Психология и соціологія / 8. Педагогическая психология

К.псих.н. Лук’яненко В.В.

Національний технічний університет України «КПІ»

Проблема соціальної адаптації студентів ВНЗ

На сучасному етапі розвитку України, для якого характерна євроінтеграція, оновлення усіх сфер життя, зростає потреба у вихованні конкурентноздатної, активної, впевненої в своїх можливостях особистості, яка досягає успіху в соціальних взаєминах. Поставлена проблема вимагає дослідження феномену соціальної адаптації як психічного явища, що передбачає засвоєння молодою людиною норм студентського життя, залучення її до системи міжособистісних взаємин.

Недостатня сформованість соціально-психологічної адаптації може призвести до ізольованості відносно студентської академічної групи, що негативно позначається на оцінюванні власних здібностей, викликає фрустрацію та зниження інтересу до навчання. Успішна адаптація, навпаки, надає значні можливості реалізувати свій потенціал в умовах навчання в університеті та отримати потенційні можливості для майбутньої соціальної реалізації [3, с.5].

М.А.Савотіна визначає такі умови успішної соціально-психологічної адаптації студента: соціальна зрілість, яка включає готовність виконувати вимоги ВНЗ та відповідні віку і статусу соціальні функції; позитивний емоційний стан; відсутність міжособистісних конфліктів; ступінь реалізації студентом соціальних та моральних норм; досягнення студентською групою єдності з основних питань (ставлення до навчання, обраної спеціальності, характеру дозвілля) [2, с.80-81]. Таким чином, соціально-психологічна адаптація студента стає головним чинником його соціалізації. Успішна адаптація впливає на всі сфери функціонування молодої людини в умовах ВНЗ – на ефективність взаємодії зі студентською групою, викладачами, співробітниками бібліотеки та деканату, а також на інтерес до навчання.

З метою дослідження особливостей соціально-психологічної адаптації студентів перших та других курсів НТУУ «КПІ» (239 респондентів), нами був використаний опитувальник К.Роджерса і Р.Даймонда “Методика діагностики соціально-психологічної адаптації”, адаптований Д.Я.Райгородським ) [1].

Аналіз отриманих даних показав, що високий рівень мають 30,1 % студентів. Характерним для цього рівня є прийняття індивідом норм і цінностей соціального середовища, усталених форм соціальної взаємодії, формальних та неформальних зв’язків. Такі студенти юнацького віку беруть активну участь у суспільному житті навчального закладу, будують конструктивні міжособистісні стосунки у студентській групі та поза її межами. Для них характерна відкритість, безконфліктність, емоційний комфорт, комунікабельність, конструктивне ставлення до критики інших.

Протилежна тенденція – низький рівень, який притаманний 16,7 % першокурсників та другокурсників. Цей рівень характеризується нездатністю особистості встановлювати та підтримувати соціальні контакти, оцінювати свою роль та місце в колективі, що негативно позначається на ефективності учбової діяльності та розвитку особистості в цілому. Юнаки та дівчата з низьким рівнем соціально-психологічної адаптації відчувають самотність серед одногрупників, невпевнені в собі, уникають відповідальності, мають навчану безпорадність, низько оцінюють власну ефективність у стосунках з людьми.

Середній рівень є домінуючим у студентів юнацького віку (53,2 % опитуваних). Цей рівень характеризується конфліктом у переживанні негативних і позитивних емоцій стосовно власної успішності в соціальних взаєминах. Через певний проміжок часу напруга ціною значних зусиль може знизитися, але залишається зосередженість на негативних переживаннях: тривожність, агресивність, почуття самотності, пригніченість, загальний депресивний стан.

У дослідженні І.М.Соколової виявлено значне зростання проявів дезадаптації у юнацькому віці, що супроводжується відчуттям психологічного дискомфорту, тривожністю, погіршенням емоційного і соматичного станів, загального самопочуття, а також зниженням розумової працездатності. Психологом визначено ознаки студентської кризи, за якої студенти другого курсу, порівняно із першокурсниками, незадоволені вибором професії, процесом навчання, власними зусиллями та результатами діяльності [2, с.16].

Таким чином, нами виявлені негативні вікові тенденції прояву соціальної адаптації, що характеризується домінуванням середнього та низького рівнів. Зазначимо, що оптимальним для особистісного зростання студентів є високий рівень, який недостатньо виражений у респондентів. Така тенденція зумовлена психологічними особливостями цього віку, переживанням кризи переходу до ранньої дорослості, більш критичного ставлення 18-19-річних студентів щодо своїх соціальних установок та реальних дорослих позицій. Відсутність значущої позитивної динаміки у процесі становлення соціальної адаптації свідчать про необхідність диференційованої психокорекційної роботи зі студентами початкових курсів.

Література:

1. Лук’яненко В.В. Психологычні особливості становлення здатності до самоефективності в юнацькому віці: дис. … кандидата психол.наук: 19.00.07 / Валентина Володимирівна Лук’яненко. – К., 2011. – 269 с.

2. Соколова І.М. Психофізіологічні основи попередження дезадаптації студентів перших років навчання: автореферат дис. д-ра психол. наук : 19.00.02 “ Психофізіологія” / І. М. Соколова / Інститут психології ім. Г.С. Костюка АМН України. – К., 2008. – 32 с.

3. Хазратова Н.В. Включення студента до соціально-психологічного простору ВНЗ: типи особистісних проблем та консультативна робота з студентами / Н.В.Хазратова// Практична психологія та соціальна робота. – 2000. – №2. – С.5-8.