Економічні
науки / 10. Економіка підприємства
Лєднєва Н. С.
Харківський національний економічний університет ім.
Семена Кузнеця
Методичні
підходи до оцінки фінансової стійкості підприємства
Однією з найважливіших характеристик
фінансово-економічної діяльності підприємства є його фінансова стійкість. Якщо
підприємство є фінансово стійким, то воно має переваги перед іншими підприємствами
того ж профілю в залученні інвестицій, в здобутті кредитів, у виборі
постачальників і підборі кваліфікованих кадрів. Крім того, таке підприємство не
вступає в конфлікт з державою і суспільством щодо нарахування податків, і
неподаткових платежів, з виплати заробітної плати, дивідендів, повернення кредитів
та відсотків по ним. Зважаючи на комплексність та багатоаспектність фінансової
стійкості як економічної категорії, актуальним уявляється дослідження існуючих
методик, що надають можливість провести її детальний аналіз та оцінювання з
різних точок зору.
Метою дослідження є огляд сучасних методичних підходів до
оцінки рівня фінансової стійкості як однієї з характеристик фінансового стану
суб’єкта господарювання.
Аналіз літературних джерел свідчить про те, що фінансову стійкість
підприємства оцінюють за допомогою абсолютних іпро т відносних показників. Так,
автори [4] в якості абсолютного показника фінансової стійкості пропонують
використовувати наявність власних оборотних коштів. Цей показник визначається
як різниця між поточними активами і поточними зобов’язаннями та показує, яка
сума поточних активів сформована за рахунок власного капіталу. Наявність
власного оборотного капіталу в кожний конкретний період часу буде
характеризувати фінансову незалежність підприємства та його поточний фінансовий
стан.
Наступним методичним підходом є агрегатний підхід до оцінки фінансової
стійкості, за допомогою якого визначають тип фінансової стійкості, що
характеризує джерела фінансування поточних запасів і витрат підприємства.
При визначенні типу фінансової
стійкості [1] спочатку визначають величину запасів підприємства. Для характеристики наявності джерел
фінансування запасів виділяють три основних показники:
1. Наявність власних коштів (В) — визначається як різниця між власним
капіталом (ВК) та необоротними активами підприємства (НА):
В = ВК – НА (1)
2. Наявність власних та довгострокових позикових коштів (робочий
капітал) (ВД) — визначається збільшенням попереднього
показника на суму довгострокових зобов’язань
(ДЗ):
ВД = В + ДЗ (2)
3. Наявність загальних коштів (ЗК) — фінансування запасів
визначається збільшенням попереднього показника на суму короткострокових
кредитів банків (КК):
ЗК = ВД + КК (3)
Трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три
показники забезпечення запасів джерелами формування:
1. Надлишок (+) або нестача (–) власних оборотних коштів
2. Надлишок (+) або нестача (–) власних оборотних коштів і довгострокових
джерел формування запасів
3. Надлишок (+) або нестача (–) загальної величини основних джерел
формування запасів.
За допомогою цих
показників визначають трикомпонентний тип фінансової стійкості підприємства за
формулою:
(4)
Виділяють чотири типи фінансової стійкості (табл. 1).
Таблиця 1
Типи
фінансової стійкості підприємства
|
Абсолютна фінансова стійкість |
Нормальна фінансова стійкість |
Нестійкий фінансовий стан |
Кризовий фінансовий стан |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Абсолютна фінансова стійкість означає, що у
підприємства достатньо власних обігових коштів для фінансування своїх поточних
запасів та характеризується тим, що підприємство своєчасно виконує
всі розрахунки, водночас у нього залишаються грошові кошти для закупівлі
сировини, матеріалів тощо, тобто для забезпечення наступного виробничого
процесу матеріальними ресурсами.
Нормальна фінансова стійкість відбиває можливість підприємства своєчасно та в повному обсязі
розрахуватися із кредиторами та інвесторами. Однак такому підприємству може не
вистачити грошових коштів для придбання виробничих запасів.
