К.психол.н. Сєромаха Н.Є.,
Студентка 4 курса Тищенко
І.Д.
Луганський
національний університет імені Тараса Шевченка, Україна
ОСОБЛИВОСТІ
РОЗУМІННЯ НЕВЕРБАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКАМИ З РОЗУМОВОЮ ВІДСТАЛІСТЮ
Актуальність дослідження розуміння
невербальної поведінки підлітками з розумовою відсталістю визначається тим, що
вивчення цих питань значно поліпшить соціальну адаптацію дітей з розумовою
відсталістю шляхом корекції соціально-перцептивних процесів і поведінки в
цілому в реальних ситуаціях взаємодії. Підлітки з розумовою відсталістю
відчувають труднощі у міжособистісному спілкуванні. Це пов'язується з
недостатнім володінням навичками розуміння невербальної поведінки іншої
людини, які у дітей зазначеної категорії формуються з великим запізненням. Тому існує потреба у психолого-педагогічному вивченні
цієї проблеми.
У загальній психології дослідженням
невербальної поведінки займалися учені В.Лабунська, Ч. Дарвін,
Ф. Дельсарт, Д. Ефрон, А. Шефлен, П. Екман. У спеціальній психології проблема формування та розвитку
невербальної поведінки розумово відсталих підлітків вивчена недостатньо, хоча в деяких
роботах є вказівки на прояви невербальної поведінки у підлітків з розумовою
відсталістю (О. Агавелян, М. Агавелян, Ю. Менджерицької,
Е. Бреус, Н. Черепкова, Л. Коршикова).
Мета
статті — вивчити особливості розуміння невербальної поведінки підлітками з
розумовою відсталістю.
Предметом дослідження є особливості
розуміння невербальної поведінки розумово відсталими підлітками.
Невербальна
поведінка, як і поведінка загалом, являє собою поєднання індивідуальних,
особистісних форм поведінки з груповими, соціокультурними; для неї є
характерною єдність неусвідомлюваних рухів з усвідомлюваними. Основа
невербальної поведінки ґрунтується на найрізноманітніших рухах (жести, експресія
обличчя, вираз очей, пози, інтонаційно-ритмічні характеристики голосу, дотик),
які пов’язані зі змінами психічних станів людини, її ставленням до людей, із
ситуацією взаємодії і спілкуванням [1, c. 22].
Згідно з класифікацією П. Екмана і
У. Фрізена, типи невербальної поведінки можна поділити на п’ять основних
категорій: ілюстратори, маніпулятори, емблеми, емоції та регулятори. Ілюстратори
— це види невербальної поведінки, які люди використовують для того, щоб
підкреслити якісь аспекти своєї мови. Маніпулятори — це види невербальної
поведінки, які допомагають нашому тілу адаптуватися в навколишньому середовищі.
Емблеми — це невербальна поведінка, яка
несе інформацію сама по собі. Емоції — ще один вид послань, переданих за
допомогою невербальної поведінки. Регулятори — це такі аспекти невербальної
поведінки, за допомогою яких ми регулюємо потік мови під час спілкування [2,
c. 92].
До основних способів
розуміння невербальної поведінки відноситься емпатія, рефлексія, аналіз
ситуації спілкування і мовної поведінки людей які спілкуються та оцінка стану
на основі зовнішнього вигляду невербальної поведінки. Особливості емпатії виявляються у здатності людини
поставити себе на місце іншого, побачити проблему його очима, відчути та
зрозуміти її стан і на цій основі будувати моделі власної поведінки. Під рефлексією розуміється процес самопізнання
суб’єктом внутрішніх психічних актів та стану [3, c.
35].
Підлітковий вік є надзвичайно
сприятливими для оволодіння дітьми знаннями та вміннями спілкування, які шляхом
поступової інтеріоризації переходять в індивідуальний досвід дитини, яким вона
у подальшому користується в різних сферах життя. Підлітки починають вивчати себе перед дзеркалом,
гримасуючи і виконуючи якісь мімічні і пантомімічні засоби. Для успішного
спілкування ключове значення має здатність зрозуміти себе і зрозуміти інших
людей по їх невербальній поведінці. Немовні засоби поведінки відрізняються
наявністю суто індивідуальних виразів, що ускладнює їх прочитання [4, c.
136].
Розумово відсталі
підлітки відчувають труднощі у невербальному спілкуванні внаслідок обмежених
можливостей у соціальній перцепції, відхилень в поведінці. Комунікація також
ускладнена розладами емоційної сфери та несформованістю навичок самоконтролю.
Невміння правильно висловити свої почуття, скутість, неадекватність міміки і
жестів ускладнюють спілкування розумово відсталих підлітків з іншими людьми [5, c.
135].
На думку Ч. Кожалієва, у розумово
відсталих дітей 13-14 років відбувається якісна зміна одного з основних способів розуміння невербальної
поведінки — зміна
особистісної рефлексії. Розвивається здатність розумово відсталих підлітків
представляти себе в спілкуванні, розуміти уявлення про себе з боку найближчого
соціального оточення (батьки, вчителі, однокласники, друзі). Підлітків з розумовою
відсталістю необхідно навчати навичкам невербального спілкування. Здатність
розуміти невербальну поведінку інших, висловити свої почуття, попросити про
що-небудь, або відреагувати на слова є запорукою успіху в адаптації до
навколишнього світу, можливістю для дитини навчитися жити в ньому [7, c.
