Доц. к.е.н. Калінчак О.В., Олексенко А.В.

Одеська національна академія зв`язку ім. О.С. Попова

Основні проблеми розвитку фондового ринку в Україні

Актуальність теми дослідження обумовлена вагомим значенням інститутів ринку цінних паперів у господарській системі та їх роллю в забезпеченні необхідними фінансовими ресурсами всіх суб’єктів економіки. Задля прискореного розвитку економіки України потрібно створити умови для її модернізації на основі адекватного використання можливостей інститутів ринку цінних паперів.

Необхідність аналізу інституційної ефективності ринку цінних паперів випливає з окреслених завдань ринкових реформ в Україні: Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку у вересні 2010 презентувала Програму розвитку фондового ринку на 2011-2015 роки. Насамперед документ пропонує механізми вирішення проблем низької ліквідності ринку, поліпшення його інфраструктури та спрощення валютного регулювання.

Дослідженням проблем становлення ринку цінних паперів та його інститутів займалися багато вчених. Зокрема, К. Марксом, А. Маршалом, Дж. Кейнсом, А. Пігу — класиками економічної науки — було започатковано вивчення капіталу та його різноманітних форм, у тому числі й фінансового капіталу. Продовжували дослідження в цій сфері зарубіжні фахівці М. Алексєєв, Б. Альохін, М. Берзон, Б. Рубцов, Дж. Тобін, В. Торкановський, Ю. Фама та ін. Серед вітчизняних науковців — авторів ґрунтовних розвідок щодо ролі інститутів ринку цінних паперів в економічній системі — А. Загородній, В. Загорський, В. Колесник, А. Кондрашихін, Ю. Кравченко, О. Мендрул, О. Мозговий, В. Оскольський, Б. Стеценко та ін.

Середовище діяльності на ринку цінних паперів формується за рахунок функціонування емітентів, інвесторів, інфраструктурних учасників, а також потенційних конкурентів серед зазначених суб'єктів ринку. Сукупний вплив цих учасників визначає потенціал граничного прибутку в даній сфері діяльності, якій вимірюється в показниках довгострокової віддачі від інвестованого капіталу. Тому, на нашу думку, доречно розглядати інституційну ефективність ринку цінних паперів як комплексний показник, що визначається на основі системи якісних і кількісних показників діяльності всіх суб’єктів ринку та відображає результативність інституційних чинників його функціонування.

Інституційна ефективність ринку цінних паперів — це комплексне відображення кінцевих результатів використання фінансових ресурсів інвесторів для задоволення потреб усіх учасників зазначеного ринку. На рівень інституційної ефективності ринку цінних паперів, з урахуванням ступеня розвитку макроекономічного та інституційного середовища, на наш погляд, впливає: обрана модель формування ринку цінних паперів, на основі якої визначаються найвпливовіші учасники; рівень конкуренції між суб’єктами ринку; ступінь його інформаційної прозорості. Ці чинники перебувають у тісній взаємодії й взаємозалежності. Розглянемо детальніше кожний з них.

У сучасному світі існує декілька базових підходів щодо функціонування ринку цінних паперів, вибір яких визначальним чином впливає на ефективність усього фінансового сектору економіки країни. Ці підходи, по суті, пов’язані з двома варіантами ведення ринкового господарювання у фінансовій сфері — англо-американським (ринково-орієнтована модель) та японо-німецьким (банківсько-орієнтована модель). Вітчизняні фахівці обґрунтовують різні підходи до визначення моделі українського ринку, іноземні інвестори пропонують концептуальні засади моделей, запроваджених у їхніх країнах. Головне розмежування стосується рівня централізації ринку. На практиці у більшості країн наразі має місце еклектичне поєднання елементів різних систем, а заходи, що реалізуються, є, в переважній більшості випадків, не лише концептуально неузгодженими між собою, але й часто базуються на протилежних принципах. Питання щодо оптимальності тієї чи іншої моделі ринку — централізованої чи децентралізованої — достатньо дискусійне. Чим вищий ступінь консолідації ринку, тим ефективнішою є національна торговельна система. Існування великої кількості ринків негативно позначається на якості їхньої роботи, обсягах торгівлі, стабільності цін. З іншого боку, за наявності багатьох ринків виникає ефект конкуренції, що веде до зниження трансакційних витрат при торгівлі цінними паперами. На сучасному етапі обсяги торгівлі окремих її організаторів в Україні є настільки незначними, що насправді ринок цінних паперів вже можна вважати консолідованим. Останнім часом для загальносвітового напряму розвитку ринку цінних паперів характерна тенденція до консолідації ринку “знизу”, коли торгівля цінними паперами природним шляхом зосереджується на одному ринку, а різні біржі інтегруються в єдину систему комунікацій.

Ринок цінних паперів України має специфічні риси, що визначають його національну модель. А саме: пріоритет первинного ринку, що обумовлено приватизацією як джерелом появи цінних паперів та бажанням їх продати за неможливості знайти покупця. Це спричиняє неефективність цінних паперів, головна функція яких зводиться до перерозподілу власності, а не до залучення інвестицій в економіку. Серед специфічних рис слід також відмітити значну частку акціонерного ринку та обмеженість інших видів фінансових інструментів; невеликі обсяги та пізню емісію державних і муніципальних боргових цінних паперів.

З огляду на всі особливості вітчизняного ринку цінних паперів, можна зробити висновок про те, що в Україні пріоритетною стає німецько-японська модель, яка передбачає формування інвестиційних ресурсів переважно за рахунок кредитів комерційних банків. Такий стан речей відповідає сучасним потребам підприємств та можливостям фінансової системи, адже ресурси комерційних банків є наразі більшими, ніж ресурси ринку цінних паперів.

Список використаної літератури

1. Проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Програми розвитку фондового ринку на 2011- 2015 роки», схвалений рішенням Комісії від 21.09.2010 року № 1478 // [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу: http://ssmsc.odessa.gov.ua/Main.aspx?sect=Page&IDPage.

2. Поплавська М.В. Особливості формування фондового ринку України. / / Економіка та держава. - 2011. - №2. - с. 79-81