І.Г. Кривоногова

здобувач Одеського нацціонального

університету імені І.І. Мечникова

ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИХ РІШЕНЬ

Розробка і реалізація інноваційно-інвестиційних рішень має власну логіку, певну суть концепції управління проектами як науки і як філософії підприємництва. Ця логіка єдина як для рішень в підсистемах управління проектом, так і для рішень, що приймаються по окремих одиничних процесах управління проектом [1].

Формування і реалізація інноваційно-інвестиційного рішення в цих умовах вимагають від менеджерів проекту певних навичок, наслідування логіки процесу для досягнення поставлених цілей. Частина рішень приймаються на рівні рефлексії – на основі теоретичних знань і навичок практичних рішень в аналогічних ситуаціях. Проте велика частина рішень розробляється на основі ретельного аналізу унікальної різноманітності чинників і умов ситуації, виявлення причинно-слідчих зв'язків і їх пророцтва. Ефективність таких рішень зумовлюється логікою і філософією ухвалення інноваційно-інвестиційних рішень.

Об'єкт пізнання – ситуацію ухвалення рішень – таким чином, слід розглядати як систему, що функціонує в середовищі і взаємодіє з іншими системами. Тому сьогодні методологією будь-якого наукового пізнання, а значить і інвестиційних рішень, виступає системний підхід.

До числа найважливіших завдань, які вирішує системний підхід, відносяться: розробка засобів представлення досліджуваних об'єктів як систем; побудова узагальнених моделей системи, моделей різних класів і специфічних властивостей систем; дослідження структури теорій систем і різних системних концепцій і розробок.

У системному підході об'єкт пізнання представляється як певна безліч елементів, взаємозв'язок яких обумовлює цілісні властивості цієї великої кількості. При цьому виявляються різноманіття причинно-наслідкових зв'язків і стосунків, що мають місце як усередині досліджуваної системи, так і в його взаємодії із зовнішнім оточенням. Властивості об'єкту як цілісної системи при цьому визначаються не механічними, як проста сума властивостей його елементів, а особливими системо утворюючими зв'язками елементів об'єкту. При цьому вказані властивості не витікають з властивостей тих, що становлять об'єкт елементів, система набуває нових властивостей, не властивих її елементам.

Проблема, яка вирішується за допомогою системного підходу, розглядається як щось ціле, як система у взаємодії усіх її компонентів. Для вивчення цієї системи необхідно визначити мету її функціонування, цілі її окремих підсистем і безліч альтернатив досягнення цих цілей, які зіставляються за певними критеріями. Важливим етапом системного підходу, являється побудова узагальненої моделі або ряду моделей досліджуваної системи, в якій враховані усі істотні змінні.

Розглядаючи системний підхід як методологію рішення і постановки проблем, виділяють одинадцять етапів, наслідуючи які можна послідовно і системно аналізувати конкретну проблему[3].

1. Формулювання основних цілей і завдань.

2. Визначення меж системи, відділення її від зовнішнього середовища.

3. Складання списку елементів системи (підсистем, чинників, змінних і т.п.).

4. Виявлення суті цілісності системи.

5. Аналіз взаємозв'язків елементів системи.

6. Побудова структури системи.

7. Встановлення функцій системи і її підсистем.

8. Узгодження цілей системи і її підсистем.

9. Уточнення меж системи і кожної підсистеми

10. Аналіз эмерджентності.

11. Конструювання системної моделі.

Системний підхід передбачає в якості найважливіших зі своїх інструментів дослідження використання наступних методів розробки і обгрунтування інноваційно-інвестиційних рішень: метод типологізації, історичний метод, метод порівняльного аналізу і аналогії, математичні методи і моделі.

Відповідно до системного підходу складовими частинами ситуації ухвалення інноваційно-інвестиційного рішення є: параметри рішення, альтернативні варіанти рішення, цільова установка.

Параметри інноваційно-інвестиційного рішення визначаються тими умовами, які визначають ситуацію ухвалення рішення. Ці умови різноманітні і для їх аналізу слід здійснити їх класифікацію за групами. Залежно від класифікуючої ознаки можна розглянути безліч способів класифікації. Найчастіше вживаним є спосіб класифікації параметрів рішення по їх відношенню до об'єкту дослідження. Тоді їх виділяють в дві принципово різні групи – екзогенні і ендогенні. До екзогенних параметрів ухвалення рішень відносяться ті з них, які по відношенню до об'єкту є зовнішніми. До ендогенних параметрів ухвалення рішень відносяться ті з них, які є внутрішніми по відношенню до об'єкту.

Очевидно, що правильне визначення круга параметрів ухвалення рішень, вивчення і їх облік є необхідними умовами для формування і ухвалення правильного рішення.

Наявність альтернативних варіантів ухвалення інноваційно-інвестиційних рішень є необхідною умовою ситуації ухвалення рішень. Дійсно, якщо ситуація така, що можна прийняти тільки одне рішення і інших варіантів просто не існує, то немає необхідності цю ситуацію вивчати і застосовувати до неї усі досягнення теорії ухвалення рішень.

Під альтернативним варіантом розуміють варіант рішення задачі, який цілком допустимий з позицій стану параметрів ухвалення рішень. Він називається альтернативним саме тому, що подібних варіантів рішення задачі досить багато. Кожен з цих варіантів має свою власну структуру і показники. Звичайна відмінність варіантів один від одного не дуже значна, принаймні, по позиціях витрати - результати. У протилежному випадку проблеми вибору не не було б - найкращий результат легко визначається.

