Ковтун Н. С.

Академія митної служби України

Інституціональні фактори створення конкурентних переваг людських ресурсів

Фундаментальна трансформація, яку переживає сучасна економіка, характеризуються різними процесами, які безпосередньо доводять, що конкурентоспроможність компаній і національних економік все більше визначається інституціональними чинниками. Зростання конкурентних переваг людських ресурсів можливе лише на основі використання тих інституціональних особливостей суспільства, які забезпечують соціалізацію економічних відносин, утвердження світових стандартів життя, зростання залежності національної економіки від світових економічних процесів та загостренням конкуренції в усіх її видах.

Використання структурно-функціонального аналізу дозволило М. Портеру розробити теорію конкуренції, а в її межах добре відому класифікацію конкурентних переваг, яка використовується для аналізу конкурентних переваг людських ресурсів [5]. Основні ідеї теорії конкуренції М. Портера знайшли широке визнання та використовуються для дослідження конкурентних переваг людських ресурсів. Вони розвинуті в роботах Л. Л. Антонюк, І. П. Булеева, Ю. С. Гурової, А. М. Колота, С. В. Сиденко, Я. М. Столярчука, А. В. Холодкова та ін. [1-4; 6-8]. З поширенням постіндустріальних тенденцій з’являються нові впливи на формування конкурентних переваг людських ресурсів, пов’язані з появою інститутів, які забезпечують зміну умов відтворення і економічний розвиток. Саме тому, важливим завданням стає виділення основних напрямів і чинників формування окремих конкурентних переваг людських ресурсів та їх впливу на конкурентоспроможність національної економіки.

Найбільш поширені методи, які дозволяють оцінити конкурентні переваги людських ресурсів національної економіки, побудовані на основі аналізу макроекономічних результатів її функціонування, а продуктивність праці стає одним із ключових показників конкурентних переваг людських ресурсів.

Конкурентні переваги людських ресурсів національної економіки формуються за трьома основними напрямами. За першим напрямом – досягається адекватність пропозиції та попиту на працю певного кількісного та якісного змісту, що потрібна для забезпечення розвитку національної економіки. Така рівновага може бути встановлена й залишатися майже незмінною протягом тривалого проміжку часу, якщо зрушення в продуктивних силах відбуваються шляхом еволюції, що дозволяє поступово пристосовуватися до них шляхом зміни видів праці, професійної та кваліфікаційної структури існуючих людських ресурсів. Ступінь використання людських ресурсів, структура зайнятості, ставлення до праці з позиції її соціальної значимості, зв’язки між різними видами праці мають велике самостійне значення для формування конкурентних переваг людських ресурсів насамперед тому, що велика кількість високоосвічених, кваліфікованих працівників часто змушена працювати на низькооплачуваних робочих місцях, які не потребують високої кваліфікації.

З іншого боку, все більшого значення набуває інноваційний характер праці. Він прискорює зміни в структурі людських ресурсів, що створює потребу в принципово новій праці, результатами якої стають нові знання, інформація. Як наслідок, поширюється застосування атипових трудових договорів (контрактів), що, з одного боку, означає підвищення гнучкості ринку праці, а з іншого – додаткове залучення людських ресурсів в економіку. За цих умов відбувається індивідуалізація конкурентних переваг людських ресурсів, а нетипова зайнятість стає новітньою формою реалізації конкурентних переваг людських ресурсів [4, с. 75–76].

За другим напрямом формування конкурентних переваг людських ресурсів відбувається під впливом глобалізації. Глобалізація економіки створює кілька тенденцій, які все більше визначають конкурентні переваги людських ресурсів: посилюється вплив ТНК на відтворювальні процеси в економіці, з’являються і розвиваються нові види діяльності, які формують попит на людські ресурси нової якості, зростає вплив світових економічних організацій, соціалізуються економічні відносини, зростає поляризація доходів населення, зростає мобільність людських ресурсів та інтенсифікуються міграційні процеси.

Глобалізація економіки стає все більш потужною рушійною силою для поширення постіндустріальних тенденцій, які створюють нове конкурентне середовище та відкривають нові конкурентні переваги для різних економічних суб’єктів. Завдяки мініатюризації сучасних засобів виробництва і суттєвому здешевленню базових технологій глобалізація стимулює зростання малих підприємств, які, в свою чергу, використовуючи сучасні форми фінансування інвестицій стають важливим елементом глобальної інноваційної системи. Через них відбувається подальше розповсюдження передових технологічних інновацій та розвиток конкурентних переваг людських ресурсів. Нові технології формують високі вимоги до якості людських ресурсів, наявність яких набуває критично важливих конкурентних переваг для забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.

