К.е.н. Пелих І.В.

Державний вищий навчальний заклад «Херсонський державний аграрний університет», Україна

Понятійний апарат проблематики формування інноваційно-інвестиційного потенціалу

На сьогоднішній день економічний розвиток не тільки світовий, а й безпосередньо український свідчить необхідність використання нових теоретичних підходів, прикладного інструментарію, які сприятимуть ефективному подоланню соціально-економічних реалій. Успішне використання і розвиток потенціалу аграрної сфери є актуальним напрямом науки.

На сьогодні стає зрозумілим, що напрям та інтенсивність інвестиційного та інноваційного процесів визначає місце в економічному, політичному та соціальному просторі суб’єктів різних рангів: від індивідуальних інвесторів, підприємств до регіонів і країн у цілому. Незважаючи на досить значну популярність даної теми в економічній літературі протягом останніх десятиріч вченими не встановлено єдиного підходу до трактування інвестицій, інновацій та зв’язків між ними, а також до сутності поняття «потенціал» по відношенню до інноваційної та інвестиційної діяльності аграрних підприємств.

Сучасні тенденції розвитку аграрної сфери економіки цілком справедливо вчені-економісти пов’язують діяльність сільськогосподарського підприємства з інвестиціями та інноваціями. Тому для створення моделі сталого конкурентоспроможного функціонування аграрного та агропромислового виробництва необхідне дослідження, методологічне обґрунтування і визначення сутності інноваційно-інвестиційного потенціалу аграрних підприємств.

Потенціал аграрного підприємства зі своєю внутрішньою структурою та формами прояву представляє собою складний феномен, наукове пізнання і дослідження якого можливе лише за умов урахування широкого спектру думок з цього приводу.

Термін «потенціал» походить від латинського слова «potential» – сила, змога, і як роз’яснює нам сучасний словник іншомовних слів, означає: 1) фізичну величину, що характеризує силове поле у певній точці; 2) сукупність наявних засобів, можливостей у певній галузі [5].

У тлумачному словнику С. І. Ожегова потенціал трактується як «сукупність потужності в якому-небудь відношенні, сукупність засобів, можливостей, необхідних для чого-небудь» [4], а в економічній енциклопедії С. В. Мочерного це «наявні в економічного суб’єкта ресурси, їхня оптимальна структура та вміння раціонально використати їх для досягнення поставленої мети» [1]. На наш погляд, цікавими є дослідження В. П. Руденка та М. Г. Ігнатенка, які помітили, що у вітчизняній науковій літературі категорія «потенціалу» у 42 % випадків асоціюється з сукупністю природних умов та ресурсів, можливостей, запасів, засобів, цінностей; у 18 % – з потужністю виробництва, фондів, ресурсів; в 16 % – з ресурсною, економічною, природною характеристикою; у 8 % – з можливістю виробничих сил досягти певного ефекту [2].

Тому з наведеного можна зробити висновок, що потенціал аграрних підприємств – це складна система, яка визначається складом, сукупністю кількісних та якісних характеристик ресурсів (всі ресурси, які будь-яким чином пов’язані з функціонуванням та розвитком підприємства) з урахуванням їх поточних та перспективних, внутрішніх та зовнішніх можливостей, які залучаються у виробництво з метою реалізації стратегічних цілей сільськогосподарських підприємств АПК.

Вивчаючи діяльність сільськогосподарських підприємств, доцільно звернути увагу на наявність у них загального потенціалу та його складових, а саме: науково-технічного потенціалу, виробничо-технологічного потенціалу, фінансово-економічного потенціалу, кадрового потенціалу, інноваційного та інвестиційного потенціалу. Всі складові загального потенціалу тісно пов’язані між собою. Таким чином, ефективність використання загального потенціалу безпосередньо залежить від стану кожного його структурного компоненту, та від їх ефективної взаємодії.

Аналіз економічної літератури показав, що дослідження вченими окремих аспектів інноваційно-інвестиційного потенціалу у наукових працях проводилися переважно на прикладі інноваційно-інвестиційного потенціалу промислових підприємств, а дослідження інноваційно-інвестиційного потенціалу аграрних підприємств були досить незначними.

На думку Н. І. Чухрай, інноваційний потенціал є складною сукупністю матеріальних і нематеріальних ресурсів (інтелектуальний потенціал), які підприємство використовує як ресурс для сприйняття та впровадження нововведень, при цьому, можливо залишаючи певну їх частину нагромадженою та невикористаною, як резерву на майбутнє.

Гриньов А. В. розглядає інноваційний потенціал як сукупність виробничих, трудових, фінансових ресурсів. Схожою до даних визначень є і позиція С. М. Ілляшенка. Він виділяє такі складові інноваційного потенціалу: ринковий, інтелектуальний, кадровий, технологічний, інформаційний, науково-дослідний та інтерфейсний потенціали.

