Ісаєва М.В., Должко Ф.Н., Козлов А.В.

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди

ОПТИМІЗАЦІЯ МЕТОДИКИ РОЗВИТКУ ВИТРИВАЛОСТІ В БІГУ СТУДЕНТОК НА ЗАНЯТТЯХ З ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Актуальність. Витривалість вважається однією з основних рухових здібностей людини, на що вказує низка наукових досліджень[2;3;4;5]. Показник витривалості з великою точністю свідчить про загальний стан здоров’я людини і функціональних можливостей дихальної та серцево-судинної систем. Невірна організація діяльності – без урахування підготовленості, вікового і індивідуального фізичного розвитку – не може сприяти розвитку витривалості в бігу, гарантуючи з одного боку безпеку, а з другого – створюючи певні позитивні емоції. Саме тому проблема розвитку витривалості стає надзвичайно актуальною. Наукова новизна роботи полягає в спробі довести особливості використання оптимальних видів бігової підготовки для розвитку витривалості в бігу студенток на заняттях з фізичної культури. Практична значущість результатів дослідження полягає в можливості використання певних видів бігової підготовки для розвитку витривалості студенток на заняттях з фізичної культури. Об’єкт дослідження – розвиток витривалості в бігу студенток на заняттях з фізичної культури. Предмет дослідження – використання видів бігової підготовки для розвитку витривалості в бігу студенток на заняттях з фізичної культури.

Мета роботи – визначити оптимальне співвідношення запропонованих видів бігової підготовки для розвитку витривалості в бігу студенток на заняттях з фізичної культури.

Завдання дослідження:

1.Визначити оптимальне співвідношення видів бігової підготовки для розвитку витривалості в бігу студенток на заняттях з фізичної культури.

2.Дослідити особливості методики і засобів розвитку витривалості в бігу студенток на заняттях з фізичної культури.

Методика дослідження.

Експеримент був проведений у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди на факультеті початкового навчання без зміни учбового розкладу занять з фізичної культури протягом восьми тижнів. Були виділені контрольна та експериментальна групи. В контрольній було 16, а в експериментальній – 17 дівчат.

Для виявлення динаміки зміни рівня розвитку витривалості в бігу були проведені два заміри з 6-хвилинного бігу на початку і в кінці експерименту.

Проведення 6-ти хвилинного тесту. Після старту учасниці тестування за 6 хвилин намагаються подолати дистанцію у темпі, який не викликає негативних почуттів і ускладнення з диханням.

Обладнання. Секундомір, виміряна бігова дистанція, стартовий прапорець. Результат. Визначення довжини дистанції, котру пробігав учасник за встановлений час з точністю до 10м.

Особливості проведення. 1.Біг слід проводити за сприятливих погодних умов. 2. Перед бігом необхідно провести розминку, а після нього обов’язкову заминку. 3. При появі неприємних відчуттів біг припиняють.

Реакція організму на бігове навантаження у 6-хвилинному бігу відбувалася за допомогою вимірювання пульсу пальпаторно у спокійному стані одразу після закінчення бігу і через 3 хвилини після закінчення.

Для розвитку витривалості були виділені види бігу, які представлені в таблиці 1. В таблиці також вказані їх співвідношення для контрольної та експериментальної груп. Під час експерименту визначені групи будуть відчувати різні навантаження як за обсягом, так і за інтенсивністю.

В експериментальній групі на початку занять перед студентками ставилась задача: подолати дистанцію в індивідуальному темпі без урахування часу. На цих уроках вони знайомились з відчуттям зростаючого навантаження. Дівчата від заняття к заняттю привчались не боятись тривалого бігу, вивчали і аналізували свої можливості після подолання дистанції.

Таблиця 1

Види бігу і їх співвідношення для контрольної та експериментальної груп

№ з/п	Види бігу	контрольна група	експериментальна група
		% від загального обсягу	% від загального обсягу
1	Біг малої інтенсивності (35-40% від макс.) з ЧСС 130-140 уд/хв.	20	30
2	Біг помірної інтенсивності (40-50% від макс.) з ЧСС 150-160 уд/хв.	40	50
3	Біг субмаксимальної інтенсивності (70-80% від макс.) з ЧСС 170-185 уд/хв.	10	5
4	Біг з максимальною швидкістю	30	15

