студент Оніщук Б.Р.

Національний університет харчових технологій, Україна

Проблеми фінансового забезпечення інноваційного розвитку України

В сучасних умовах динамічне та стійке зростання економіки держави неможливе без інноваційного розвитку. В свою чергу, такий розвиток нерозривно пов’язаний із сферою фінансування, яка є основою його успішного запровадження.

В умовах подолання негативних наслідків світової фінансової кризи суттєво ускладнюється механізм фінансового забезпечення проведення широкому сштабної інноваційної політики, насамперед, через обмеження доступу до зов нішніх запозичень, уповільнення кредитної активності та зниження довіри до банківської системи, значне зростання дефіциту державного бюджету, наявність цілого ряду структурних деформацій у розвитку вітчизняного фінансового ринку. В контексті забезпечення стійкого економічного зростання в Україні особливого значення набуває розвиток теоретичних засад та розробка ефективних практичних заходів щодо структурної перебудови існуючого механізму фінансового забезпечення реалізації інноваційної моделі розвитку в рамках існуючих інвестиційних, структурних та інституційних обмежень.

З самого початку реалізації проголошеного керівництвом України курсу на переведення національної економіки на інноваційний шлях розвитку виникли серйозні труднощі з фінансуванням цього процесу. Таке реформування потребує значних капіталовкладень, проте ані держава, ані вітчизняні підприємці та бізнесмени їх не мають. Таким чином, перед вітчизняними науковцями та практиками постало завдання пошуком джерел фінансових ресурсів та підвищення ефективності використання фінансових важелів.

Значний внесок у вивчення питаннь інноваційного розвитку України зроблено такими вітчизняними вченими як В.М. Геєць, І.І. Лукінов, Г.І. Філіна, Л.І.Федулова та інші. Значні здобутки у сфері інноваційного розвитку та його фінансового забезпечення представлені у працях таких вчених як: Т. Бондарчук, Л. Беззубко, М. Давидов, М. Денисенко, О. Князь, О. Михайленко, О.С. Пасічник, Н. Савіна, В. Федоренко, С.В.Щербина та ін. Та попри це, ціла низка питань, щодо проблем фінансування інноваційної діяльності залишається не достатньо дослідженими.

Як зазначають фахівці успіх України у майбутньому багато в чому визначається темпами здійснення політичної та економічної модернізації суспільства. Основними факторами такої модернізації мають бути як творча енергія мас, так і інноваційна активність науки та бізнесу. Таку думку підтримує більшість вітчизняних науковців, так, Л.І. Федулова наголошує, що забезпечення економічного розвитку держави можливе лише у разі проведення активної інноваційної політики держави. Семиноженко вказують, що головним чинником, за допомогою якого можливо відродити економіку України є інновації [15, с.42].

Позитивним наслідком таких поглядів для економіки є те, що протягом усього періоду існування України як самостійної держави було започатковано трансформаційні процеси в науково-технологічній та інноваційній сфері, що певною мірою сприяло усвідомленню суспільством ролі та значення інноваційних чинників для забезпечення соціально-економічного зростання. В даному напрямку в державі була проголошена інноваційна модель економічного розвитку України, яка передбачає реалізацію стратегії розвитку національної економіки, спрямованої на істотне підвищення її ефективності, зростання ВВП шляхом широкої цілеспрямованої діяльності щодо створення, освоєння у виробництві і просування на ринок технологічних і організаційно-управлінських інновацій.

Результати дослідження показали, що інноваційний розвиток України знаходиться на низькому рівні і постійно регресує. Про це може свідчити те, що питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП в україні у 2002-2013 рр. постійно скорочується, з 1,16% у 2002 р. вона скоротилась до 0,79% у 2013 р.

У табл. 1. наведено показники інноваційної активності вітчизняних підприємств у 2002-2011 рр.

Таблиця 1

Показники інноваційної активності підприємств в Україні

у 2002-2013 рр.

Рік	Питома вага підприємств, що займалися інноваціями, %	Загальна сума витрат підприємств, що займалися інноваціями, млн.грн.	Питома вага підприємств, що впроваджували інновації, %	Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової, %
2002	18,0	1760,1	14,8	-
2003	16,5	1979,4	14,3	6,8
2004	18,0	3018,3	14,6	7,0
2005	15,1	3059,8	11,5	5,6
2006	13,7	4534,6	10,0	5,8
2007	11,9	5751,6	8,2	6,5
2008	11,2	6160,0	10,0	6,7
2009	14,2	10850,9	11,5	6,7
2010	13,0	11994,2	10,8	5,9
2011	12,8	7949,9	10,7	4,8
2012	13,8	8045,5	11,5	3,8
2013	16,2	14333,9	12,8	3,8

Джерело: складено за даними Державного комітету статистики України [http://ukrstat.gov.ua "Інноваційна активність підприємств України за період 2000-2011рр"– Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua].

