Радецька Т.Ю., Дякова Д. В.

Вінницький торговельно –економічний інститут

Київського національного торговельно – економічного університету

ЕКСПОРТНА ТА ІМПОРТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ: ЗАВДАННЯ ТА ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ

Світ рухається до єдиного економічного простору. Але молодій незалежній Україні непросто ввійти в нього. Західні країни і фірми вже поділили або спільно встановили сфери впливу на світових ринках, створили досить стійкі структури міжнародного поділу праці і технологічної взаємодії.

Крім того, низька якість та застарілість основної маси промислового потенціалу України в ряді випадків не дозволяє застосовувати сучасні західні технології, досягти якісних характеристик виробів.

Метою даної статті є розгляд проблем та особливостей експортної та імпортної політики України та пропозиція заходів для її оптимізації в умовах набуття Україною повноправного членства в СОТ та подальшої інтеграції у світову економіку.

Проблема підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції в процесі інтеграції у світову економіку зумовила актуальність дослідження стану експорту та імпорту в Україні.

Вивченням питань щодо експорту та імпорту України займалось багато науковців, зокрема : Белінська Я., Бліхар М., Бураковський І., Гайдуцький П., Гончаренко В., Лука О., Саблук П.,Філіпенко А. та ін.

Ключові проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України пов'язані з диверсифікацією її геополітичних або регіональних пріоритетів, з оптимізацією структури експорту й імпорту, з гармонізацією національного законодавства відповідно до вимог і норм СОТ.

Стратегічна мета полягає в реалізації у світовій економіці порівняльних і конкурентних переваг України, що об'єктивно існують у різних галузях її господарства і можуть знайти практичне втілення в діяльності українських підприємств і фірм на міжнародній арені.

Важливого значення набуває також необхідність враховувати різну фактороінтенсивність українських товарів і послуг порівняно з закордонними, цінові та інші відмінності, що формують конкурентні переваги національних економік у міжнародній торгівлі [2].

Отож, поглянемо на регіональну структуру експорту та імпорту товарів за останні 10 років (табл.1) [6].

Таблиця 1

Регіональна структура експорту та імпорту товарів (млн. дол. США)

	Всього	Країни СНД^1	Iншi країни свiту	Європа	Країни ЄС	Азiя	Африка	Америка	Австралія і Океанія	Невизначені країни
Експорт
2006	7505,5	3409,9	4095,6	2360,8	2271,8	734,2	94,3	574,8	10,5	321,0
2007	9038,9	3666,3	5372,6	3154,1	2979,7	939,0	125,9	793,1	16,4	344,1
2008	11741,3	4245,5	7495,8	4176,4	4066,3	1380,5	203,1	1247,2	26,4	462,2
2009	9598,3	3826,6	5771,7	2936,1	3020,5	1162,4	164,4	1117,5	31,3	360,0
2010	11759,4	5609,6	6149,8	3298,5	3188,7	1072,2	152,9	1235,7	40,8	349,7
Імпорт
2006	3719,4	690,4	3029,0	1703,9	1794,3	534,8	50,7	396,1	1,7	341,8
2007	4980,6	799,8	4180,8	2402,1	2596,5	745,5	61,9	574,7	2,7	393,9
2008	6468,0	1058,0	5410,0	3488,9	3836,8	1156,7	87,0	570,4	4,9	102,1
2009	5173,5	787,2	4386,3	2640,2	3042,0	1038,8	43,2	450,4	7,2	206,5
2010	5447,7	939,8	4507,9	2420,9	3023,5	1223,0	45,0	571,0	8,0	240,0

Як видно з табл.1 за рядом років у порядку зростання відбувається поступове збільшення експорту та імпорту товарів. У 2010 році найвищий рівень експорту спостерігався в країни СНД – 5609,6 млн. дол. США, імпорту – з країн ЄС – 3023,5 млн. дол. США. Найнижчий рівень експорту спостерігався в Австралію та Океанію – 40,8 млн. дол. США, імпорту – також із Австралії та Океанії – 8,0 млн. дол. США. Розглянемо товарну структуру експорту та імпорту товарів України у 2011 році (рис. 1,2) [5].

Рис. 1. Структура експорту товарів у 2011 році

За даними рис.1 видно, що найбільший обсяг в експорті товарів у 2011 році займали чорні метали – 25,86%, значне місце посіли зернові культури – 8,97%. Найменшу частку в обсязі експорту займають залишки і відходи харчової промисловості, готові корми для тварин – 0,81%, полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них – 1,0%, одяг та текстильні вироби – 1,08%.

Рис. 2. Структура імпорту товарів у 2011 році

Відповідно до рис.2 можна зробити висновок, що найвищу частку в обсязі імпорту займали енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки – 37,46%, значну частку займали реактори ядерні, котли машини і механічні пристрої – 8,12%. Найнижчу частку займали тютюн та промислові замінники тютюну – 0,93%, каучук, гума та вироби з них – 1,07%, продукти хімічної промисловості – 1,22%.

Характерною рисою сучасних зовнішньоекономічних зв'язків України в галузі експорту є їх сировинна спрямованість. При цьому проблема України не в самому факті експорту сировини, а в тому, що вона мало експортує промислових товарів [3]. Структура українського імпорту здебільшого задається технологічною структурою ряду галузей.

