Чаплак Ян, Солійчук Ірина, Ястремська Аліна, Гавриленко Галина

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

 

Про роботу з контрпереносом у процесі психотерапевтичного втручання

 

Перенос почуттів, потягів, установок консультантом відносно клієнта називають контрпереносом.  Тобто, при роботі з клієнтом перенос буває не тільки з боку клієнта, але й з боку консультанта: коли свої проблеми та своє бачення проблем клієнта терапевт переносить на клієнта. У більшості випадків, із цим феноменом стикаються не досвідчені фахівці, нав’язуючи клієнту власну трактовку його проблематики. Феномен контрпереносу був вперше описаний З.Фрейдом. Але у цьому явищі він вбачав певну загрозу психоаналітику, так як це, на його думку, заважає об’єктивності в аналізі. В деяких своїх роботах він вказував на труднощі розуміння аналітиком підсвідомого клієнта, які пов’язані з його власними неусвідомленими конфліктами та «сліпими плямами» [3]. П.Хайманн представляє наступні характеристики, які окреслюють динаміку контр переносу: контрпереносом потрібно називати тотальну відповідь психолога-терапевта на клієнта, всю його сукупність свідомих і несвідомих реакцій в процесі психотерапевтичної взаємодії; така відповідь є дуже корисною, так як при вмілому застосуванні відкриває можливість більш глибшого розуміння клієнта (контрперенос повинен перетворитися із перешкоди в інструмент роботи); контрперенос є «витвором» клієнта та психотерапевта [4].

Отже, контрперенос являє собою відповідні почуття консультанта стосовно клієнта. Контрперенос можна визначити як емоційні та поведінкові реакції консультанта, що виникають в результаті проектування ним своїх проблем на проблеми клієнта, і це проектування може бути пов'язано або не пов'язане з переносом клієнта. Причинами контрпереноса, на думку М.Потапової, можуть бути [2, с.262]:

- тривожність консультанта, яка була активізована в результаті пред'явленої клієнтом проблеми та може бути трьох видів: тривожність, пов'язана з особистісними проблемами самого консультанта; тривожність, викликана ситуативною напругою; тривожність, що є емпатійною реакцією консультанта на проблематику клієнта та взаємопроникнення їхніх почуттів;

- реакція захисту, викликана тематикою бесіди чи особистими страхами консультанта;

- прагнення консультанта до формування у клієнта «правильної» життєвої позиції та системи цінностей (впевненість в тому, що консультант знає, як треба поводитися в тій чи іншій ситуації).

Р.Кочюнас виокремлює такі причини контрпереносу [1]: прагнення консультанта сподобатися клієнтам, бути прийнятим ними й добре оціненим; острах консультанта, що клієнти можуть про нього погано поду­мати, не прийти на зустріч тощо; еротичні й сексуальні почуття консультанта стосовно клієнтів, сек­суальні фантазії, пов'язані із клієнтами; надмірна реакція на клієнтів, що провокують у консультанта по­чуття, обумовлені його внутрішніми конфліктами; прагнення займати пророчу позицію й давати клієнтам нав'язливі поради як їм потрібно жити.

Консультант зобов'язаний стежити за своїми контртрансферними почуттями та вміти їх розуміти. Виходячи з того, що помічає та усвідомлює консультант з приводу своїх почуттів та емоцій, він може визначити у себе наявність або відсутність контрпереноса. Існують наступні ознаки наявності у консультанта контрпереноса [2,с.262-263]: зовнішні прояви:  нудьга, сонливість, неуважність; фізична скутість під час консультативної зустрічі з клієнтом; свідоме заперечення консультантом факту своєї тривожності, заспокоєння себе тим, що він не відчуває тривожності, хоча повинен; занадто сильний прояв турботи стосовно клієнта; несвідоме використання для інтерпретації певних матеріалів, фактів і почуттів клієнта та здивування з приводу свого вибору згодом; усвідомлення свого заперечення, неуважності або поверхневого ставлення до певних почуттів клієнта: прояв необгрунтованої антипатії або симпатії до клієнтів; усвідомлення відсутності своєї емоційної реакції на глибокі почуття клієнта, відчуття байдужості до клієнта в певні моменти консультування; неадекватна реакція на критику або прояв самостійності з боку клієнта, виникнення бажання сперечатися або демонструвати інші форми захисту; оцінка клієнта як «кращого» або «гіршого» у своїй практиці; уявне спілкування з клієнтом поза консультативним простором, присутність клієнта в снах консультанта; порушення часових меж консультування з конкретним клієнтом; прояв надмірної активності та постійне інтерпретування клієнта; постійне прагнення давати поради клієнтові про те, як йому слід діяти в тій чи іншій ситуації, з використанням висловлювань типу «Я б на вашому місці».

