Костенко Марина Анатоліївна,

помічник судді Верховного суду України

Співвідношення правових категорій «дискримінація» та «рівність»

Проблема боротьби з дискримінацією і її проявами є досить актуальною для сучасної України. Введене в науковий обіг, це поняття зайняло міцне місце в ряді інших політико-юридичних категорій. У соціальному світогляді дискримінація характеризується як явище, що має у своїй основі деформацію певного правового стану, що має можливість автономного розвитку в соціумі й базоване на виборі підстав диференціації винятково з суб’єктивних підстав [1, с. 167].

У пункті 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» надане наступне визначення: дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина [2].

Термін «дискримінація» має точне визначення і стале значення в міжнародному праві. Комітет ООН з прав людини - незалежний експертний орган, що спостерігає за виконанням Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, - роз'яснив, що в пакті цей термін включає: «будь-яку відмінність, виключення, обмеження або перевагу, за ознакою раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного або соціального походження, майнового положення, народження або іншої обставини, і яка має на меті або як наслідок, знищення або применшення визнання, використання або здійснення всіма особами, на рівних можливостях, всіх прав і свобод» [3].

Гузь Ю.О. зазначає про те, що дискримінація нерозривна з категоріями «рівність» і «рівноправність». Право є нормативною формою вираження свободи за допомогою принципу формальної рівності людей у суспільних відносинах. У даному визначенні підкреслені, принаймні, три важливих моменти, що дозволяють відокремити питання про правову рівність від питання про рівність взагалі, за якими мова повинна йти про:

1) рівність у суспільних відносинах;

2) формальну рівність;

3) принцип рівності [1, с. 167].

Погребняк С.П. вважає, що забезпечення подібної рівності можливостей передбачає насамперед заборону дискримінації, тобто заборону відхилення від стандарту загальної рівності, а саме: у наданні суб’єктам, виходячи з будь-яких відмінностей, різного захисту з боку закону чи суду, запровадження різних прав, свобод і обов’язків за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, етнічного та соціального походження, майнового та іншого стану. Право усіх людей на рівний захист від такої дискримінації як логічне продовження ідеї рівності всіх людей у своїй гідності і правах було передбачене в ст.ст. 2 і 7 Загальної декларації прав людини 1948 р. [4, с. 23-24].

Ідея формальної рівності обумовлює юридичну заборону дискримінації як одне з найочевидніших порушень принципу рівності. Під впливом дискусії між лібералами і соціалістами щодо свободи й рівності стає зрозумілим, що «нейтральне» законодавство, політика чи програми не завжди здатні досить ефективно гарантувати особам однакові права та можливості їх реалізації, тобто можуть призводити до так званої «фактичної дискримінації» [5, с.13]. Звідси думка про те, що порушення принципу рівності обумовлює виникнення дискримінації.

Схожим є підхід, згідно якого рівність – це справедливе ставлення до людей, наприклад, однакова винагорода за рівноцінну роботу. Несправедливе ставлення до людей є марнотратним, тому що врешті-решт вони відчують, що їх недооцінюють, і підуть з організації, департаменту або предметної дисципліни. Рівність підтримується законодавством, за яким дискримінація, переслідування або домагання щодо когось через реальну або уявлену відмінність визнається незаконним.

Ліквідація дискримінації та сприяння рівності – дві сторони однієї медалі. Дедалі більше країн переходять від правового підходу, побудованого виключно на негативному обов’язку «не дискримінувати», до ширшого підходу, який охоплює позитивний обов’язок сприяти рівності. Права на відсутність дискримінації не є нормами рівного ставлення: вони не вимагають, щоб до усіх людей (можливо, у певній категорії) ставлення було однаковим. Вони допускають різне ставлення, але забороняють це лише за деякими ознаками [6, с. 11-12]. Тобто дискримінація розглядається як незаконне порушення рівності.

Якщо уважно вивчати міжнародні акти захисту прав людини, конституції сучасних демократичних держав, то обов'язково можна помітити, що у багатьох цих документах прямо чи побічно висловлюється принцип рівності та заборони дискримінації [7, с. 68]. Тобто рівність як відсутність дискримінації.

Зокрема на сайті Міністерства Генерального прокурора Австралії недопущення дискримінації розглядається як невід’ємна частина принципу рівності. Зазначено, що рівність підтверджує те, що всі люди народжуються вільними і рівними. Рівність передбачає, що всі люди мають однакові права і заслуговують такого ж рівня поваги. Усі люди мають право на лікування в рівній мірі. Це означає, що закони, політика та програми не повинні бути дискримінаційними, а також, що державні органи не повинні засновуватись або застосувати закони, політику і програми дискримінаційно або довільним чином. Недопущення дискримінації є невід'ємною частиною принципу рівності. Це гарантує, що ніхто не позбавлений своїх прав через такі фактори, як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні або інші переконання, національне чи соціальне походження, майновий стан або народження. На додаток до цих ознак, дискримінація з деяких інших підстав також може бути заборонена. Це може бути вік, національність, сімейний стан, інвалідність, місце проживання всередині країни і сексуальна орієнтація [8].

Доходимо висновку про те, що категорії «рівність» та «дискримінація» є різними поняттями, однак між ними наявний тісний взаємозв’язок, який може полягати у наступному:

1. рівність встановлюється через заборону дискримінації;

2. дискримінація є одним з найочевидніших порушень принципу рівності;

3. рівність розглядається як відсутність дискримінації;

4. відсутність дискримінації є змістом рівності.

Список використаних джерел:

1. Гузь Ю.О. Дискримінація як форма порушення прав людини // Форум права. – 2012. - № 2. – с.166-169.

2. Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5207-17

3. Amnesty International. Що таке дискримінація? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.amnesty.org.ua/node/84

4. Погребняк С.П. Роль позитивної дискримінації в загальній концепції рівності // Університетські наукові записки. – 2008. – № 1(25) – С.23-28.

5. Христова Г. Позитивні обов’язки держави у сфері протидії дискримінації // Вісник Національної академії правових наук України. –2013. – № 4 (75) – С. 11-20.

6. Гінарару А. Від заборони дискримінації до сприяння рівності. Посібник для тренерів. – К.: МОП, 2010 р. – 66 с.

7. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / В.О. Ріяка (керівник авт. кол.), B.C. Семенов, М.В. Цвік та ін.; За заг. ред. В.О. Ріяки. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 512 с.

8. Rights of equality and non-discrimination. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ag.gov.au/RightsAndProtections/HumanRights/PublicSectorGuidanceSheets/Pages/Rightsofequalityandnondiscrimination.aspx