Павленко О.П., старший викладач кафедри фінансів

Дніпропетровський державний аграрний університет

Законодавча база та вимоги до проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації в Україні

Правове забезпечення цього виду страхування дуже різноманітне. Воно містить норми міжнародних угод та конвенцій, до яких приєдналася наша держава; нормативні акти міжнародних організацій цивільної авіації, членом яких є Україна (ІКАО, ІАТА); норми внутрішніх законодавчих актів, що регулюють дія-льність як цивільної авіації, так і страхування.

Розглянемо основні конвенції, що регулюють питання від-повідальності повітряного перевізника щодо міжнародного пере-везення пасажирів, багажу та вантажу і зрештою встановлюють вимоги до лімітів покриття в авіаційному страхуванні.

1) Варшавська конвенція 1929 року та поправки до неї, відомі як Гаазький протокол 1955 року (збільшення ліміту ві-дповідальності за смерть чи тілесні ушкодження від 125 до 250 тис. золотих франків). Офіційною мовою Конвенції є французька. 2) Гвадалахарська конвенція 1961 року, яка встановлює відповідальність між фактичним авіаперевізником та переві-зником за договором і особливо важлива в разі врегулювання питань страхових відшкодувань при спільній експлуатації літака кількома авіаперевізниками. 3)• Римська конвенція - установлює ліміти відповідальності перед третіми особами всіх авіаперевізників. 4) Монреальські протоколи ІСАО - 1, 2, 3, 4 (International Civil Aviation Organization - Міжнародна організація циві-льної авіації) замінили золотий франк на Спеціальні права запозичення (SDR - Special Drawing Right);

У травні 1999 року на дипломатичній конференції у Монре-алі було укладено Конвенцію ІСАО. її мета - повністю замінити систему Варшавської конвенції. Конвенцію ІСАО підписали 53 держави, а набере вона чинності після того, як її ратифікують 30 держав.

До найважливіших правових актів належать також різнома-нітні резолюції ІАТА 600а, 6006 (International Aviation Transport Association) із питань вантажних авіаперевезень; Повітряний кодекс України (1993 p.), статті 103 і 105; Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2002 року за № 1535 "Про затвердження порядку та правил обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації"; Закон України "Про страхування".

Надзвичайно важливими при укладанні договорів з авіаційного страхування є визначення й тлумачення понять і термінів як авіаційних, так і страхових. Багато спірних питань при врегулю-ванні страхових виплат постає через те, що терміни конвенцій перекладаються порізному. Тому кожен законодавчий акт чи конвенція має офіційну мову, якої й дотримуються, розглядаючи питання в судах різних країн. Наприклад, у Варшавській конвен-ції, мовою якої є французька, вживається лише слово «aerodrome», тоді як у наступних конвенціях (ІАТА та ІСІО) ви-користовується англійське «airport», хоча різниця між поняттями «аеродром» та «аеропорт» у сучасній цивільній авіації істотна.

Саме тому уніфіковані умови авіаційного страхування, що застосовуються в сучасній міжнародній системі страхування, та-кож містять розділ термінів і понять, таких як «insured» - застра-хований, страхова сума - «agreed value», військові ризики - «war risks». Слід пам'ятати, що при страхуванні та перестрахуванні вживаються єдині або уніфіковані умови страхування, які мають юридичну силу лише англійською мовою. Переклади цих умов будь-якими іншими мовами мають лише інформаційну функцію, тобто при розгляді спірних питань у суді пріоритет має англійська версія документа.

Кожна держава світу може встановлювати межі (ліміти) від-повідальності авіаційного перевізника під час виконання польотів на її території. Наведемо, наприклад, вимоги щодо ліміту відпо-відальності перед третіми особами (для літака типу ІЛ-76, у міль-йонах доларів) у деяких країнах Європи: Німеччина - ліміт 75; Швейцарія - 42,5; Данія - 3; Італія - 2.

Авіаційний перевізник зобов'язаний виконувати вимоги кра-їн щодо мінімального страхового захисту, а страховик - забезпе-чити таке покриття. Як бачимо, ці страхові суми досить значні. Нерідко авіаперевізників, особливо з країн СНД, перевіряють ін-спектори цивільної авіації в аеропортах, зокрема в Німеччині та Швейцарії. При отриманні дозволу на політ авіаційна влада вима-гає надання відповідного полісу страхування з достатнім (згідно з вимогами відповідної країни) страховим покриттям.

Обов'язковість авіаційного страхування визначена міжнарод-ними Конвенціями Цивільної авіації, до яких приєдналась Україна, Повітряним Кодексом (ст. 103), Законом України «Про страхування» (ст. 7, п. 7) та Постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку та правил обов'язкового авіаційного страхування ци-вільної авіації" від 12.10.2002 р. № 1535. Закон України «Про страхування» передбачає як обов'язковий вид: «авіаційне страхування цивільної авіації». Розглянемо більш детально , що включає в себе поняття  «авіаційне страхування цивільної авіації».