Р.Кочюнас вказує на те, що контрперенос також може бути некоректною поведінкою, так як «не бачачи» клієнта консультант тим самим «знеособлює» його. Тому важливо, щоб консультант регулярно проходив групову чи індивідуальну психотерапію з метою попередження подібних си­туацій у своїй практиці. Якщо ж це відбулося, і фахівець усвідомив це, то потрібно відмовитися від консультування та запропонувати клієнту звернутися до іншого фахівця. Істинну причину клієнт, безу­мовно, знати не повинен, але психолог-практик завжди може знайти суттєву причину: напружений графік, термінова командировка, проблема клієнта не в компетенції консультанта [1].

Крім цього, контрперенос є важливою складовою процесу психологічного консультування і виконує такі функції:  сигналу, який повідомляє консультанта про наявність у нього неопрацьованих особистісних проблем, що можуть серйозно вплинути на результати консультування його клієнта, який спровокував виникнення контрпереноса; способу, що допомагає консультанту через свої внутрішні переживання відчути та зрозуміти, який вплив здійснює поведінка клієнта на нього і на інших людей з тим, щоб надалі використовувати цей матеріал для терапевтичної роботи з клієнтом [1; 2].

За рекомендаціями багатьох науковців-психологів, у разі усвідомлення консультантом негативного впливу його контртрансферних почуттів на процес консультування фахівець зобов'язаний опрацювати та «відрегулювати» ці почуття [1]. Існують наступні способи регулювання та контролю консультантом своїх контртрансферних почуттів: виявлення джерел почуттів, тобто консультант повинен відповісти на питання, чому в нього виникли ті чи інші почуття, думки, дії; проходження супервізії, тобто звернення до колеги за професійними рекомендаціями та консультацією з метою: аналізу та опрацювання своїх внутрішніх конфліктів, викликаних діями клієнта; професійного аналізу своїх дій щодо конкретного клієнта іншим фахівцем і отримання рекомендацій; переадресація клієнта іншому фахівцю; обговорення своїх дій з клієнтом, коли консультант пояснює ту чи іншу свою дію з метою прояснити ситуацію та не викликати у клієнта непотрібної тривоги і недовіри до консультанта; особистісний розвиток консультанта, тобто аналіз ним своїх контртрансферних почуттів і подальше їх опрацювання як самостійно, так і в процесі терапії[2, с.263-264].

Виходячи з проаналізованого матеріалу, можна зробити висновок про те, що робота з контрпереносом є невід’ємною складовою діяльності психолога-практика у процесі надання психологічної допомоги особистості. Цей вид діяльності потребує від психолога-практика ґрунтовної підготовки, яка включає в себе знання теорій розвитку, теорій особистості, теорій консультування та терапії.

Література:

1.     Кочюнас Р.Б. Основы психологического консультирования / Р.Б.Кочюнас: [пер. с лит.] – М.: Академический проект, 1999. – 239 с.

2.     Потапова М.Г. Психологическое консультирование: сборник практических техник, заданий, упражнений / М.Г.Потапова. – Астрахань, 2009. – 302 с.

3.     Фрейд З. Психоаналитические этюды / З.Фрейд. –  Минск: Попурри, 2010. – 608 с.

4.     Heimann P. On Counter-Transference/ P. Heimann.  -    Int. J. Psycho-Anal., 31. – 1950. -  81-84.