Час бігу поступово від уроку до уроку збільшувався, відповідно збільшувалась і дистанція. Припускалось і змішане пересування – чергування біга і ходьби. Поступово зменшувались відрізки, які долались ходьбою. На заняттях ставилась задача: вчити певному темпу на відрізку. Подібна закономірність у взаємозв’язку між ЧСС та швидкістю дозволяла корегувати час бігу у кожній групі. Після першого тестування дівчата експериментальної групи були розподілені у 3 підгрупи з високим, середнім та низьким рівнем розвитку витривалості. Біг малої інтенсивності (35-40%) використовували на кожному занятті в підготовчій частині. Тривалість 3-6 хвилин, на перших трьох заняттях чередували з ходьбою. Також його використовували у повторному бігу (для відпочинку) і при виконанні в русі різних вправ. Витривалість такий біг розвиває менше за все, але підвищує взаємодію систем дихання та кровообігу.

Біг помірної інтенсивності (40-50% від макс.), як ми бачимо, стоїть на першому місці для розвитку витривалості. На нього відноситься більше половини всіх дистанцій і всього часу занять бігом. Повторний біг на відрізках 400-600 м. Швидкість підбирається така, щоб в кінці відрізка пульс досягав 150-160 уд/хв. Пауза відпочинку між повторами визначається часом, необхідним для відновлення ЧСС до 120-130 уд/хв. Кількість повторів – 2-3 рази. Такий біг поліпшує роботу серця, легень та інших внутрішніх органів, що дуже важливо особливо коли діяльність вказаних органів не стабільна.

Біг субмаксимальної інтенсивності (70-80% від максимуму) готує організм до роботи в умовах змішаного аеробно-анаеробного енергозабезпечення. За обсягом він зовсім невеликий: 2-6х100-200м. Швидкість підбирається така, щоб в кінці відрізка пульс досягав 170-185 уд/хв. Пауза відпочинку між повторами визначається часом, необхідним для відновлення ЧСС до 120-130 уд/хв. Такий вид бігу важко переноситься, тому він не тривалий. Використовувати його потрібно дуже обережно і поступово. Обсяг бігу з максимальною швидкістю відносно невеликий, але за значенням дуже суттєвий. На це вказують вікові особливості розвитку фізичних якостей. Такий біг використовували у вигляді стартових вправ (3-6х30м), прискорень (2-3х60м), бігу з ходу (3-5х30м), вправ на утримання максимальної швидкості рухів протягом 3-4сек. Це розвиває необхідні швидкісні і швидкісно-силові якості, викликає протягом невеликого часу посилену роботу анаеробних механізмів дихання. Наступне повторення можна виконувати тільки після того, як частота серцевих скорочень знизиться до 120-130 уд./хв. В експериментальній групі на перших 3-4 заняттях пропонували біг малої інтенсивності: спочатку протягом 2 хвилин, потім доводити до 4-6 хвилин. На наступних уроках використовували біг помірної інтенсивності від 2 до 6-8 хвилин. З перших занять починали роботу з підвищення швидкості бігу, спочатку у вигляді невеликих прискорень (по 10-15м), а також вправ на місці і імітації роботи рук і зі зміною темпу. Виконували від 2 до 5 прискорень і 10-12 імітаційних вправ. Вивчали вправи для правильного відштовхування ногами, узгодження рухів ногами, руками і тулубом, знайомились із правильним диханням під час бігу. Для цього використовували такі вправи: стрибки з ноги на ногу, біг стрибками, дріботливий біг, біг по стрічці. В підготовчу частину включали повільний біг, в середину або кінець основної - біг помірної, максимальної та субмаксимальної інтенсивності. Найголовніше для студенток під час бігу по дистанції в зоні малої, помірної і субмаксимальної інтенсивності навчитися бігти з можливо більш рівномірною швидкістю. Після проведення попереднього дослідження з 6-хвилинного бігу на високому рівні в контрольній групі опинились 12,23% дівчат, на середньому - 68,21% і на низькому – 19,56%. В експериментальній такі показники дорівнюють відповідно 11,45%, 67,31%, 21,24%. Порівнюючи ці результати можна зробити висновок, що обидві групи студенток майже однакові за рівнем розвитку витривалості. Підсумкове дослідження з 6-хвилинного бігу дало такі результати. На високому рівні в контрольній групі опинилися 14,65% дівчат, на середньому – 70,14% і на низькому – 15,21%. В експериментальній групі відповідно – 15,74%, 71,18% та 13,08%. На високий рівень в контрольній групі вийшло на 2,42% дівчат більше, показник середнього збільшився на 1,93%, а низького зменшився на 4,35%. В експериментальній групі високий рівень збільшився на 4,29%, середній на 3,87%, а низький зменшився на 8,16%. Статистичні показники результатів у 6-хвилинному бігу представлені в таблиці 2.

