Подана 16.03.15. Ключевые проблемы современных наук" 15- 22 апреля 2015. Болгарія.

Педагогические науки / 5. Современные методы преподавания

Д. мистецтвознавства Урсу Н.О.

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна

УМОВИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ЯКОСТЕЙ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВОЗНАВЦЯ

Звичайну історію приходиться вивчати практично всім: спочатку в школі, а потім й у вузі. І якщо у студентів-гуманітаріїв це не викликає проблем, то майбутнім фінансистам, програмістам або лікарям не дуже зрозуміло, навіщо вивчати історію, адже вона не має ніякого відношення до їх професії. Можна виділити, принаймні, кілька причин, за якими цей предмет є таким обов’язковим для вивчення. По-перше, життя людини не обмежується професійною сферою. Нам дуже часто доводиться діяти в соціумі: голосувати на виборах, висловлювати свою громадянську позицію з якогось питання, підтримувати ту чи іншу партію. Щоб цей вибір не був безглуздим, треба знати історію такого роду явищ. Наприклад, людина з хорошим знанням історії релігійних вчень менше схильна до ризику бути втягнутою в якусь релігійну секту. По-друге, знання історії – одна із самих конкретних рис, що відрізняють життя людини від тваринного існування. Поряд з культурою, історичне знання – накопичення духовності, а духовність, на відміну від фізіологічних особливостей, не успадковується новонародженою людиною від своїх предків. Її треба виховувати, і знання історії – один з найпотужніших виховних факторів. По-третє, знання про життя людей в інші епохи надзвичайно захопливе. Невипадково для багатьох людей історичні романи і навіть історичні енциклопедії – одне з найулюбленіших читань. Якщо не придушувати свою цікавість, то вивчати історію на уроках і лекціях теж стане набагато цікавіше. І, нарешті, впізнавання вже колишнього в сьогоднішніх подіях, а давно минулих героїв – в собі і оточуючих не просто цікаво. Воно дає людині стійкість пережити важкі часи, адже знання історії показує, що все вже було – і все пройшло. Так що вивчати історію корисно в багатьох сенсах [1].

Для художників вивчення історії мистецтв просто необхідно. Людство створило мистецтво як дзеркало, у котрому впродовж тисячоліть вдивляється, розглядає і вивчає себе. Твір мистецтва – це спосіб самопізнання. Кожний добрий художник малює те, що він собою представляє. Власне бачення краси довкілля, яке проявляється у людях, рослинах, квітах, горах і долинах, у світі людей демонструють у своїх творах представники різних видів мистецтв, художніх шкіл, стильових напрямів… Справжнім мистецтвом є бажання поділитися блискавкою осяяння, що освітила душу і серце митців. У такому стані важко збрехати. Щирість і відвертість притаманні кращим автентичним творам художників, котрі, як правило, завжди в авангарді, першими переживають біль і радість землі, свого народу, його захоплення й смуток.

Чому так важливо вивчати історію мистецтв? Деякі вивчають історію мистецтв, щоби бути інтелектуально високоосвіченими, мати певні знання і погляди, котрі на їх думку, характеризують високий рівень і статус людини. Ця причина має поверхневий характер, але водночас, існують інші, цікаві трактування цього питання. Одним з них є те, що історія мистецтв вчить мислити іншим способом, бо спрямовує, як ставити запитання, що викликають інтерес, опираючись шаблонним відповідям і неглибокій інформації, дивитися за межі поверхневих і очевидних значень, звертати увагу на нюанси і другорядні речі. Історія мистецтв вчить розвивати можливість візуального аналізу, критичного мислення, вчить вибудовувати думки переконливо, як в усній формі, так і в письмовій. Ці вміння знадобляться не лише тим, хто залишиться фаховими істориками, але й тим, котрі оберуть  інші напрямки професійної діяльності.

Другим позитивним моментом є винятковий доступ до минулого, котрий дає історія мистецтв, адже зрозуміло, що історія не може відтворюватися однобоко на основі лише документів, текстів і діянь. Людське життя коротке, лише речі, створені людиною, зберігаються довше і дозволяють нам відчути, як жилося людям у минулому. Мистецтво на думку деяких дослідників є способом висловлення основних істин, вираження ідеї, емоцій, точок зору, котрі часом не можуть бути виражені іншим способом. Якщо хочемо дізнатися правду про цю культуру, вивчаймо мистецтво, яке вона створила, бо воно є квінтесенцією соціокультурного життя і розвитку суспільства на різних етапах існування.

Існує ще один привід, щоб вивчати історію мистецтв, хоча велика кількість людей рідко звертає на нього увагу. Задоволення. Радість навчання. Можна передбачити, що в певний момент навчання людина відчує велику радість, яка виникає від перебування в цілковитому зануренні, поглинанні мистецтвом, відчутті, що «доторкнулись» того, чим захоплював Рафаель Санті, Дієго Веласкес, Дмитро Левицький, Олександр Мурашко чи сучасний український митець. Тоді людина досвідчить піднесення, з яким пов’язана «детективна праця» мистецтвознавця, коли складаються різні фрагменти інтерпретації, створюються описові роботи, художника чи культури. В той же час людина відчує повагу до прикладів безмірної людської креативності – вона дарує відчуття щастя, злості чи смутку. Можливо вирушити слідами людства, залишеними рукою художника на інкрустованій шкатулці, вишуканих меблях чи у вишитій сорочці.