56].
Для покращення взаєморозуміння у процесі
комунікації підлітків з розумовою відсталістю М. Гайдукевич виділяє наступні
рівні невербальних засобів для розуміння інших людей:
1) рівень безпосереднього самовираження
(рухи тіла, мімічні вираження);
2) рівень прямих дій з об’єктами (різні
види тактильного контакту, протягування та передача
предметів);
3) рівень допоміжних невербальних засобів (використання
картинок, піктограм, жестів, ехолалії, демонстрація проблемної поведінки);
4) рівень
мови і альтернативних форм спілкування (власне мова, використання жестів мови
глухих та азбуки Брайля).
Тому саме невербальні засоби забезпечують
розуміння суті комунікативної дії [6, c. 84].
Експериментальне
дослідження особливостей розуміння невербальної поведінки розумово відсталими
підлітками проводилося на базі Тепловського обласного психоневрологічного
інтернату Луганської області (Україна). В процесі дослідження було застосовано
1) методику «Складання невербального портрета», 2) методику експертної оцінки
невербальної комунікації (А. Кузнєцової). Методика «Складання невербального
портрета» дозволяє виявити вміння співвідносити окремі невербальні ознаки (очі,
губи і руки) між собою, створювати в комплексі динамічні особливості образу,
відповідного певному емоційному стану. Методика експертної оцінки невербальної
комунікації визначає рівень
розвитку невербальної комунікації учнів (респондентами виступають корекційні
педагоги).
При інтерпретації
методики «Складання невербального портрета» було виявлено, що у підлітків з
розумовою відсталістю загалом низький рівень сформованості образів-еталонів. У
досліджуваних сформовані такі еталони, як стан радості, щастя, печалі, гніву і
страху. У розумово відсталих підлітків переважає низький рівень вміння
співвідносити окремі невербальні ознаки між собою, відповідних певному
емоційному стану. Наприклад, досліджувана К.(діагноз — легка розумова відсталість) в емоційному
стані “гнів” вірно співвіднесла категорію
очі і положення рук, проте категорію губи вибрала невірно. У відсотковому
співвідношенні з числа досліджуваних — 36% дітей показали середній рівень
здатності співвіднесення невербальних ознак (діти впоралися із завданням
частково, правильно назвали невербальні ознаки по двом категоріям), 58% мають низький рівень здатності
співвіднесення невербальних ознак (діти називали невербальні ознаки тільки по
одній із запропонованих категорій, у них виникали труднощі в інтерпретації
свого вибору), високий рівень виявився у 6% підлітків з розумовою відсталістю
(діти впоралися із завданням, правильно назвали кілька невербальних ознак за
трьома категоріями).
Результати методики
експертної оцінки невербальної комунікації у розумово відсталих підлітків
аналізувалися по трьом параметрам а) загальна оцінка невербального репертуару;
б) чутливість, сензитивність людини до невербальної поведінки іншого; в)
здатність до управління своїм невербальною поведінкою адекватно цілі і ситуації
спілкування. Загальна оцінка невербальної поведінки дітей з точки зору її
різноманітності, гармонійності, диференційованості склала 4 бали (із можливих 9
балів). Це свідчить про низький рівень невербальної поведінки у підлітків з
розумовою відсталістю. Про
середній рівень чутливості, сензитивності підлітка до невербальної
поведінки іншого, здатність до адекватної ідентифікації свідчить оцінка 15 балів (із 28 балів). У
розумово відсталих підлітків низький рівень здатності до управління своєю
невербальною поведінкою адекватно цілі і ситуації спілкування 10 балів (із 23
балів). Загальний показник рівня розвитку невербальної поведінки склав 29
балів, що свідчить про низький рівень розвитку невербальної поведінки.
Таким чином, невербальна
поведінка — це індивідуальна,
конкретно-чуттєва форма дій і вчинків, переданих індивідом за допомогою
невербальних засобів спілкування. До основних способів розуміння невербальної поведінки підлітками з розумовою
відсталістю відноситься емпатія, рефлексія, аналіз ситуації спілкування і
мовної поведінки людей які спілкуються. Розумово
відсталі підлітки відчувають труднощі у спілкуванні внаслідок відхилень в
поведінці, розладів емоційної сфери та несформованості навичок самоконтролю. Практичне дослідження особливостей
розуміння невербальної поведінки підлітками з розумовою відсталістю визначило,
що
рівень адекватності розуміння невербальної поведінки підлітками з розумовою
відсталістю нижче середнього. У більшості підлітків цієї категорії переважає
низький рівень сформованості образів – еталонів (58% розумово відсталих
підлітків), 36% дітей показали середній рівень та лише 6% - високий рівень
здатності співвіднесення невербальних ознак. Виявлено, що у 67% розумово відсталих підлітків
переважає низький рівень вміння співвіднесення окремих невербальних
ознак між собою, відповідних певному емоційному стану. Проте розумово відсталі
діти мають реальну можливість оволодіти елементами розуміння невербальних
компонентів поведінки в процесі корекційно-розвивальної роботи.
Література: