ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ТА КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Павленко О.П., к.е.н., доцент кафедри фінансів

Невірна К.Є., студентка 4 курсу

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет

В процесі діяльності будь-якого підприємства в них можуть виникнути необхідність залучення додаткових фінансових ресурсів для покращення свого фінансового стану або для розширення меж своєї комерційної діяльності. Існують різні способи подолання проблеми недостачі фінансових ресурсів на підприємстві серед яких найбільш поширеним на ринку фінансових ресурсів є залучення кредиту.

Фінансові послуги з надання кредиту в Україні можуть надавати банки або не банківські кредитно-фінансові установи. Причому важливо зазначити, що при наданні кредиту ці установи вступають в кредитні відносини з позичальником, тобто підприємством в якого існує нестача фінансових ресурсів. Вищезазначені кредитні відносини по своїй природі є ризиковими для кредитора оскільки існує ймовірність того, що позичальник не зможе повернути основну суму боргу за кредит і відсотки по ньому. Тому банки або кредитно-фінансові установи в процесі кредитування використовуючи низку методів та прийомів досліджують фінансовий стан та кредитоспроможність позичальника. Але варто зазначити те, що в Україні відсутня загальноприйнята методика оцінки кредитоспроможності позичальника, тому кожен з банків самостійно розробляє дану методику. Проте більшість методик в загальному є подібними і можуть відрізнятись лише обсягом показників, що в них включається. І тому досить важливою проблемою є висвітлення загальної методики оцінки кредитоспроможності, що використовується банками.

Проблемою оцінки платоспроможності, кредитоспроможності та фінансового стану в Україні досліджувало багато економістів та фінансистів серед яких важливо відзначити роботи таких науковці, як : Мороз М.М., Мних Є.В., Савлук М.І., Галенко О.М., Семенов А.Г. та інші. Всі роботах цих економістів в основному увага зосереджена на грунтовній оцінці кредитоспроможності позичальника та його фінансового стану і обгрунтуванні основних шляхів вдосконалення кредитоспроможності.

Низька платоспроможність вітчизняних підприємницьких структур підвищує кредитні ризики, спонукає банківські установи приймати обережні рішення, обмежувати кредитні стосунки. Саме така ситуація сформувалася в Україні, де переважають на теперішній час короткострокові кредити. Це ускладнює роботу банківських установ і не дає можливість позичальникам-підприємцям розв’язувати важливі проблеми перспективного характеру. Тому на сьогодні особлива увага в фінансовому менеджменті банківських установ має приділятись оцінюванню кредитоспроможності позичальника [3, 32].

Кредитоспроможність позичальника - це його здатність повністю і вчасно розраховуватися за своїми фінансовими зобовўязаннями. Кредитоспроможність позичальника на відміну від його платоспроможності не фіксує неплатежі за поточний період чи будь-яку дату, а прогнозує його платоспроможність на найближчу перспективу

Існує багато методик аналізу фінансового стану клієнта та його надійності з точки зору вчасного повернення боргу. У практиці американських банків застосовується “правило пўяти сі”, у якому критерії відбору клієнтів позначені символами, що починаються з літери “сі”: customerўs character (характер позичальника) ѕ його репутація, рівень відповідальності, готовність і бажання гасити борг; capacity to pay (фінансові можливості); capital (капітал, майно); collateral (забезпечення); current business conditions (загальні економічні умови).

В англійській економічній літературі принципи кредитування визначаються абревіатурою CAMPARI, що означає: С (character) - характеристика клієнта; A (ability) - здатність до погашення позики; M (margin) - маржа (дохідність); P (purpose) - мета кредиту; A (ammount) - розмір позики; R (repayment) - умови погашення позики; I (insurance) - страхування ризику непогашення позики.

Ці методи оцінювання кредитоспроможності позичальника стали досить популярними завдяки вдалому поєднанню в них аналізу особистих і ділових якостей клієнта. Та все ж класичним підходом до оцінки кредитоспроможності позичальника вважається аналіз бухгалтерського балансу підприємства. Однак бухгалтерська звітність - не єдине джерело інформації для аналізу кредитоспроможності. Більшість фінансових показників дає лише загальне уявлення про стан клієнта. Тому додатково розглядають репутацію позичальника, його кредитну історію та інше.

Враховуючи критерії оцінки кредитоспроможності варто виділити такі основні з них: забезпеченість власними коштами не менш як 50 % усіх його видатків; репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної платіжної дисципліни); оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, що надаються (конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту); економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень тощо); платоспроможність; фінансова стійкість; обсяг реалізації; обороти за рахунками; склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості; собівартість продукції; прибутки та збитки; рентабельність;кредитна історія.

Всі вище перелічені показники розраховуються на основі звітності поданої позичальником та на основі даних що містяться в банку, в разі якщо позичальник раніше брав в ньому кредит. Щодо показників ліквідності, то при оцінці кредитоспроможності використовуються такі основні з них: коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт загальної ліквідності.

Серед показників фінансової стійкості в основному розраховують коефіцієнти автономії, фінансової стійкості, фінансової залежності або левериджу, маневреності та забезпеченості власними оборотними коштами. Для оцінки показників ділової активності в більшості випадків визначають коефіцієнти оборотності дебіторської та кредиторської заборгованості та коефіцієнт оборотності запасів. Щодо кредитної історії, то банк в основному аналізує терміни погашення попередніх позик та чи виникали в позичальника проблеми пов’язані з погашенням позик. Також визначається період функціонування підприємством та чи діяльність підприємства за останні роки є прибутковою.

Методика оцінювання фінансового стану передбачає поєднання об’єктивних даних, сформованих на основі бухгалтерської звітності, та суб’єктивних даних, що визначаються на підставі інформації, якою вже володіє банк, та пакета документів, які подає позичальник для отримання кредиту. Установи банку здійснюють оцінювання фінансового стану позичальника – юридичної особи перед наданням йому позики, а в подальшому – щоквартально для визначення розміру відрахувань до резерву та контролю за діяльністю позичальника. Оцінювання фінансового стану позичальника передбачає аналіз його фінансово-господарської діяльності за такими даними: обсяг реалізації; прибутки і збитки; рентабельність; коефіцієнти ліквідності; грошові потоки; склад дебіторсько-кредиторської заборгованості; ефективність управління позичальника; ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці; історія погашення кредитної заборгованості в минулому.

Список використаних джерел

1.Положення Національного банку України "Про кредитування" від 28.10.1995р.

2.Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” від 06. 07. 2000 р. № 279

3.Скорба А.О. Оцінка кредитоспроможності позичальника / Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України : Збірник наукових праць. Т.14. – Суми: УАБС НБУ. – 2005. – С.162-168.