Історики мистецтва не творять мистецтво, вони його лише досліджують, занурюючись в глибини свідомого і підсвідомого майстрів пензля і різця, архітекторів та художників декоративно-прикладного мистецтва. Вони вивчають культурно-мистецьку спадщину свого оточення, країни, світу, адже немає культури без спадщини, як життя без дихання, бо без мистецтва людина втрачає відчуття життя. Мистецтвознавці прагнуть зрозуміти, що художник хотів висловити, використовуючи певні компоненти і засоби композиції у процесі створення власної роботи. Деколи буває, що не так важливо, що зображено на полотні, важливо відношення художника до того, що він малює, а також, що бачить в його творі глядач.

Історики мистецтва намагаються зрозуміти, чому даний твір було виконано саме в цей період часу і яким чином мало вплив на тодішнє оточення. Займається окремими художниками, їх намірами і задумами, а також меценатами, споживачами і установами, місцями та соціальними групами, в яких мистецтво створювалося і які її розповсюджують; це можуть бути художні школи, храми або урядові агентства.

Людина, яка прагне стати справжнім знавцем історії мистецтв, постійно цікавиться як окремими творами, так і різноманітними течіями, стилями, видами просторових і часових видів мистецтв. Особливу увагу привертають художні явища, адже вони дозволяють робити певні висновки, що, у свою чергу, призводить до конкретних результатів. Постійне роздивляння творів мистецтва, запам’ятовування манери, технік виконання, колориту та інших складових мистецьких композицій поступово відкладається у значний багаж побачених творів, й в підсумку, кількісний показник переходить в якісний. Так народжується інтелект фахівця. Наповненість професійними знаннями – необхідна умова формування якісного спеціаліста у сфері мистецтва. Без належного інтелектуального рівня та знання культури і традицій народу, художнє явище якого піддано розгляду, неможливо говорити про здатність аналізувати, порівнювати, знаходити асоціації, ремінісценції, еманації та інші впливи на творчість того чи іншого митця.

Велике значення має вільне володіння професійною термінологією, а також глибинне розуміння історичних періодів розвитку культури і мистецтва. Історичні колізії нерідко впливали на розвиток культури певних регіонів, а також на формування художніх явищ, мистецьких шкіл, стильових нуртів, творчості художників. Мистецтвознавець мусить мати не лише фахові знання, а й бути різнобічно інтелектуально розвиненою людиною, щоби професійно і безпомилково доводити власну думку, не припускаючись «ляпів» різного характеру. Йому не завадить виховувати в собі оратора, фахівця, що володіє мовленнєвою культурою, а також розвивати в собі вміння викладати на папері, на шпальтах газет і журналів професійно сформульовані сентенції і думки.

Деяких може налякати така велика кількість вимог до справжнього знавця історії мистецтв, але одним з значень терміну «культура» є оброблювання, вирощування, гранування. Добре відомо, що найпрекрасніший діамант має непарну кількість граней. Коли сонячний промінчик потрапляє в огранений дорогоцінний камінь, непарна кількість граней не дає йому вийти назовні, замикає його в обмеженому просторі. Тоді діамант починає сяяти зсередини невимовно міцним сяйвом. Так, завдяки культурній обробці, огранці, починається професійне життя знавця історії мистецтва. Багато пройде часу допоки розів’ються професійні якості і він перетвориться на справжній діамант.

Професійні якості мистецтвознавця можна стисло сформулювати таким чином: 1. Позитивна мотивація і постійна потреба розгляду часткового і загального (поодиноких творів, а також художніх явищ) в мистецтві.

1.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 Великий діапазон побачених творів.

2.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 Інтелектуальна наповненість фаховими знаннями.

3.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 Глибинне розуміння періодів розвитку культури і мистецтва.

4.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 Знання історії і культури народів, мистецьке явище яких піддається аналізу.

5.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 Здатність до критичного і порівняльного аналізу творчості окремих художників і видів мистецтв.

6.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 Вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між мистецькими явищами.

7.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 Вільне володіння методологією дослідження і професійною термінологією.

8.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 Вміння викласти мистецтвознавчі міркування й донести їх до глядача або читача на шпальтах газет та в інших засобах масової інформації.

10.Періодичне поповнення знань відомостями про нові дослідження в галузі мистецтвознавства.

Звичайно, без постійного поповнення професійних знань говорити про спеціаліста високого рівня неможливо. Нові дослідження в галузі мистецтва і мистецтвознавства повинні стати константною складовою фахової праці кожного історика мистецтва, або людини, яка хоче бути обізнаною у сфері художньої культури і мистецтва.

Література: 1. D’Alleva Anne. Jak studiować historię sztuki / Anne D’Alleva. – Kraków : UNIWERSITAS, 2008. – 184 s.