Здійсненню ефективної експортної політики України заважає ряд факторів, серед яких:

- низька конкурентоспроможність більшості вітчизняних готових виробів;

- збитковість продукції більшості підприємств машинобудування;

- повільний перехід підприємств на випуск нових видів та виробів машинобудівної продукції;

- відставання технічного рівня промислової продукції від світових аналогів;

- невідповідність світовим метричним стандартам якості;

- нерозвиненість фінансової, технічної, інформаційної інфраструктури;

- відсутність стабільного законодавства і ефективного валютного контролю.

Структура економіки України характеризується високою часткою видобувних галузей і аграрного комплексу, на розвиток яких витрачаються значні кошти. Через те, що українська економіка протягом довгого часу розвивалася у відриві від впливу світової господарської кон'юнктури, у власній системі цінових пропорцій, то вона і виробляє в основному продукти, що не знаходять попиту на зовнішньому ринку за сприятливими цінами, а частина продукції переробної промисловості у світових цінах збиткова - через високу собівартість, яка перевищує світові ціни. [1].

Одним з перших стратегічних кроків щодо інтеграції України до світової економіки має бути поєднання структурної перебудови вітчизняної економіки з її орієнтацією на активний експорт.

Основними орієнтирами при розробці стратегії інтеграції України у світогосподарські зв’язки можуть стати:

- вдосконалення сировинного експорту;

- відновлення обсягу традиційного експорту продукції машинобудування як з використанням зовнішньої торгівлі, так і виробничої кооперації та технологічного сприяння;

- використання інвестиційного співробітництва з іншими країнами в галузі енергетики, металургії і об'єктів транспортування газу, реконструкції і модернізації раніше побудованих за кордоном підприємств. Інвестиції у ці проекти забезпечують ринкові ніші для українських технологій і машин;

- використання факту тимчасової дешевизни основних факторів виробництва - виробничих фондів, робочої сили, технологій. Цьому сприятиме і прагнення ряду країн звільнитися від трудомісткого виробництва. В Україні ще довго рівень заробітної плати буде нижчим, ніж у розвинутих країнах, і ми можемо з високою ефективністю для себе розміщувати на своїй території низку виробництв;

- використання унікальних високих технологій низки секторів промисловості з високим експортним потенціалом. Інтеграція цих секторів у світогосподарські зв'язки є пріоритетним завданням. Ці сектори можуть започаткувати структурну перебудову;

- переорієнтація на інформацію як на стратегічну сировину.

- протекціонізм неприпустимо підносити до головного принципу політики в галузі імпорту. Це може призвести до того, що він стане засобом збереження неконкурентоспроможних національних товаровиробників;

- концепцію захисту вітчизняного товаровиробника слід замінити на концепцію сприяння підвищенню конкурентоспроможності продукції. Стратегічною метою має стати досягнення конкурентоспроможності як економіки України в цілому, так і її господарюючих суб'єктів на внутрішньому і зовнішньому ринках, в активному включенні на цій основі у світогосподарські процеси міжнародного промислового співробітництва, особливо науково-технічної кооперації, транснаціоналізації та глобалізації виробництва.

- слід спрямувати українські інвестиції у країни, що розвиваються, створюючи на їх територіях спільні підприємства. При цьому варто орієнтуватися на створення підприємств, що виготовляють продукцію з меншими, ніж в Україні, витратами, і здійснювати її імпорт замість власного виробництва [4].

Ключовим моментом цієї моделі інтеграції у світові господарські зв'язки є розрахунок на залучення іноземних інвестицій, капіталу і підключення до глобальних технологічних ланцюгів. В умовах України це може бути реалізовано через створення виробництв по збиранню техніки із зарубіжних компонентів, розміщення замовлень на виконання технологічних розробок, прикладних наукових досліджень, створення або удосконалення програмного забезпечення та інші види наукомістких послуг у галузях, де Україна має кваліфіковані кадри та значні досягнення, що відповідають світовому рівню.

Серед великого розмаїття механізмів та інструментів, що існують у сучасному економічному середовищі, прямий вплив на процеси покращення експортно-імпортної політики, та інтеграції у світові господарські зв’язки можна здійснювати за допомогою трьох головних важелів: грошово-кредитної політики, податково-бюджетної та політики доходів. Враховуючи той факт, що грошово-кредитна політика є прерогативою Національного банку України, податкова - Верховної Ради, в розпорядженні виконавчої влади залишаються два інструменти: бюджетний та політика доходів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бліхар М.М. Сучасний стан і перспективи зовнішньої торгівлі України // Економіка та держава. – 2009. - №10. – с.13-16

2. Власюк О.С., Ямпольська І.Л. Зовнішня торгівля України: стан та прогноз. - К.: НІСД, 2009. – с. 63

3. Тепла М. М. Аналіз експорту товарів у структурі зовнішньої торгівлі україни // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. - №21. – с. 276- 284.

4. Філіпенко А., Шнирков О. Новий етап зовнішньоекономічних зв'язків України// Економіка України.- 2008.- №1, с.11-14

5. Інформаційний сайт Української асоціації імпортерів і експортерів – режим доступу: www.uaie.com.ua

6. Державний комітет статистики . – режим доступу: http:// www.ukrstat.gov.ua