Дані табл. 1. Вказують на те, що у 2002-2013 рр. в Україні існувала тенденція до зниження активністі промислових підприємств. Так, питома вага підприємств, які впроваджували інновації у 2002 склала 18%, у 2003 році даний показник дещо зменшився до 16,5% (на 1,5 в.п.), у 2004 році ситуація стабілізуваласть і показник знову зріс до 18%. В наступні роки (2005-2007 рр.) частка таких підприємств скоротилась в загальному на 6.8. в.п., склавши 11,2 % у 2008 році. Далі спостерігалось зростання та деяке коливання показника на рівні 12,8-14,2%. Позитивною є тенденція зростання інноваційної активності вітчизняних підприємств у 2013 році на 2,4 в.п. (16,2%). Дані табл.1 також вказують на зростання витрат інноваційно активних підприємств. Не дивлячись на те, що частка інноваційних підприємств періодами скорочувалась, їх витрати продовжували зростати.

На противагу вітчизняній практиці, в країнах «великої сімки» частка інноваційно активних підприємств складає близько 70 – 80 %.

Результати дослідження також вказують на незначні показники інноваційного розвитку, оскільки питома вага підприємств, що впроваджували інновації у 2002-2013 рр. є стабільною та не демонструє значного зростання, коливаючись на рівні 8,2-14,8%. Негативним є те, що в порівнянні з 2002 роком показник скоротився на 20 в.п. до 12,8% (у 2013р.).

Обсяг реалізацованої інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої промислової продукції також постійно скорочується, так якщо її частка у 2003 році становила установив 6,8 %, то у 2013 році – лише 3,8%.

Причин такого незадовільного стану інноваційного розвитку є досить багато, та як показали результати дослідження основне місце сееред них належить фінансовому забезпеченню, оскільки динамічне зростання витрат на інноваційні технології забезпечує нарощування і утримування ними конкурентоздатного потенціалу. Так, близько 16,3% підприємств вказують на нестачу коштів як основний чинник який перешкоджає здійсненню інноваційної діяльності У табл. 2 наведено показники фінансування інноваційної сфери в Україні.

Таблиця 2

Показники фінансування інноваційної сфери в Україні у 2002-2013 рр.

Роки	Осяг фінансування у поточних цінах, млн.грн	Темпи зростання в поточних цінах,% до попереднього року	Темпи зростання в реальних цінах,% до попереднього року
2002	2046,3	131,7	107
2003	2432,5	118,9	108,2
2004	2611,7	107,4	102,2
2005	3597,4	137,7	125,7
2006	4251,7	118,2	105,4
2007	5160,4	121,4	97,5
2008	5164,4	100,1	87,2
2009	6149,2	119,1	97,9
2010	8024,8	130,5	101,1
2011	7822,2	97,5	81,5
2012	8995,9	115,0	95,8
2013	9591,3	106,6	88,8

Джерело: складено за даними Державного комітету статистики України

Як показують дані табл.2. в останні роки в Україні сформувалася негативна тенденція що до скорочення реальних обсягів фінансування науково-технологічної сфери, хоча номінально відбувається їх збільшення. Зокрема, у 2012–2013 рр. загальний обсяг фінансування наукових і науково-технічних робіт у діючих цінах порівняно з попередніми періодами зростав на 15 % та 6,6 %, відповідно. Аналогічна динаміка фіксувалася й у попередні роки.

Аналіз структури витрат показав, що у 2013 р. загальний обсяг витрат на виконання наукових і науково-технічних робіт, виконаних власними силами організацій, зменшився на 0,9 в.п. (з 9,7% у 2012 році до 8,8% у 2013р.). Обсяг фінансування за рахунок держбюджету і місцевих бюджетів на наукові і науково-технічні роботи у 2013 р. також зменшився і склав 40,5% (2012 р. – 41,5%). Відповідно, брак державних асигнувань на інновації і фінансування інноваційної діяльності на 75-85% здійснюється вітчизняними підприємствами самостійно.