Розділ 17 Повітряного Кодексу має назву «Авіаційне стра-хування» і ст. 103 - «Обов'язкове страхування». Авіація є дуже сильно регламентованим сектором економіки. Під повітряним транспортом розуміють:

1) повітряні судна цивільної авіації, що входять до Єдиного державного реєстру цивільної авіації України;

2) повітряні судна та літальні апарати, що не входять до ре-єстру ЦА;

3) повітряні судна та літальні апарати, що входять до Єди-ного державного реєстру військово-транспортної авіації.

3 усіх цих об'єктів обов'язковому страхуванню підлягає тільки повітряний транспорт, що входить до Єдиного реєстру ци-вільної авіації.

Повітряний кодекс у ст. 103 та Постанова КМУ № 1535 ви-значають порядок та умови проведення обов'язкового авіаційного страхування і включають 5 видів страхування.

1. Обов'язкове страхування членів екіпажу повітряного суд-на та іншого авіаційного персоналу.

2. Обов'язкове страхування авіаційних суден.

3. Обов'язкове страхування відповідальності повітряного перевізника й виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийня-тим до перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам.

4. Обов'язкове страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам.

Обов'язкове страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного про-цесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перево-зяться за його заявкою без придбання квитків.

У 2000 році було прийнято Монреальську конвенцію, де зроблено першу спробу об'єднати всі попередні та застарілі вимо-ги міжнародних конвенцій, що регулюють авіаційне страхування. Україна приєдналася до Монреальської конвенції, але поки що не ратифікувала її.

Закон України «Про страхування» (ст. 7 п. 26) визначає як обо-в'язковий і такий вид, як «страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів». Звичайно ж суб'єктом перевезення небезпечних вантажів може бути і авіаексплуатант, і тоді він та-кож страхує свою відповідальність в обов'язковому порядку. Обов'язкове страхування здійснюється страховиками, які ви-знані такими відповідно до законодавства України, одержали в установленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Авіаційного страхового бюро. Авіаційне страхове бюро здійснює координацію діяльності страховиків у галузі страхування авіаційних ризиків та представляє їх інтереси у міжнародних об'єднаннях страховиків. Утворення Аві-аційного страхового бюро та його державна реєстрація здійснюється в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Розглянемо загальні вимоги до обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації, визначені Постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку та правил обов'яз-кового авіаційного страхування цивільної авіації" від 12.10.2002 р. № 1535.

Обов'язкове авіаційне страхування цивільної авіації прово-диться насамперед з метою забезпечення захисту інтересів експлуатантів, пасажирів і третіх осіб.

Основними суб'єктами обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіацїї є страховики, страхувальники.

Страховиками є юридичні особи - резиденти України, які отримали в установленому порядку ліцензії на проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації, зареєстрова-ні в уповноваженому органі виконавчої влади в галузі цивільної авіації і які можуть бути членами Авіаційного страхового бюро.

Страхувальниками можуть бути українські експлуатанти по-вітряних суден, повітряні перевізники, які мають право здійсню-вати пасажирські та вантажні перевезення, особи, які мають пра-во власності на повітряне судно, та особи, які є замовниками аві-аційних робіт.

Вимоги Порядку й правил поширюються також на іноземних експлуатантів повітряних суден під час виконання ними польотів у повітряному просторі України в частині відповідальності за шкоду заподіяну пасажирам, багажу пошті, вантажу та третім особам.

Конкретні умови обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації визначаються договорами обов'язкового страхування У страховому полісі (сертифікаті), який належить до борто-вої документації повітряного судна, обов'язково зазначаються: номер/серія та дата видачі;  підстава видачі; найменування страховика; найменування страхувальника; найменування додатково застрахованих осіб/повітряних, перевізників (у разі потреби); тип повітряного судна, його державний та реєстраційний знаки; перелік страхових ризиків; страхова сума; географічні межі польотів; термін дії договору; види польотів; найменування перестраховика (за вимогою страхувальника); особливі умови страхування; винятки/застереження. Страховий поліс (сертифікат) засвідчується підписом та пе-чаткою страховика. Повідомлення про страховий випадок обмежується двома робочими днями. Розслідування страхового випадку може проводитися страховиком або уповноваженою ним особою (аварійний комісар), які мають право доступу до об'єкта та необхідні матері-али офіційного розслідування авіаційної події, в тому числі до його закінчення комісією, відповідно до вимог законодавства.

Термін розслідування страховиком страхового випадку не по-винен перевищувати 30 діб після отримання заяви страхувальни-ка про страхове відшкодування (страхову виплату). Якщо обста-вини розслідування потребують надання додаткової інформації державними органами та іншими підприємствами, установами, організаціями, то страховик може продовжити термін розслідування ще на 60 діб. Термін обґрунтованого письмового повідомлення про відмову в страховому відшкодуванні (страховій виплаті) - 15 діб після за-кінчення розслідування страхового випадку.