Так в контрольній групі середньоарифметичний показник у 6-хвилинному бігу поліпшився на 15,75м (1,22%), в той час, як у експериментальній групі поліпшення цього показника склало 94,15м (6,87%). Такі досить невеликі загальні показники пояснюються неоднорідністю груп за рівнем розвитку витривалості. Так в контрольній групі середньоарифметичний показник у 6-хвилинному бігу поліпшився на 15,75м (1,22%), в той час, як у експериментальній групі поліпшення цього показника склало 94,15м (6,87%).

Таблиця 2

Статистичні показники результатів у 6-хвилинному бігу

Статистичні показники	Попередні результати		Підсумкові результати
	контрольна група	експерим. група	контрольна група	експерим. група
Σ сума	20540	21710	20790	23310
середнє арифметичне	1283,75	1277,05	1299,5	1371,2
S помилка середнього	29,35	31,24	26,23	24,18
σ^2 дисперсія	8763,6	8924,2	7933,4	6579,2
σ стандартне відхилення	115,46	119,27	109,29	92,37

Порівняння результатів у 6-хвилинному бігу дівчат контрольної і експериментальної груп представлені в таблиці 3.

Таблиця 3

Порівняння результатів у 6-хвилинному бігу експериментальної і контрольної груп

Досліджувані групи	Попереднє дослідження	Підсумкове дослідження	Приріст результатів		t	Р
	1 ±S1	2 ±S2	метр	%
Контрольна	1283,75±29,35	1299,5±26,23	15,75	1,22	1,02	>0,05
Експерим.	1277,05±31,24	1371,2±24,18	94,15	6,87	2,04	<0,05

Такі досить невеликі загальні показники пояснюються неоднорідністю груп за рівнем розвитку витривалості.

Використання бігу малої та помірної інтенсивності в експериментальній групі, питома вага якого разом дорівнює 80% (30% та 50% відповідно) з включенням 5% бігу з субмаксимальною та 15% з максимальною інтенсивністю дає більш позитивний результат.

Відновлення пульсу до 100-110уд\хв. через 3 хвилини після закінчення бігу відбувалося у всіх дівчат експериментальної групи, в той час, як у контрольної групи ЧСС через 3 хвилини відпочинку сягала 112-126уд/хв. Цей показник є ще одним підтвердженням сприятливого впливу бігу малої та помірної інтенсивності на працездатність студенток.

Висновки: 1. Планувати розвиток витривалості потрібно комплексно, включаючи в урок бігові вправи, ігри, естафети відповідного характеру, краще протягом всього терміну навчання. 2. Найбільш ефективним виявилося таке співвідношення видів бігу: 30% від загального обсягу повинен складати біг малої інтенсивності, 50% - помірної, 5% - субмаксимальної, 15% - максимальної інтенсивності. Це дало можливість піднести рівень розвитку витривалості дівчат на 6,87%. Результати підтверджують необхідність проводити розвиток витривалості з урахуванням підготовленості і індивідуальних особливостей фізичного розвитку.

Практичні рекомендації. Групи засобів, які пов’язані тільки з бігом, є кращою базою для послідовного розвитку витривалості, розширює функціональні можливості органів дихання та кровообігу, але одноманітність цих засобів швидко втомлює, дає однобічний, тільки специфічний розвиток.

Використання різноманітних вправ на витривалість дозволяє зробити заняття різноманітним, робить його менш стомлюючим, виявляючи сприятливий вплив на емоційний стан, всебічно впливає на фізичний розвиток студентів. Рекомендується використовувати різні засоби педагогічного впливу та різні методи – рівномірний, повторний, перемінний, ігровий.

До розвитку витривалості треба підходити дуже обережно і адекватно. Збільшення його обсягу і інтенсивності повинно проходити під пильним контролем частоти серцевих скорочень, бо цей процес в найбільшій мірі пов'язаний із здоров’ям людини.

Література: 1.Бальсевич В.К., Запорожанов В.А. Физическая активность человека. – К.: Здоров’я, 1987. – 224 с. 2. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спортсменов. – М.: Физкультура и спорт, 1988. – С98. 3. Гогін О.В. Легка атлетика: Навчальний посібник.– Харків:ОВС, 2009. – С.218-225. 4.Худолій О.М. Загальні основи теорії і методики фізичного виховання.- Харків.: „ОВС”. 2007.- 406с. 5.Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001 – С. 211-224.