Отже, можна констатувати не просто брак коштів для забезпечення науково-технологічного розвитку виробничого потенціалу економіки України, а руйнування фінансових основ функціонування наукового сектору, що дедалі помітніше призводить до посилення технологічної залежності національного господарства. Для останніх років характерне зростання питомої ваги фундаментальних досліджень у розподілі за видами наукових робіт, про те їх частка не перевищує 0,2 % ВВП, тоді як у розвинутих країнах витрати на фундаментальні дослідження становлять 0,5–0,6 % ВВП. Фактично частка ВВП, яка витрачається на наукові дослідження в Україні, у 2–2,5 раза менша, ніж у провідних країнах світу. Питомі витрати на наукові дослідження в розрахунку на одного науковця в Україні майже втричі менші, ніж у Росії, у 18 разів – ніж у Бразилії, в 34 – ніж у Південній Кореї і більше як у 70 разів – ніж у США

Світовий досвід розвитку, передусім розвиток передових високорозвинутих країн, переконує, що динамічне зростання витрат на інноваційні технології забезпечує нарощування і утримування ними конкурентоздатного потенціалу. Стає очевидним, що основним чинником, який робить нашу країну неконкурентоспроможною в сьогоднішньому глобальному світі, є сповільнення інноваційної діяльності. На думку українських вчених пояснюється це тенденцією до затухання інноваційних процесів без належної інвестиційної підтримки внаслідок використання науково-технологічних надбань попередніх років. Слід також наголосити на тому, що значна частка інновацій, як і інвестицій, здійснювалася у галузях, які мають невисоку інноваційну спрямованість.

Отже, однією з головних проблем, що гальмує інноваційний розвиток економіки країни, залишається відсутність фінансування та недостатньо ефективна державна інноваційна політика, що ускладнює отримання економічної віддачі у вигляді завершених інноваційних пропозицій та їх реалізації у сферах економіки.

Сучасні досягнення України в міжнародному вимірі конкурентноздатності економіки, рівня розвитку і особливо ефективності функціонування національної інноваційної системи є недостатніми для забезпечення сталого розвитку економіки, гарантованої національної безпеки, виходу в найближчій перспективі за рахунок економічного зростання на європейські стандарти життя громадян країни

Ефективне управління фінансовим забезпеченням інноваційного розвитку передбачає здійснення певної фінансової політики, критичною складовою якої є пошук достатніх обсягів фінансових ресурсів. Принциповим є те, що у відповідь на існування феномену інновацій ринковим середовищем створено цілу низку різнорідних форм їх фінансового забезпечення на різних етапах використання. Тому стан сфери фінансового забезпечення відображається не лише результуючим показником, а й структурними, кожен з яких також має кількісну і якісну характеристики. В результаті це безпосередньо впливає на процеси формування фінансових ресурсів для фінансового забезпечення інноваційного розвитку.

Аналіз фінансових ресурсів показав, що практично всі їх джерела в економіці України мають значний резерв незадіяних коштів, це зумовлює необхідність реалізувати методологію потенціалу для побудови нової концепції механізму фінансового забезпечення системи інноваційного розвитку. Можливість отримати відповідь на питання, які джерела і яким чином доцільно використати для підтримки інноваційних процесів з метою їх активізації та результативності, з’являється через розблокування незадіяних в інноваційних процесах фінансових резервів і напрямів їх використання.

Нераціональною є структура інноваційних витрат, а обсяги науково-технічних робіт – недостатніми. Потребують розширення програм державного фінансування розвитку науки і техніки. Отже для забезпечення нарощування інвестиційного потенціалу необхідна цілеспрямована державна підтримка. Переважна більшість інвестицій у інноваційні проекти в Україні на підприємствах здійснюється на власні кошти суб’єктів промислової діяльності. Ресурси залучені на фондовому ринку, а також довгострокові позики комерційних банків є незначними, а видатки державного й місцевого бюджетів, включаючи державні цільові фонди, є недостатніми. Для прискорення інноваційного розвитку потрібно істотно збільшити його фінансування та стимулювати розробку й запровадження інноваційних проектів.

Список використаної літератури:

1. Статистичний щорічник України за 2008 рік: [стат. зб.] / [за ред. О. Г.Осауленка]; Державний комітет статистики України. – К. : Інформ. аналіт. агентство, 2010. – 567 с.

2. Гаман М. Світовий досвід стимулювання інновацій та можливості його застосування в Україні / М. Гаман // Вісник національної академії державного управління. – 2009. – № 1. – C. 213-214.

3. Офіційний Web-сайт Міністерства фінансів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.minfin.gov.ua – Назва з титул. екрана.

4. Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика : [Монографія] / за ред. д-ра екон. наук, проф. Л. І. Федулової. – К. : Основа, 2005 – 552 с.

5. Наукова та інноваційна діяльність в Україні, 2011 : [стат. зб.] / [відп. за вип. І. В. Калачева]; Державний комітет статистики України. – К. : Інформ. аналіт. агентство, 2011 – 364 с.