Біологічні науки/структурна ботаніка і фізіологія рослин

Пюрко О.Є., Крюкова Ю.А.

Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Б. Хмельницького

ФІЗІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ РОСЛИНИ TARAXACUM OFFICINALE WIGG

Кульбаба – жовта квітка, що на весні росте всюди, де є хоч клаптик землі і світить сонечко. Багаторічна трав’яниста рослина сімейства Cкладноцвітних, яка росте на свіжих і вологих супіщаних, суглинних і глинистих ґрунтах на луках, галявинах, вирубках, узбіччях доріг, в садах і городах, у посівах.

Кульбаба лікарська (рис.1) – дуже поліморфний вид, який має багаточисельні апоміктичні форми. Деякі дослідники розглядають їх в якості самостійних видів [1,3].

Рис. 1. Taraxacum officinale в природних угрупованні.

Кульбаба лікарська росте в зріджених, мішаних і листяних лісах, як бур’ян на лісокультурних площах, у розсадниках, парках і лісопарках, трапляється на пустирях, поблизу житла, доріг, по узліссях. Існує в місцях з порушенною природною рослинністю, на слабо задернених ґрунтах. В цих умовах вона нерідко утворює значні за площею зарості. На порушених розорюванням і випасом лугах кульбаба не дуже рясна [2,4].

Метою нашої роботи було з’ясувати вміст води та особливості пігментного складу в рослині.

Експериментальні доні по кількості води у Taraxacum officinale довели, що ця рослина поглинає воду із ґрунту своїми коренями. Під час дослідження вмісту води у дослідної рослини Taraxacum officinale маса сухої рослини становила 4,5 г, а маса рослини, яка тільки з ґрунту, 9,2 г. Отже, доведено, що вода у дослідної рослини становить 53% маси організму. При визначенні інтенсивності транспірації, будо показано, що у дослідних рослин Taraxacum officinale цей показник дорівнює 0,175 г/дм²∙год.

Пігменти – це найважливіший компонент фотосинтетичного апарату. Поряд із зеленими пігментами в хлоропластах є такі, що належать до групи каротиноїдів.

Під час дослідження вмісту пігментів у дослідної рослини було встановлено, що кількість хлорофілу b переважає над кількістю хлорофілу а. Хлорофіли а і b розрізняються за кольором. Хлорофіл а має синьо-зелений відтінок, а хлорофіл b – жовто-зелений. Вміст хлорофілу b в листку приблизно в три рази більше в порівнянні з хлорофілом a. При додаванні бензину (метод Крауса) спостерігалось розшарування дослідного розчину на зелений і жовтий шари (рис.2). У бензиновому шарі розчиненні ксантофіли і каротиноїди, які займають 2/3 дослідного розчину, а у нижньому водно – спиртовому шарі знаходились хлорофіли, що складають 30-35 % всього дослідного розчину.

Рис. 2. Розшарування розчину на зелений і жовтий шари.

Крім вибіркового поглинання світлової енергії, хлорофіл характеризується здатністю до флуоресценції. Випромінювання світлової енергії при переході фотозбудженої молекули хлорофілу з синглетного стану дістало назву флуоресценції. Вірогідність випромінювання поглинутої енергії у вигляді квантів флуоресценції залежить від хімічної структури речовини, фізичного стану, можливості міграції енергії в системі тощо. Спектри флуоресценції, як і спектри поглинання, є важливими фізичними параметрами, що характеризують хімічну природу і стан зелених пігментів. Під час досліду, ми побачили, що у листках випромінення хлорофілу слабкіше, ніж у розчині інших вегетативних органів (рис.3), тому що для всіх пігментів, які належать до класу порфіринів, характерна інтенсивна флуоресценція в червоній ділянці спектра. Здатність хлорофілів інтенсивно флуоресціювати свідчить про їх високу фотохімічну активність.

Рис. 3. Флуоресценція хлорофілу дослідної рослини.

Отже, незважаючи на велику кількість інформації про біологічні особливості, данні фізіологічних характеристик кульбаби незначні. В зв'язку з тим, що кульбаба в останні роки використовується, як декоративна рослина, так і в медицині, як основа багатьох ліків, тому вивчення функціональних особливостей цієї рослини є актуальним. Наші дослідження показали, що за дослідженими фізіологічними показниками рослину Taraxacum officinale можна віднести до групи мезофітів, мезотермофітів, геліофітів.

Література

1. Злобін Ю.А. Курс фізіології та біохімії рослин. – Суми: Університетська книга», 2004.– 464 с.

2. Казаков Є.О. Методологічні основи постановки експерименту з фізіології рослин (монографія). – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – 284 с.

3. Медведев С.С. Физиология растений. Санкт – Петербург.: Санкт – Петербургский ун-та, 2004. – 335 с.

4. Казакова С.М., Пюрко О.Є., Христова Т.Є., Казаков Є.О., Коломійчук В.П., Намлієва Л.М. – Практичний курс з ботаніки (анатомія і фізіології рослин). – Мелітополь, 2006. – с.