Філологічні науки/Актуальні проблеми перекладу

Петрашик О.В.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут», м. Київ, Україна

Переклад хайку як феномен міжкультурної взаємодії

Наприкінці XIX століття із встановленням двосторонніх культурних зв'язків Японії з навколишнім світом з'явилися й перші спроби перекладу хайку на європейські мови. Незважаючи на свою очевидну дистанцію від оригіналу, вони відразу привернули увагу. Знайти зараз перші перекладацькі спроби хайку на рідну мову – справа непроста [6,36]. Імена таких українських перекладачів як Г.Турков, О.Кремен, О.Масикевич, І.Бондаренко майже невідомі. Тому класики хайку – і насамперед Ісса й Басьо – знайомі українським читачам поки що головним чином завдяки російським перекладам В.М.Маркової. Але як такої традиції перекладу хайку на європейські мови взагалі не існує. І справа не лише в розходженні систем поетичних образів, особливостей світосприйняття поета в японській і європейській поетичних традиціях. Принципову новизну для перекладу склав обсяг окремого твору, не організований ні звичною нам у поетичному тексті ритмікою й метрикою, ні тим більше римою. Просодія ж самого японського тексту, в силу особливостей мови й традицій, не відтворена в мовах європейських. Можна сказати, що російському перекладачу В.М.Марковій вдалося неможливе: тексти її перекладів не просто звучать по-російськи, але й передають відчуття зустрічі з іншим – поетичним, художнім, культурним – світом (маємо на увазі специфіку мови, особливості поетики й характер світовідчуття середньовічного японського поета). Ці тексти мають дивовижну властивість: їх перекладна природа відступає на другий план, але й навіть після багаторічного читацького звикання весь час залишається на очах. Частково завдяки такій подвійності, з відчуттям якої погодяться багато шанувальників хайку, ці здобутки в мистецтві перекладу створили певну парадигму в руслі поетичної творчості. І хоч жоден японець, що поважає себе серйозно не сприйме хайку навіть в найтонших іншомовних уподібненнях цій унікальній формі, перекладачі-європейці завзято плекають таємну надію на сховане споріднення поетичних душ своїх створінь і неповторних ієрогліфічних статуй [3,7]. Тексти оригіналу й перекладу народжуються істотно по-різному. Тому у них різна доля в читацькому сприйнятті, різні шляхи випробування часом. Загальновідомим є факт, що переклади старіють, стаючи жертвою “мовного дрейфу”, – зовнішніх проявів внутрішнього життя мови. Вдало зауважив Рудольф Панвіц, що “основна помилка перекладача – увіковічити стан, у якому він випадково застав власну мову, замість того, щоб віддатися владному імпульсу чужого прислівника”[1,27]. Очевидно, що переклади В.М.Маркової уникли небезпеки такого “увіковічнення” – їхня мова не зробилася ні штучною, ні архаїчною. Можливо, усвідомлюючи відсутність традиції самого читацького сприйняття поетичних форм з великим ступенем лаконізму, перекладач наважилася піти на збільшення обсягу тексту й, більше того, обсягу сказаного в тексті – за рахунок включення в переклад слів-“підказок”, відсутніх, в силу особливої логіки побудови образу в хайку, у тексті оригіналу. Український перекладач І.П.Бондаренко у своїх перекладах також користується словами-“підказками” та збільшує обсяг сказаного в тексті. Наприклад, у хайку

古法眼

出どころあわれ

年の暮れ

смуток, викликаний закінченням року, у тексті Басьо прямо не вказаний. Поет навмисно не уточнює це почуття якимось епітетом, не називає особливим словом, залишаючи читача один на один із свїми емоціями. А І.П.Бондаренко у своєму перекладі вживає слово “печаль”, оскільки для українського читача кінець року асоціюється лише з позитивними емоціями, і без цього слова-“підказки” зміст хайку був би незрозумілим. В перекладі це хайку звучить так:

Яка печаль!

Закінчується рік –

Кохогена картина йде на продаж. [5, 62]

Але жоден переклад не може бути ідеальним. Як приклад цього твердження, порівняємо переклади досить відомого хайку, зроблені В.М.Марковою та І.П.Бондаренком.

古い池や　　

　　　　　　　　　蛙飛び込む

水の音

В.М.Маркова в своєму перекладі використовує слово “тиша”, хоч в оригіналі воно не вживається. Згадування тиші взагалі рідко зустрічається в хайку, і це – не випадково: вона не названа там, де мається на увазі, тому що вже вислизнула, і звук свідчить про це: тиша зникла зі звуком, зникла у звуці. Звук скасував тишу, як сама жаба, що стрибнула, скасувала на мить озерну гладь, як присутність поета на березі ставка скасувала його (очевидне звичайно ж) безлюддя. В оригіналі не названо те, чого немає, але без чого назване не набирає особливого значення. В російському перекладі хайку звучить так:

Старый пруд,

Прыгнула в воду лягушка –

Плеск в тишине. [4, 38]

Відзначимо, що право на існування має й зовсім інше розуміння цього хайку. У японській мові немає розходження між множиною і одниною іменників, і тільки контекст або уточнюючі слова здатні внести безумовну значеннєву ясність. Тут такі показники відсутні. Більше того, весняна пора, в яку, за легендою, був складений цей вірш, схиляє радше до образу достатку жаб, що стрибають у воду прямо з-під ніг поета, який замислено бродить навколо ставка. І ніякої тобі вічності, тиші й тим більше спокою. І.П.Бондаренко у своєму перекладі не використовує слово “тиша”, а щоб уникнути непорозумінь щодо уявної великої кількості жаб, вживає слово-узагальнення “жабеня”:

Старий ставок.

Пірнуло жабеня –

Вода сплеснула.

З проблемою “однина чи множина” знову зустрічаємось, перекладаючи хайку про крука.

かれ枝に

烏のともりけり

秋の暮れ

В.М.Маркова додає до свого перекладу слово “самотній”, яке відсутнє в оригіналі. До речі, первісний текст хайку супроводжувався малюнком самого Басьо, на якому зображувалось кілька ворон, що летять і сидять на деревах [2,16]; пізніше, ілюструючи ці відомі зараз усьому світу рядки, ворону стали зображувати одну. Неоднозначність сказаного очевидна. Можна мудрувати, про що це хайку, посилаючись на думки коментаторів і здоровий глузд, а можна просто “медитувати” над яскравою картинкою, знаходячись під враженням того, що її створило. І.П.Бондаренко у цьому випадку знову уникає чіткої вказівки на число іменника і пропонує такий варіант перекладу:

Засохла гілка –

Крука притулок.

Осінній вечір.

В процесі перекладу інтерпретатор повинен ставати поетом, але не забувати, що працює відповідно до норм уже створеного літературного твору. В деякій мірі він є суперником автора оригіналу, але в певні моменти йому необхідно зраджувати своїм принципам, керуючись думкою поета, твори якого перекладає.

Література:

1) Бланшо М. О переводе // Иностранная литература. 1997, № 12. – c. 26-30.

2) Бреславец Т.И. Поэзия Мацуо Басё. М., 1981. – 152 с.

3) Летние травы. Японские трехстишия. М., 1993. – 103 с.

4) Маркова В.Н. Стихотворение Мацуо Басё “Старый пруд” // Китай. Япония. История и филология. М., 1961. – 101 с.

5) Мацуо Басьо. Поезії. – Упорядник, перекладач, автор передмови та приміток Г.Турков. – К.: Дніпро, 1991. – 191 с.

6) Орлицкий Ю. Цветы чужого сада // Арион.1998, № 2. – с. 35-37.