Нестійкий фінансовий стан пов’язаний з порушенням платоспроможності. У даному випадку підприємство
фінансує свої запаси за рахунок лише короткострокових зобов’язань і має
недостатньо власного оборотного капіталу та інших постійних пасивів для
забезпечення своєї поточної діяльності. Відновленню платоспроможності може
сприяти додаткова емісія акцій, залучення довгострокових кредитів банків тощо.
Кризовий фінансовий стан вказує на те, що
фінансова стійкість підприємства порушена, оскільки основним джерелом
фінансування його поточної діяльності виступає кредиторська заборгованість,
тобто у підприємства існує висока залежність від зовнішніх короткострокових
джерел фінансування.
Наступний методичний підхід до оцінки фінансової стійкості підприємства
передбачає розрахунок відносних показників, за допомогою яких визначається
рівень його залежності від зовнішніх джерел фінансування. До таких показників
відносяться наступні [4, 5]:
Коефіцієнт автономії (коефіцієнт концентрації власного капіталу)
характеризує частку власних коштів підприємства (власного капіталу) у загальній
сумі коштів, авансованих у його діяльність. Коефіцієнт фінансової залежності є
оберненим до попереднього коефіцієнта. Зростання цього показника в динаміці
означає збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства, тобто
втрату ним фінансової незалежності.
Коефіцієнт фінансового ризику показує співвідношення залучених коштів і
власного капіталу. За цим коефіцієнтом здійснюють найбільш загальну оцінку
фінансової стійкості. Він показує, скільки одиниць залучених коштів припадає на
одиницю власних.
Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного
капіталу знаходиться в обігу, тобто в тій формі, яка діє можливість вільно
маневрувати цими коштами, а яка – капіталізована. Для забезпечення гнучкості у
використанні власних коштів необхідно, щоб коефіцієнт маневреності був
достатньо високим. Позитивним буде незначне зростання даного коефіцієнта в
динаміці.
Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень показує, яка частина
необоротних активів підприємства профінансована зовнішніми інвесторами.
Зростання цього показника в динаміці свідчить про посилення залежності
підприємства від зовнішніх інвесторів. Водночас наявність подібного
фінансування є ознакою добре розробленої стратегії підприємства
Коефіцієнт довгострокового залучення коштів та коефіцієнт фінансової
незалежності капіталізованих вкладень у сумі дають 1 і характеризують структуру
довгострокових пасивів підприємства, що складаються з власного капіталу та
довгострокових зобов’язань. Зростання коефіцієнта довгострокового залучення
коштів у динаміці є негативною тенденцією і означає, що з позиції
довгострокової перспективи підприємство у все більшій мірі залежить від
зовнішніх факторів. Порядок розрахунку показників подано в табл. 2.
Таблиця 2
Розрахунок
відносних показників фінансової стійкості
|
Показник |
Джерело інформації, ф.1 |
Нормативне значення |
|
Коефіцієнт автономії |
|
³0,5, збільш. |
|
Коефіцієнт фінансової залежності |
|
£2, зменш. |
|
Коефіцієнт фінансового ризику |
|
£0,5, крит. - 1 |
|
Коефіцієнт маневреності власного капіталу |
|
>0, збільш. |
|
Коефіцієнт структури покриття
довгострокових вкладень |
|
- |
|
Коефіцієнт довгострокового залучення коштів |
|
0,4 |
|
Коефіцієнт фінансової
незалежності капіталізованих джерел |
|
0,6 |
Автори [3]
пропонують доповнювати відносні показники оцінки фінансової стійкості
наступними:
Коефіцієнт
забезпеченості матеріальних активів власним оборотним капіталом (Кз), який розраховується
як відношення власного оборотного капіталу (ВОК) до величини матеріальних оборотних активів (МОА):
(5)
Це показник того, в якій мірі матеріальні запаси
покриті власними джерелами і не потребують позичених. Якщо значення коефіцієнта
більше від одиниці, то підприємство зовсім не залежить від позичених засобів
при формуванні своїх виробничих запасів.
Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власним
оборотним капіталом розраховується
як відношення власного оборотного капіталу до загальної величини оборотних
активів підприємства. Даний показник характеризує наявність у підприємства
власного оборотного капіталу, який необхідний для фінансування оборотних
активів. Мінімальне теоретично обґрунтоване значення коефіцієнта – 0,1. Чим
вище значення цього коефіцієнта, тим кращий рівень фінансової стійкості
підприємства, тим більше у нього можливостей проведення незалежної фінансової
політики.
Коефіцієнт самофінансування розраховується як відношення власного
оборотного капіталу до загального обсягу активів підприємства. Цей показник
характеризує наявність у підприємства оборотного капіталу для фінансування його
поточної діяльності. Чим вище значення цього показника, тим стійкіший
фінансовий стан.
Досить важливим підходом є визначення запасу фінансової стійкості [4], для розрахунку якого
використовують такі показники форми № 2:
виручку від реалізації (без
ПДВ і АЗ);
маржинальний дохід;
постійні витрати.
На основі вказаних даних ф. № 2 визначають поріг рентабельності та запас
фінансової стійкості. Поріг рентабельності (Прен) являє собою
відношення суми постійних витрат (ПВ) до питомої ваги маржинального доходу
у виручці (ПВМД):
(6)
Економічний зміст
цього показника полягає в тому, що визначається та сума виручки, яка необхідна
для покриття всіх постійних витрат підприємства. Рентабельність тут дорівнює
нулю. За допомогою цього показника розраховують запас фінансової стійкості
(ЗФС):
(7)
або ЗФС = ВР – Прен (8)
Автори Литвин Б.М.
та Стельмах М.В. [2] вважають, що значний вплив на фінансову стійкість
підприємства складає дія операційно-фінансового лівериджу. Операційний важіль
(ліверидж) полягає у потенційній можливості підприємства впливати на темпи
зміни операційного прибутку шляхом зміни обсягів і структури операційних витрат
(постійних і змінних). Сила дії операційного важелю визначається за формулою:
СДов
= (Виручка від РП – змінні витрати) /
Операційний прибуток (9)
Отже, сила дії операційного
важеля показує, на скільки відсотків зміниться операційний прибуток при зміні
виручки від реалізації на 1 відсоток.
Фінансовий важіль
полягає у потенційній можливості підприємства впливати на темпи зміни чистого
прибутку шляхом зміни обсягів та структури власного і позикового капіталу.
Отже, сила дії фінансового важеля показує, у скільки разів темпи зміни чистого
прибутку підприємства перевищують темпи приросту його операційного прибутку.
Таке перевищення забезпечується за рахунок ефекту фінансового важеля.
Сукупний вплив
комерційного та фінансового ризиків на чистий прибуток підприємства оцінюється
за допомогою операційно-фінансового важеля:
СДофв
= СДов х СДфв = (Виручка від РП – змінні витрати) /
(Операційний
прибуток – фінансові витрати) (10)
Операційно-фінансовий
важіль показує, на скільки відсотків змінюється чистий прибуток підприємства,
що використовує позиковий капітал, при зміні виручки від реалізації на 1 %.
Розрахунок сили дії операційно-фінансового важеля дозволяє виявити вплив змін
комерційних умов виробництва (зміну попиту, ціни тощо) на величину чистого
прибутку і рентабельність власного капіталу при різних варіантах співвідношення
позикового і власного капіталу. Отже, знання механізму дії
операційно-фінансового важеля на рівень фінансового ризику дозволяє
цілеспрямовано здійснювати управління фінансовою стійкістю підприємства.
Таким чином,
застосування вказаних методичних підходів надає можливість оцінки фінансової
стійкості підприємства в комплексі та визначення факторів, що впливають на
забезпечення та підтримку стійкого фінансового стану суб’єкта господарювання.
ЛІТЕРАТУРА: