Аль-Шаргі Фахд

аспірант Одеського національного

університету імені І.І. Мечникова

ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКОГО РІШЕННЯ У ВИРОБНИЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Виробничий успіх залежить від багатьох факторів. До них відноситься розробка обгрунтованного бізнес-плану, впровадження нових технологій, передбачення ризиків, організація роботи колективу, підприємницький талант керівника, продумані і своєчасні управлінські рішення. Специфіка прийняття рішень у повсякденному житті має суттєві відмінності від тих рішень, які називаються «управлінськими», які приймаються у бізнесі, виробничий діяльності.

Незважаючи на деяку схожість процесу в одному та іншому напрямку методологія прийняття рішень у різних середовищах не тільки не може бути повністю тотожною, а обов’язково, певною мірою є відмінною. Такий висновок може бути підтверджений на підставі проведення дослідження.

Реалізація функції прийняття рішень впроваджується людьми у повсякденному житті незалежно від приналежності до економічної діяльності. Необдумані, неосмислені рішення на побутовому рівні не лише не приносять ніякого результату, але і стають причиною невдач, що головним чином стосуються кола особових проблем.

Звичайно виключення взаємозв'язку особових проблем з проблемами, що виникають у бізнесі неможливо, але визначення масштабу наслідків їх рішень (не рішень) визначає категорійна рівнева відмінність. Від того, наскільки своєчасними, продуманими і ефективними будуть рішення, що приймаються, залежить успішне функціонування и розвиток організації, у складі якої може бути велика кількість учасників, а значить і благополуччя кожного з них.

На сьогоднішній момент специфіка ухвалення управлінського рішення є прямою залежністю від розподілу згідно загальноприйнятої класифікації. В цьому відношенні у наборі особового прийняття рішень (ОПР) є три основні визначувані категорії. Рішення приймаються на основі інтуїції – інтуїтивне рішення, досвіду – рішення, грунтоване на судженнях, і раціональне – що, виходить із строгої логіки процесу пошуку рішень, або простіше кажучи, грунтоване на використанні наукових методів [1, c.24].

При визначенні основних категорій мається на увазі присутність неосновних, тобто допоміжних видів рішень, і на підставі особливостей процесу ухвалення управлінського рішення віднесення до допоміжних є похідною від основних, але в цьому випадку розрізняється істотна невідповідність ознак між основними рішеннями та їх похідними. Як у реальному житті в особовому відношенні (на побутовому рівні), так і на практиці – у рамках ухвалення "управлінського рішення" рішення, які відносяться до категорії основних, в чистому вигляді не застосовуються, або їх застосування є наслідком помилкових дій ОПР. Йдеться про застосування комбінацій видів рішень на основі їх ознак. Визначення виду рішення може бути здійснене не на підставі кваліфікації, а на підставі комбінації видів рішень і це визначає вибір раціональної технології його прийняття.

Завданням ОПР є не співвідношення того або іншого рішення відповідно до класифікації, а підбір оптимальним чином найбільш оптимальної технології для ухвалення рішення. З одного боку класифікація – це засіб для об'єднання в найбільш загальні групи на підставі тотожності ознак. Але сам принцип класифікації не може бути самоціллю. Безумовно – це засіб. І якщо такий засіб як комбінація видів рішень є оптимальнішим, ніж загальноприйнята класифікація, то його застосування розглядається як найбільш актуальний процес. При процесі моделювання, як важливому засобі обгрунтування управлінського рішення, поєднання нормативного і дескриптивного підходу також полягає в комплексному використанні особливостей кожного з них.

Комплексна концепція управлінських рішень характеризується раціональним використанням логічного мислення і інтуїції ОПР, математичних методів і обчислювальних засобів при ухваленні рішень. Проте математичні методи і обчислювальні засоби розглядаються як допоміжний інструмент. Важливою особливістю комплексної концепції є використання якісних даних, які за допомогою математичних методів можуть бути піддані кількісному аналізу [1, c.28-29].

Рішення у бізнесі стають усе більш складними і різноманітними. Такий вид рішення, як інтуїтивне – давно є похідним, рівневим методом прийняття управлінського рішення. Згідно з принципами побудови раціональної моделі прийняття управлінського рішення на багатьох етапах ОПР обумовлено необхідністю застосування формальної логіки (обробка інформації, цільова орієнтація, розробка оцінних систем і т.п.).

Але це не говорить про необхідність повної відмови від інтуїтивного рішення у бізнесі (на відміну від побутового рівня). На певному етапі раціональної моделі прийняття управлінського рішення (вибір рішення з безлічі альтернатив), тоді коли вимагається зробити висновок з проведеного дослідження на основі даних, отриманих формальним чином, з урахуванням принципу ухвалення рішення і досвіду, що склався, в цьому відношенні, видно, що єдиним засобом ухвалення рішення є – інтуїтивний вибір. Інакше, як, і за допомогою чого, може бути здійснений вибір альтернативи?

