особистих та суспільних потреб її соціальної практики.

У сучасному аксіологічному просторі це поняття розглядається у контексті реалізації протиріч внутрішнього і зовнішнього стану людини, які є основним соціально-біологічним фактором її активності. Такі вчені, як Б. Ломов [7], Г. Шевченко [5], обґрунтували класифікацію потреб людини в залежності від типу її основної діяльності:

– потреби, пов’язані з професійно-трудовою діяльністю, пізнанням, творчою практикою;

– потреби розвитку та саморозвитку індивіда, пов’язані з освітою, вихованням, соціально-ціннісним самовизначенням та самореалізацією;

– потреби, пов’язані із соціальним спілкуванням, взаємодією, соціальною адаптацією та фасилітацією;

– потреби морально-етичні, духовно-естетичні, патріотичні, суспільні;

– потреби безпеки, захищеності, самозбереження, відновлення здоров’я, енергії, рухової активності;

– потреби реалізації репродуктивної функції індивіда.

Значним досягненням в теорії потреб людини є концепція ієрархії (піраміда) потреб людини під впливом її соціально-особистісної діяльності, розроблена А. Маслоу [6]. Вона з позиції мотивів поведінки індивіда пояснює динаміку співвідношення потреб в часі та просторі буття людини. Вчений в основі своєї піраміди поклав первинні потреби (голод, спрага, статеві функції тощо). Наступними визначаються потреби безпеки (відчуття захищеності, звільнення від стану тривожності та страху, невдач та агресивності). Потреби належати до людської спільноти та відчуття любові є наступними в піраміді А. Маслоу [6]; на їх засадах виникає та реалізується потреба поваги (шанування) у формі компетентності, досягнення успіху, схвалення, визнання та авторитету. Наступними в їх ієрархії вчений визначає пізнавальні потреби (знати, уміти, розуміти, конструктивно діяти), на основі яких у моделі (піраміді) розміщено естетичні потреби (краса, порядок, симетрія, гармонія). Найвищою в структурі буття людини А. Маслоу визначає таку соціальну потребу, як потреба до самореалізації особистості, яка представлена у формі реалізації особистісних та соціальних цілей, здібностей, мотивів, форм саморозвитку, самовиховання, самоосвіти, самопізнання людини.

У контексті аксіологічної спрямованості нашого дослідження сутність дефініції «виховання» ми розглядаємо як процес формування фізичних, психічних, соціально-адаптивних та духовно-етичних здібностей індивіда, цілеспрямованого культивування загальнолюдських цінностей та гуманістичних форм життєдіяльності людини, передачі їй суспільно-історичного та культурологічного досвіду людства, національної культури та як процес формування особистості у відповідності до аксіологічних підходів вищезазначених й праксіологічних стандартів суспільства. На основі теоретичних та методологічних підходів вищезазначених вчених ми розглядаємо виховання як процес соціалізації особистості з принциповим врахуванням її індивідуальних характерологічних ознак, що реалізуються в наступних формах:

– форми стихійної соціалізації в умовах соціально-культурологічного середовища (сім’я, школа, вищий навчальний заклад тощо);

– форми цілеспрямованого соціального виховання особистості, в структурі якої імплантовані загальнолюдські та соціальні цінності суспільства: мораль, культура суспільства, його гуманістична сутність.

В наукових дослідженнях І. Карпенко, що вивчає філософські закономірності та умови виникнення поняття «цінність», наголошується на тому, що воно виникло під впливом філософсько-етичних ідей В. Віндельбанда, Г. Ріккерта, М. Шелера, які вважали, що такі цінності, як добро, істина, краса, розум є джерелом розвитку людини, результатом впливу соціальних потреб суспільства, що формують ряд певних цінностей людини. В якості історично-культурологічних факторів розвитку поняття «цінності» наводять результати наукових дискусій, які мали місце в філософії 60–70-х років ХХ століття. Результатом цих дискусій стала дефініція «цінність», яка розумілася як сутність моралі, етичного ідеалу, будь-якої форми свідомості, що актуальні для індивідуума.

Під впливом філософських та культурологічних ідей аксіологічної теорії кінця ХХ століття такими вченими, як А. Маслоу [6], В. Сухомлинський [4], Г. Шевченко [5], була сформована теоретична основа дефініції «цінність», яка розглядалася як позитивна (корисна) значимість об’єктів оточуючого світу для людини, соціальної групи, суспільства, що визначається як входження в сферу свідомої життєдіяльності людини, соціальних мотивів, інтересу та потреб, на засадах яких вона диференціює ці цінності на матеріальні та духовні, загальнолюдські та вітчизняні, сімейні, професійно-трудові, корпоративні.

На засадах фундаментальних наукових праць таких відомих вчених в галузі теорії цінностей, як В. Біблер [2], Г. Шевченко [5], які аргументовано довели фундаментальність соціальних цінностей в становленні особистості людини, розвитку її соціуму, є найвищою цінністю людського буття, ми здійснили визначення поняття «цінність». Сутність цієї дефініції ми розглядаємо як фундаментальне соціальне благо, що оптимально забезпечує продуктивне функціонування соціуму, соціальної справедливості, миру та захищеності людини, дотримання людської гідності і створення соціально-культурних умов досягнення високого рівня якості життя та самореалізації особистості.

В галузі філософії та соціології поняття «загальнолюдські цінності» розглядається такими вченими, як І. Бех [1], А. Маслоу [6], які сприймають його у формі системи аксіологічних категорій, сутність яких відображає поняття, що входить в систему філософського вчення про людину як найвищу соціальну цінність, яка детермінує виникнення інших цінностей, що відображають загальні ідеали, мотиви, інтереси, потреби, уподобання, переконання, духовно-соціальні детермінанти, морально-етичні норми людської популяції, вільні від етичних традицій.

У зв’язку з викладеним узагальненням постає актуальне питання нашого дослідження, яке пов’язане з необхідністю систематизувати низки теоретичних передумов психологічного та педагогічного вивчення закономірностей формування загальнолюдських цінностей. Вирішення цих питань у контексті розвитку цього аксіологічного феномену дозволить підійти до визначення сутності поняття «загальнолюдські цінності», їх структури та інструментальності в особистості студента на сучасному етапі функціонування класичних університетів України.

Література

1. Бех, І. Д. Виховання особистості : підруч. для студентів вищих навч. закладів [Текст] / І. Д. Бех. – Київ : Либідь, 2008. – 848 с.

2. Библер, В. С. Нравственность. Культура. Современность: Философские размышления о жизненных проблемах [Текст] / В. С. Библер. – Москва : Знание, 1990. – 64 с.

3. Долженко, В. О. Виховання духовних цінностей у студентської молоді в полікультурному просторі : дис. ... канд. пед. наук: 13.00.07 Теорія і методика виховання [Текст] / Долженко Валерій Олександрович ; Східноукр. нац. ун-т імені Володимира Даля. – Луганськ, 2006. – 192 с.

4. Сухомлинский, В. А. Воспитание личности в советской школе [Текст] / В. А. Сухомлинский. – Киев : Рад. шк., 1965. – 205 с.

5. Шевченко, Г. П. Естетичне виховання у вищих навчальних закладах України у сучасний період [Текст] / Г. П. Шевченко, Х. М. Джабер. – Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2004. – 208 с.

6. Маслоу, А. Самоактуализированные люди: исследование психического здоровья [Текст] / А. Маслоу. – Санкт-Петербург : Евразия, 1999. – 320 с.

7. Ломов, Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии [Текст] / Б. Ф. Ломов. – Москва : Наука, 1984. – 445 с.