Психологія і соціологія / 3. Психологія розвитку

К.психол.н., доц. Гуцуляк Н.М., магістр Васкан О.В.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Україна

Особливості переживання самотності особами

середнього зрілого віку

Інтенсивні зміни, пов’язані з політичними, економічними, культурними процесами в суспільстві, впливають на структуру міжособистісних відносин і самосвідомості людини. Серед слів-символів нашої доби, як показало опитування різних за соціальним станом, статтю, освіченістю, віковою градацією людей, обов’язково були наявні поняття «самотність», «демократія», «особистість», «злочинність» [1, с. 8]. Самотність виступає, як психічний стан людини, її переживання, емоції, почуття, а також як характеристика міжособистісних стосунків. У загальному розумінні, самотність – це переживання розриву з оточуючими, боязнь наслідків самотнього способу життя, важке переживання, пов’язане із втратою життєвих цінностей або близьких людей, постійне відчуття покинутості, непотрібності власного існування.

Слід наголосити, що проблема самотності має комплексний, багатогранний і загальнолюдський характер та існує стільки, скільки люди пам’ятають себе. Сьогодні проблема самотності актуальна для фахівців різних наукових напрямів: філософів, соціологів, психологів, медиків, психіатрів. Зокрема, самотність розглядалася в працях таких вчених-філософів, як Й.В. Гете, М.Є. Покровський, Ж.Ж. Руссо, О.І. Титаренко, Н.В. Хамітов, І.Г. Ціммерман та інших; зарубіжних та вітчизняних учених-психологів – К.О. Абульханова-Славська, О.С. Алейникова, І.В. Бабанова, О.В. Данчева, Е. Еріксон, І.С. Кон, Д. Майерс, В.І. Сіляєва, Е. Фромм, Н.Є. Харламенкова, Ю.М. Швалб та багатьох інших.

Щороку збільшується кількість людей, які вважають себе самотніми і які не знають, як самостійно можна впоратися з цим почуттям. До почуття самотності (різного ступеня) схильні практично всі, але особливо різко воно проявляється в кризові періоди життя людини. На період зрілості припадає три чверті людського життя (від 25 до 60 і більше років, за класифікацією Е.Еріксона), тому у межах цього періоду відбувається багато ненормативних і нормативних криз розвитку особистості, які підсилюють, а інколи виступають основними факторами виникнення почуття самотності [2].

У середньому зрілому віці самотність розглядається в двох аспектах: як об’єктивна безшлюбність та як суб’єктивне переживання самотності. Дане переживання може бути пов’язане з об’єктивною відсутністю партнера по життю, із нереалізованістю власних планів і очікувань у будь-якій сфері значущої діяльності, з станом безробіття чи відсутністю взаєморозуміння між подружжям тощо [1].

Метою нашого дослідження стало визначення рівня і особливостей переживання почуття самотності у середньому зрілому віці в залежності від таких факторів: етап вікового розвитку, статева приналежність, місце проживання. Дослідженням було охоплено 30 осіб у віці від 40-50р. та 30 осіб віком від 50-60р. (32 жінки, 28 чоловіків). За результатами методики діагностики рівня суб’єктивного переживання самотності Д. Рассела і М. Фергюсона для середнього зрілого віку характерні середній (35%) та високий рівень (13%) переживання почуття самотності, що складає майже половину всієї вибірки. Даний результат підкреслює і доводить існування самотності в середньому зрілому віці.

Також спостерігається збільшення кількості жінок у віці від 50-60р. із низьким рівнем переживання самотності (62,5%) та зменшенням високого і середнього рівнів, у порівнянні з жінками віком від 40-50р., де низький рівень переживання самотності становить 44%. Таке явище може бути зумовлене фізіологічними і фізичними змінами в організмі жінки: згасання репродуктивної функції, зовнішні ознаки старіння, а також дорослішання і відхід дітей з батьківської сім'ї, що впливає на емоційно-ціннісну сферу, викликаючи почуття самотності та покинутості, до яких жінки у віці 50-60р. звикають.

У чоловіків, навпаки, простежується протилежна тенденція: на першому етапі середньої зрілості (40-50р.) вони не відчувають високого рівня переживання самотності, а на другому етапі таке почуття починає проявлятися у 21% дорослих. У загальному, високий рівень переживання самотності вищий у жінок, ніж у чоловіків на 10,5%. Отримані дані, на нашу думку, можуть бути зумовлені гендерними відмінностями переживання кризи середини життя. А також тим, що жінки більш емоційно сприймають самотність, ніж чоловіки, які більш стримані та небагатослівні у вираженні своїх переживань, що закладається з дитинства.

Жінки віком від 40-50р., які проживають у селі, мають вищий показник середнього і високого рівнів переживання самотності (62,5%), на відміну від жінок, які живуть у місті. Жінки віком 50-60р., які проживають у місті, навпаки, більше відчувають самотність середнього і високого рівнів (50%), ніж ті, які живуть у селі (25%). Особам чоловічої статі віком від 40-60р., які проживають у селі, більше притаманний низький рівень переживання самотності (71%), а тим, хто проживає в місті – високий та середній рівні, а низький складає лише 29%. Як бачимо, самотність є більш поширеним явищем у великих містах, аніж у селі, бо спілкування з різними людьми відбувається короткочасно і поверхнево, а часу на встановлення тривалих і довірливих відносин не вистачає, контакти не несуть емоційного навантаження.

Отож, на підставі аналізу результатів дослідження, можна стверджувати, що почуття самотності є характерним феноменом для середнього зрілого віку. Воно може мати різні рівні прояву в залежності від статі, етапу вікового розвитку, місця проживання, впливаючи на поведінку та психологічний комфорт особистості, тому потребує подальших вивчень і досліджень.

Література:

1. Мовчан М.М. Самотність як феномен буття особистості / М.М. Мовчан. – Полтава: Полтавський ун-т споживчої кооперації України, 2009. – 265 с.

2. Савчин М.В. Вікова психологія : навчальний посібник / М.В. Савчин, Л.П. Василенко. – 2-ге вид., стереотип. – К. : Академвидав, 2009. – 360 с.