Захарченко В. І. представляє інноваційний потенціал як одну з трьох складових інноваційного простору, яка включає в себе «особисті і ділові якості керівників, професійну й економічну підготовку, професійні досягнення (авторські посвідчення, винаходи тощо), матеріально-технічне й фінансове забезпечення».

За пропозицією Є. С. Галушко інноваційний потенціал – це сукупність природних і трудових ресурсів, організаційних та інформативних компонентів, матеріальних умов, що функціонують як єдине ціле з метою вирішення завдань інноваційної діяльності. У той же час М. Данько пропонує розглядати інноваційний потенціал як накопичену певну кількість інформації про результати науково-технічних робіт, винаходів, проектно-конструкторських розробок, зразків нової техніки і продукції.

Новікова І. В. вважає, що даний термін слід розглядати як систему факторів та умов, необхідних для інноваційного процесу [3]. Балабанов І. Т. пояснює інноваційний потенціал як сукупність різних видів ресурсів, включаючи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, інформаційні та інші ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності.

Проведений аналіз трактувань терміну «інвестиційний потенціал» показує, що дане поняття також характеризується різноманітністю існуючих підходів, зокрема він розглядається як:

– впорядкована сукупність інвестиційних ресурсів;

– можливість вкладення капіталу з метою наступного його збільшення або інвестиційні можливості щодо вкладення, підтримки чи збереження чого-небудь;

– частка індивідуального та суспільного попиту, що формується в процесі кругообігу інвестиційних ресурсів, існує формально та може у будь-який час перетворитися у реальну пропозицію капіталу;

– сукупність інвестиційних можливостей підприємства, використання яких спрямоване на досягнення цілей інвестиційної стратегії підприємства;

– сукупність потенційних інвестиційних ресурсів, які складають ту частину накопиченого капіталу, котра представлена на інвестиційному ринку у формі потенційного інвестиційного попиту, здатного та маючого можливість перетворитися в реальний інвестиційний попит, забезпечуючи задоволення матеріальних, фінансових та інтелектуальних потреб відтворення;

– складна діалектика взаємозв’язку інвесторів та реципієнтів інвестицій з приводу використання джерел довгострокового прогресивно спрямованого розвитку в певному господарському середовищі;

– сукупність наявних матеріальних та нематеріальних, трудових та організаційно-управлінських ресурсів підприємства, що характеризують його спроможність прийняти та освоїти інвестиційні кошти;

– впорядкована сукупність інвестиційних ресурсів, які дають можливість досягнути ефекту синергізму під час їхнього використання.

З урахуванням сучасних умов господарювання, на наш погляд, інноваційно-інвестиційний потенціал аграрних підприємств слід розглядати як складану багатоелементну систему, яка характеризується складом, сукупністю кількісних та якісних характеристик всіх наявних ресурсів, які будь-яким чином пов’язані з функціонуванням та розвитком підприємства, з урахуванням впливу на них внутрішніх та зовнішніх факторів, з урахуванням можливостей їх інтенсифікації у перспективі, які взаємодіють в агропромисловому виробництві як єдине ціле з метою ефективної реалізації проектів, програм та стратегій інноваційно-інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств АПК.

У нинішніх умовах нестабільності аграрної економіки, одним з головних завдань керівництва суб’єктів господарювання є ефективне формування та використання поточних і перспективних можливостей підприємства, тобто інноваційно-інвестиційного потенціалу. Це викликало, насамперед, необхідність забезпечення збалансованого розвитку сільськогосподарських підприємств та зміцнення їх конкурентоспроможності на аграрному ринку.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Економічна енциклопедія : у 3 т. / [Редкол. : С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін.].– К. : Видавничий центр «Академія», 2002. – Т. 3. – 952 с.

2. Мацибора Т. В. Проблеми визначення та оцінки інвестиційного потенціалу регіону / Т. В. Мацибора // Економіка АПК. – 2008. – № 9. – С. 62-65.

3. Новікова І. В. Інноваційний потенціал підприємств : оцінка та фінансово-економічне забезпечення розвитку : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.06.01 «Економіка, організація і управління підприємствами» / І. В. Новікова. – К., 2003. – 20 с.

4. Ожегов С. И. Толковый словарь русского языка / С. И. Ожегов, Н. Ю. Шведова. – М. : Издательство «Азъ», 1992. – 569 с.

5. Сучасний словник іншомовних слів : близько 20 тис. слів і словосполучень / [уклали : О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк]. – К. : Довіра. – 2006. – 555 с.