Іншим чинником формування конкурентних переваг людських ресурсів ми вважаємо розвиток їхнього інноваційного потенціалу. Інституціональною характеристикою інноваційного потенціалу людських ресурсів є не просто комплекс наукових знань, навичок і практик, технологій і процедур виробничого процесу, а і спроможність людей на прийняття рішень і дій, спрямованих на виконання інноваційної функції підприємця, навіть якщо це вимагає відмови від соціетальних детермінант поведінки. Інноваційний потенціал є однією із основних конкурентних переваг людських ресурсів, яка визначає конкурентоспроможність окремої людини, підприємства, галузі та національної економіки.

За третім напрямом формування конкурентних переваг людських ресурсів в національній економіці створюється ефективна мотивація людських ресурсів до участі в реалізації власних конкурентних переваг і важливих програмах економічної модернізації країни. Інституціоналізація конкурентних переваг людських ресурсів завжди означає створення ефективної системи їх мотивації до участі в реалізації важливих програм економічної модернізації країни.

Ефективність мотивації людських ресурсів забезпечується інституціональним середовищем, яке регламентує усі процеси створення, запровадження та розповсюдження певних правил поведінки, явних і неявних знань, їх відповідності абсорбційним можливостям людських ресурсів і національної економіки.

Іншим чинником ефективної мотивації людських ресурсів, як чинника їх конкурентних переваг, ми вважаємо систему соціального партнерства. Саме вона забезпечує ефективний діалог роботодавців і найманих працівників, формування адекватної корпоративної культури на підприємствах, сприяє соціально-психологічній адаптації працівників у випадку професійних змін – сприйняття як нормального явища підвищення або зміну вимог до рівня кваліфікації, професіоналізму, компетентності тощо.

Висновки. Таким чином, забезпечення конкурентних переваг людських ресурсів національної економіки визначається багатьма інституціональними чинниками. Основні з них впливають на відповідність людських ресурсів потребам економічного розвитку та доводять визначальну роль конкурентних переваг людських ресурсів у забезпеченні конкурентоспроможної національної економіки.

Література

1. Антонюк Л. Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації: Монографія. – К.: КНЕУ, 2004. – 275 с.

2. Булеев И. П. Институциональные аспекты формирования конкурентоспособного работника / И. П. Булев, Н. Е. Брюховецкая // Постсоветский институционализм: десять лет спустя: монография: в 2-х т. / под ред. В. В. Дементьева, Р. М. Нуреева. Т. 2. – Донецк: ГВУЗ “ДонНТУ”, 2013. – 472 с.

3. Гурова Ю. Механізми транснаціоналізації людського ресурсу / Ю. Гурова // Міжнародна економічна політика. – 2009. – № 10. – С. 184- 213.

4. Колот А. М. Соціально-трудова сфера: стан відносин, нові виклики, тенденції розвитку : [монографія] / А. М. Колот. – К. : КНЕУ, 2010. – 251 с.

5. Портер М. Е. Конкурентное преимущество. Как достичь высокого результата и обеспечить его устойчивость / М. Е. Портер; пер. с англ. – М.: Альбина Бизнес Букс, 2005. – 715 с.

6. Сиденко С. В. Глобализация и социально-экономическое развитие регионов мира / С. В. Сиденко, А. В. Плотников // Цивилизационная структура современного мира: В 3-х т. Том1. Глобальне трансформации современности / Под ред. Ю. Н. Пахомова и Ю. В. Павленко. – К.: Наукова думка, 2006. – С. 563-606.

7. Столярчук Я. М. Людський ресурс як пріоритетний компонент інноваційної конкурентоспроможності національної економіки / Я. М. Столярчук, Ю. С. Гурова // Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку: Монографія: У 2 т. – Т. І. – К.: КНЕУ, 2006. – С. 749-766.

8. Холодков А. В. Экономические аспекты управления человеческими ресурсами / А. В. Холодков, С. А. Сурков // Менеджмент в России и за рубежом. – 2009. – №1. – С. 128-135.