аспірант Гашеєва А.О.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет

Концентрації зерновиробництва як фактор підвищення конкурентоспроможності

Під концентрацією в економічній літературі розуміють процес, результатом якого є збільшення розмірів господарських структур корпоративного типу, створення транснаціональних компаній, різних альянсів. Вони спроможні накопичувати колосальні ресурси та спрямовувати їх на інноваційний розвиток. Відповідно можна сказати, що за своєю економічною суттю категорія «концентрація» відображає зосередження обсягів виробництва того чи іншого виду продукції на одному підприємстві (збільшення розмірів підприємства) [1].

Концентрація в сільськогосподарському виробництві є беззаперечно допоміжним фактором забезпечення конкурентоспроможності аграрного підприємства.

Проте збільшення концентрації виробництва у сільському господарстві має певні обмеження, які визначаються рівнем розвитку продуктивних і ринкових сил, науково-технічного прогресу та специфікою аграрної сфери, і для різних галузей та регіонів є неоднаковими. Їхнє вивчення та формування раціональної концентрації зерновиробництва на сучасному етапі структурних перебудов і трансформацій сільськогосподарських підприємств є надзвичайно актуальним науковим і практичним завданням аграрного сектора економіки, вирішення якого в підсумку сприятиме підвищенню конкурентоспроможності українського зерна на внутрішньому і світовому ринках [2].

Сучасний стан концентрації зерновиробництва на вітчизняних сільськогосподарських підприємствах не дозволяє здійснювати розширене відтворення та інноваційне оновлення галузі, призводить до руйнації системи сівозмін та виснаження ґрунтів.

Економічна ефективність аграрного виробництва тісно пов’язана із розміром господарства за площею ріллі. Саме завдяки високому рівню концентрації посівних площ зернових і обсягів виробництва зерна в підприємств з'явилась можливість придбати сучасну сільськогосподарську техніку, необхідну для впровадження новітніх технологій, і забезпечити її ефективне використання. Високий рівень концентрації виробництва зерна дозволяє сільськогосподарським підприємствам не лише забезпечити високий рівень конкурентоспроможності зернової галузі, а й зберегти кадровий склад фахівців, керівників середньої ланки управління, кваліфікованих механізаторів, створити передумови для ефективного функціонування тваринницьких галузей, забезпечивши їх потребу у концентрованих кормах.

Відповідно постає питання, які ж типи та форми господарювання будуть здійснювати найефективнішу сільськогосподарську діяльність.

С.В. Сидоренко вбачає вирішення даного питання в кооперації малих та середніх сільськогосподарських підприємств, що дасть можливість ефективно здійснювати сільськогосподарське виробництво та дасть можливість виходу на зовнішні ринки.

А.Є. Данкевич стверджує, що для розвитку аграрного бізнесу в Україні необхідна діяльність великих аграрних об’єднань у сільському господарстві – агрхолдингів. В.С. Дієсперов наголошує на тому, що «… великий бізнес, що

приходить у знесилене аграрне виробництво, здатний привести нові технології, здійснити суспільно ефективні інвестиції…»[2].

Протилежну думку мають А.В. Сєріков та А.М. Чиркін, які вважають, що «… малий аграрний бізнес відіграє важливу роль в економіці будь-якої країни, оскільки стимулює формування підприємців - фермерів, а з ним і формування конкурентного середовища… зменшує безробіття та створює умови для виживання значної частини суспільства.» ) [3].

Таким чином, актуальність проблеми створення ефективного власника в секторі агропромислового виробництва – власника землі, праці та майна - з кожним роком стає все напруженішою, підприємства з якою організаційною структурою будуть конкурувати, хто буде доцільнішим дрібні фермерські господарства та приватні

підприємства чи велетенські агрохолдинги. Дослідивши діяльність сільськогосподарських

У зерновиробництві існують закономірні стохастичні причинно-наслідкові зв’язки: прямі – між концентрацією і прибутком (рентабельністю), й обернені – між концентрацією та витратами галузі; при перевищенні концентрації оптимальних значень, напрями зазначених зв’язків змінюються на протилежні.

Удосконалення концентрації зерновиробництва пропонується здійснювати в інтенсивно-інноваційному напрямі на базі обґрунтованих оптимальних розмірів і структур концентрації, що забезпечують мінімум витрат й максимум прибутковості, а також на основі визначених діапазонів раціональних розмірів з мінімальною і номінальною граничною межею, які

забезпечують рентабельність відповідно мінімального і повноцінного розширеного відтворення, з урахуванням сучасних вимог щодо організації системи сівозмін, умов підприємств та необхідності соціально-екологічного розвитку.

Перспективою подальших досліджень в цьому напрямі є розробка системи управління раціонально сконцентрованими зерновими господарствами.

Література

1. Андрійчук В.Г. Надконцентрація агропромислового виробництва і земельних ресурсів та її наслідки / В.Г. Андрійчук // Економіка АПК. – 2009. – № 2. – С. 3-10.

2. Дієсперов В.С. Наслідки утворення підприємств великих земле володільців/ В.С.Дієсперов//Економіка АПК.-2011.- №3.- с. 83-89

3. Сєріков А.В. Економіко – математичне моделювання розвитку операцій активів малого аграрного підприємства/ А.В. Сєріков, А.М. Чиркін// Економіка АПК.- 2011.- №3.- с.89-94

4. Мельник Л.Ю. Теоретичні основи й практика концентрації виробництва в сільськомугосподарстві / Л.Ю. Мельник // Економіка АПК. – 2011. – № 6. – С. 15-22.