Цільова установка визначає мету, яка переслідується при ухваленні рішення. Мета може бути найрізноманітнішою. При ухваленні інноваційно-інвестиційних рішень мета має або економічний, або соціально-економічний характер. Формалізована мета представляється у вигляді критерію. Критерій зазвичай дозволяє здійснити точний розрахунок того, в якій мірі досягнута сформульована цільова установка.

У реальній практиці управління проектом цільова установка є багатоцільовою. Тому вона в досить повному ступені може бути описана тільки за допомогою так званого багатоцільового критерію. Багатоцільовий критерій є в цьому випадку функцією, сформульованою з декількох критеріїв, суть і напрям дії яких можуть не співпадати.

Так, наприклад, у багатоцільовому критерії управління проектами можуть переслідуватися дві різних мети: мінімум капітальних вкладень і мінімум витрат експлуатації. Ці приведені як приклад цілі є різними і суперечливими, оскільки одного і того ж обсягу виробництва можна добитися різним поєднанням вказаних величин, причому між ними існує обернено пропорційна залежність. Дійсно, чим вище капітальні вкладення у виробництво, тим менше величини експлуатаційний витрат, оскільки високі витрати на устаткування приводять до того що воно є продуктивнішим і відходи виробництва зменшуються – собівартість виробництва при цьому зменшується. І навпаки. Якщо зменшити величину капітальних вкладень у виробництво, то для того, щоб обсяг виробництва не зменшився, доведеться збільшити витрати виробництва. Це означає, що одночасне зменшення капітальних вкладень і витрат виробництва неможливе. Для досягнення компромісу необхідно вказану мету реалізувати в якості багатоцільового критерію. Однією з реалізацій цієї цільової установки в колишньому СРСР була відома формула приведених витрат, де дві розбиранні як приклад цілі були зведені в єдину формулу за допомогою використання нормативного коефіцієнта ефективності капітальних вкладень [4].

Наведений приклад показує, що ефективність інноваційно-інвестиційних рішень розглядається як міра зміни ефективності даної економічної системи в результаті реалізації оцінюваних рішень. Для оцінки ефективності інноваційно-інвестиційних рішень застосовуються різні системи вимірів економічних величин: натуральні, вартісні, а також змішані заходи. Проте описати і повністю оцінити ефективність рішень практично неможливо.

Якщо витрати на розробку, прийняття і реалізацію інноваційно-інвестиційного проекту можна підрахувати і виміряти у вартісних одиницях, то результат інноваційно-інвестиційного рішення оцінити дуже складно. Це викликано наступними обставинами:

1. Наслідки практично усіх інноваційно-інвестиційних рішень носять комплексний характер. При цьому досягається декілька цілей, частина з яких може бути змінена в різних шкалах. Тому оцінити результат у вигляді загального вартісного показника виявляється вкрай складно.

2. У момент ухвалення інноваційно-інвестиційного рішення його результати можуть бути оцінені умовно, оскільки носять прогнозний характер і настануть тільки в майбутньому. Прогнозні результати, як відомо, не завжди співпадають з їх реальними значеннями.

3. У значній частині випадків ухвалення інноваційно-інвестиційного рішення їх результати розподілені в часі. Тому виникає завдання їх обліку і дисконтування.

Таким чином, результати інноваційно-інвестиційних рішень можуть бути оцінені тільки орієнтовно. Тому показники економічної ефективності на момент ухвалення рішення не мають бути основою для остаточного вибору. Рішення повинне прийматися на підставі комплексного критерію, причому показники економічної ефективності є його найважливішими складовими.

У загальному випадку результатом інноваційно-інвестиційного рішення є збільшення об'ємів продажів або прибутку. Тому для визначення ефективності подібних рішень необхідно знайти приріст об'ємів продажів або прибутку від інноваційно-інвестиційного рішення і віднести цю величину до витрат на розробку і реалізацію рішення.

З урахуванням того, що на результат кожного інноваційно-інвестиційного рішення впливають чинники різної природи, у тому числі і випадкові чинники, а самі результати мають складний розподілений в часі лаг, ефективність інноваційно-інвестиційних рішень необхідно визначати за допомогою усереднювання як витрат, так і результатів за деякий проміжок часу, наприклад, за рік.

Найважливіше значення в ефективності інноваційно-інвестиційних рішень має інформація, яка може проходити через три стадії : визначеність, стохастичність і невизначеність. У кожному з цих випадків прийоми і методи розробки, прийняття і реалізації інноваційно-інвестиційних рішень носять оригінальний характер. В той же час, в практиці управління проектами всюди доводиться мати справу з ситуацією, коли інноваційно-інвестиційне рішення є складною системою, що складається з елементів рішення при різних типах інформації про проект.

Література

1. Захарченко В.И. Переходная экономика и оценка инвестиционных проектов : [монография].- Одесса: ИРЭНТ и Т, 1998. – 148с.

2. Мазур И.И. Шапиро В. Д., Ольдерогге Н.Г. Управление проектами/ Под общ. Ред. И.И. Мазура. – М.: Омега-Л, 2004. – 664с.

3. Плотинский Ю. М. Математическое моделирование динамики состояния социальных процессов. – М.: Изд-во МГУ, 1992. – 234 с.

4. Управління інвестиціями : [В 2-х томах]/ Під ред. В.В. Шеремета. – М.: Вища школа, 1998.