ТЕОРЕТИЧНІАСПЕКТИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Павленко Оксана Павлівна, к.е.н., доцент кафедри фінансів

Арутюнян Віген Андранікович, студент 5 курсу

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет

На різних етапах функціонування сільськогосподарських підприємств домінантою, яка акумулює проблеми трансформаційних ринкових перетворень та об'єктивно знаходиться в серцевині подій є фінансове забезпечення їх виробничої діяльності. Саме це формує ніби невидиму сферу можливостей економічного поступу, за межі яких сільськогосподарські підприємства неспроможні вийти. Водночас дедалі гостріше усвідомлюються і відчуваються ці обмеження, оскільки від своєчасного, стабільного, збалансованого, доступного фінансового забезпечення визначальною мірою залежить ефективність, прибутковість і конкурентоспроможність ведення сільськогосподарського виробництва. Розвиток ринкових відносин в Україні, підвищення підприємницької активності, розширення можливостей залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел для організації бізнесу обумовлюють необхідність досконалого процесу управління фінансовою діяльністю суб’єктів господарювання з урахуванням їхньої організаційно-правової форми.

Мета дослідження є визначення питань організації фінансової діяльності суб’єктів господарювання різних форм організації в сільському господарстві.

Науковою скарбницею теоретико-методологічних підвалин процесів фінансового забезпечення сільськогосподарських підприємств стали праці видатних мислителів економічної аграрної науки, зокрема В. Андрійчука, О. Гудзь, М. Дем’яненка, П. Канінського, І. Кириленка, Ю. Лупенка, М. Маліка, Г. Підлісецького, П. Саблука та ін. Їхні фундаментальні дослідження наклали свій відбиток на осягнення сутності проблем фінансування, кредитування, оподаткування сільськогосподарських підприємств, що ознаменувало початок якісно нового підходу до розгляду проблем в царині фінансового забезпечення як цілісної конструкції. Водночас, спостерігається відсутність наукових розробок щодо комплексного вирішення проблем фінансового забезпечення виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств, адаптованих до конкретних специфічних умов їх функціонування.

Наявність фінансових ресурсів є найбільш суттєвим фактором інвестиційної діяльності. Це перша умова формування інвестиційних проектів та водночас головне обмеження. З обсягів наявних ресурсів починається інвестиційне планування, і ними перевіряється реальність вже розробленої інвестиційної стратегії. Основними джерелами фінансування сільськогосподарської діяльності є: власні кошти: нерозподілений прибуток; амортизація; сальдо позареалізаційних доходів; виторг від списання надходжень активів; статутний фонд; позичкові: довгостроковий банківський кредит; цільовий державний кредит; залучені: емісія цінних паперів; прямі інвестиції; державні субсидії.

У широкому розумінні самофінансування − це метод господарювання, який означає покриття за рахунок власних доходів усіх видатків діяльності підприємства як при простому, так і при розширеному відтворенні. Самофінансування є економічною базою самостійності і самоуправління підприємства. Теорія і практика самофінансування підприємств − важливі елементи економічних доктрин індустріально розвинених країн. У країнах з ринковою економікою, а це справедливо і для України, самофіансування означає забезпечення інвестування підприємств в основному за рахунок власних фінансових ресурсів: прибутків, амортизаційних відрахувань та ресурсів прирівняних до власних, наприклад, коштів засновників, внесених до статутного капіталу, емісійного доходу. Досліджуючи поняття самофінансування і його функції, доцільно охарактеризувати його види: валове і чисте самофінансування. Основними складовими частинами валового самофінансування є частина прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства на умовах власності або повного господарського відання (чисте самофінансування) і амортизаційні відрахування. Чистий прибуток − частина загального прибутку підприємства, яка залишається у розпорядженні підприємства після сплати до бюджету податків та відрахувань, сплати штрафних санкцій та ін. Відповідно до чинного законодавства кошти засновників, інвестовані у капітал підприємства, прирівнюються до власних. Ці кошти, спрямовані за цільовим призначенням, не оподатковуються, і тому, практично нічим, не відрізняються від чистого прибутку. Амортизаційні відрахування відображають у грошовій формі вартість зносу основних фондів. Розглядаючи амортизаційні відрахування в контексті валового самофінансування, їх можна прирівнювати до валового прибутку. В цілому це справедливо, адже амортизаційні відрахування є відшкодованими раніше витраченими прибутками підприємства на створення і придбання позаобігових активів, які амортизуються. Під чистим самофінансуванням необхідно розуміти саме чистий прибуток підприємства у вигляді фондів спеціального призначення, а не всієї частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства. Реінвестування прибутків у підприємство реалізується за кількома напрямками. Традиційним напрямком є створення за рахунок нерозподіленого прибутку фінансового резерву (резервного капіталу), що приєднується до капіталу підприємства (акціонерного товариства). Такі резерви створюються відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів підприємства (товариства). Таким чином, мова йде про формування і використання грошового потоку підприємства, отриманого від виконання основної діяльності, та інших фінансових ресурсів, які прирівнюються до власних.

Список літератури:

1. Перерва П.Г., Побережна Н.М. Визначення ефективності використання виробничого потенціалу машинобудівного підприємства // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2012. – С.191-198.

2. Череп А.В. Особливості розвитку сучасної фінансової системи в ринкових умовах // Економіка та держава. – 2006. – №6. – С.28-30.

3. Якушева Е.С. Подходы к оценке потенциала предприятия / Е.С. Якушева // Проблемы экономики. – 2008. – №1(20). – С. 141-143.