Зубар І.В., асистент

Гуцалюк О.І. студентка

Вінницький національний аграрній університет, Вінниця, Україна

Формування конкурентоспроможності аграрних підприємств в сучасних умовах інституційних змін

Вперше поняття «конкурентоспроможність» було введено наприкінці 1970-х рр. М. Портером, який під конкурентоспроможністю розумів рентабельність та продуктивність використання ресурсів. Розглядаючи конкурентні переваги підприємства, М. Портер виділяє основні (природні ресурси, кліматичні умови, географічне положення країни, некваліфікована й напівкваліфікована робоча сила і т.п.) та розвинені чинники (сучасна інфраструктура обміну інформацією на цифровій основі, високоосвічені кадри, дослідницькі центри університетів і тому подібне). За ступенем спеціалізації М. Портер підрозділяє конкурентні переваги на загальні і спеціалізовані [4].

Якщо ж говорити про поняття конкурентоспроможності аграрних підприємств, то воно є досить складним і трактується неоднозначно.

Такі науковці, як М. Малік та О. Нужна досить повно та системно розкривають поняття ,,конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств” у своєму визначенні. На їх думку – це здатність суб’єктів економічної діяльності аграрної сфери пристосовуватись до нових умов господарювання використовувати свої конкурентні переваги і перемагати в конкурентній боротьбі на ринках сільськогосподарської продукції та послуг, максимально ефективно використовувати земельні ресурси, якомога повніше задовольняти потреби покупця шляхом аналізу структури ринку і гнучко реагувати на зміну його кон’юнктури [3].

Специфіка сільськогосподарського виробництва полягає у використанні земельних ресурсів, значній залежності від погодних умов, природних ресурсів, тривалому циклі виробництва та ін.

Конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств має характерні особливості пов’язані, з одного боку, зі специфікою сільського господарства як виду економічної діяльності, з іншого, – зі значним рівнем конкуренції у середовищі сільськогосподарських товаровиробників, що є, зокрема, наслідком, значної їх кількості та різноманітності. У загальному вигляді конкурентоспроможність сільськогосподарського підприємства може бути визначена як його порівняльна перевага стосовно інших підприємств даної галузі усередині країни і за її межами.

Для оцінки рівня конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств її слід розглядати з точки зору як зовнішніх, так і внутрішніх чинників ( рис.1) [3].

Чинники

Зовнішні Внутрішні

Рис.1. Чинники впливу на рівень конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств

Формування та підвищення конкурентоспроможності аграрного виробництва в Україні належать до пріоритетних завдань національного економічного розвитку. При цьому, головним завданням сільськогосподарського підприємства є забезпечення сталого розвитку аграрного ринку за умов формування та підтримки зовнішньоекономічних зв’язків [1]. Однією з найважливіших причин нинішнього кризового стану вітчизняних підприємств аграрного сектору є те, що вони виявилися не готові до конкуренції із західними підприємствами на відкритих внутрішніх і зовнішніх ринках. Ця ситуація підтверджується аналізом фінансово-економічного стану вітчизняних сільськогосподарських підприємств [5].

Враховуючи це, ефективна аграрна політика повинна враховувати специфіку сільськогосподарської сфери, фінансовий стан підприємств і гарантувати економічну безпеку сільськогосподарських виробників, тобто захищеність потенціалу підприємства від прямих та непрямих загроз або ризиків. Складовим економічної безпеки, які здійснюють найбільш значний вплив на конкурентоспроможність підприємства, є: фінансова, інтелектуальна, техніко-технологічна, політико-правова, інформаційна, екологічна[1].

Конкретні програми регулювання повинні відповідати принципам узгодженості положень різних нормативних актів та повноти розв'язання завдань. Проблеми, з якими стикається сучасний агропромисловий комплекс, носять комплексний, багатовекторний характер і не можуть бути в повній мірі розв'язані будь-якою однією програмою[4].

Для підвищення конкурентоспроможності підприємств на макрорівні необхідно здійснювати державну політику яка б забезпечила сталий розвиток агропромислового виробництва; впроваджувати ефективну рентну політику; сприяти інноваційному шляху розвитку аграрної сфери. Крім того, важливою частиною державної підтримки підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств є їх забезпечення достовірною інформацією про стан та динаміку кон’юнктури на регіональних, державному та світових аграрних ринках; реальні баланси виробництва та споживання продовольчої продукції; розміри недоотримання прибутків через наявність посередницьких ланцюгів; можливі маркетингові стратегії та сценарії діяльності підприємств на ринку [2].

Отже, основна роль держави сьогодні повинна бути направлена на впровадження передових технологій та дію нормативно-правових актів щодо активізації процесу виробництва.

Література:

1. Бурлака О. П. Чинники формування конкурентоспроможності продукції аграрних підприємств / О. П. Бурлака, О. А. Бурлака // Технологический аудит и резервы производства. – 2012. – № 2 (4). – С. 23–26

2. Кулешова Г. М. Конкуренція і конкурентоспроможність в агропромисловому виробництві / Г. М. Кулешова // Економіка АПК. – 2008. – № 3. – С. 126–132.

3. Малік М.Й. Конкурентоспроможність аграрних підприємств: методологія і механізми / М.Й. Малік, О.А. Нужна. – К.: Інститут аграрної економіки, 2007. – 270 с.

4. Портер М. Конкуренция / М. Портер – Москва: Вильямс, 2001. – 425 с.

5. Полозенко Л. П. Конкурентоспроможність в економіці України (за 2005 – 2011 рр., в кількості 350 документи українською та російською мовами) / Укладачі: Л. П. Полозенко, Л. К. Сідько. – К. :НУБіПУ, 2012. – 36 с