Тільки досвід не може повністю стати таким засобом, оскільки необхідно врахувати динаміку розвитку ситуації, параметри проблеми, особливості рішення для конкретних умов, спрогнозувати розвиток ситуації в різні періоди (короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий) і т.п. В умовах невизначеності прийняти оптимальне рішення у формальному вигляді практично неможливо. ОПР здійснює свої дії на основі особових переваг і процес оптимізації лише проходить на підставі формалізації, і оптимальним рішення може бути тільки на підставі ситуації за визначенням ОПР, тобто для кожної конкретної ситуації може бути підібране найкраще рішення, але при цьому такий висновок може мати місце на підставі думки ОПР.

Інтуїтивне рішення – це власне відчуття ОПР правильності вибору з урахуванням досвіду, що мається. Але ця особливість у ОПР є присутньою на підставі особових проявів, які можуть сильно відрізнятися. Відповідно, відчуття правильності вибору надають міру ризику при виробничій діяльності. Якщо припустити, що більшість рішень ОПР є прийнятними (задовільними) і призводять до позитивних результатів, то міра ризику ведення виробничої діяльності невелика, і навпаки.

Рішення, які інтерпретуються як "грунтовані на судженні", схожі з інтуїтивними і є їх похідними. Основа для них – це знання і досвід на даних минулих (позитивних або негативних) інтуїтивних рішень. Інтуїтивне рішення у будь-якому разі первинне. Дійсно, а який досвід може мати місце в новій ситуації, по якій немає прецеденту? У зв'язку зі збільшенням швидкості здійснення транзакцій і усеосяжному поширенні інформаційних технологій що, загалом, визначає детермінізм управлінської ситуації, можна припустити наростання нестандартних, таких, що відрізняються від традиційних умов, які і стають основними в процесі управління організацією.

Ідеальних умов для ухвалення рішення не існує, ОПР завжди використовує увесь свій досвід, знання і інтелект в процесі ухвалення рішення, як на виробництві, так і в повсякденному житті, на побутовому рівні. Як вже говорилося вище, способи (методи) прийняття рішення, наявні у розпорядженні ОПР суто характерні і специфічні. Позитивна практика управління з часом переростає в мистецтво, що у свою чергу, робить вплив на усі особові якості ОПР. Таким чином, на побутовому рівні ОПР не може не використати ті принципи прийняття рішення, які є визначальними при управлінні організацією.

Припущення, що у ОПР немає ніякого досвіду, або рішення приймаються на підсвідомому рівні, або, що ОПР навмисно відключає свідомість для ухвалення рішення на побутовому рівні абсолютно абсурдно. Будь-який індивід в незалежності від ухвалення рішення, як в організації, так і на побутовому рівні, має прагнути до отримання найбільш прийнятного результату. Виробник здійснює досягнення цілей своєї організації, оскільки узагальненою властивістю рішення є його оптимальність, тобто – можливість досягнення мети. Відмінність між рівнями полягає у складі комбінації видів рішень.

На побутовому рівні формалізація йде на другий план, використовується як спосіб рішення проблем у виняткових випадках, і в основному перевага віддається інтуїції і досвіду. Так само, найважливішими особливостями процесу ухвалення управлінського рішення є: індивідуалізм і колективізм. На підставі класифікації визначаються індивідуальне і групове ОПР.

У світовій практиці ухвалення управлінського рішення у вигляді управлінських стилів існує прихильність до того або іншого напряму. Але в українського виробництва чіткого визначення в тому або іншому напрямі немає. Перевага віддається ухваленню остаточного рішення ОПР вищого рівня одноосібно, тобто прояв можливостей індивідуалізму, що підкреслює вкрай специфіку (чи спосіб) ухвалення управлінського рішення у рамках дескриптивного підходу, але на підставі попереднього ув'язнення групи експертів по тій, або іншій управлінській ситуації, що робиться у рамках комплексного підходу, цілком можливо з використанням формалізованих методів і природно, колективним способом.

Ускладнення умов ведення управлінської діяльності на тлі розвитку економіки бурхливими темпами в українських виробників утворюється необхідність постійного прогнозування ситуації, управляти за принципом "погляду з майбутнього", передбачати запити і потреби споживачів з урахуванням визначуваних часом змін в терміновій перспективі.

На цьому етапі, з урахуванням вище перелічених особливостей ухвалення оптимального управлінського рішення, дієвим методом може служити процес моделювання на підставі трьох основних підходів (математичному моделюванню), заснованих: 1) на теорії статистичних рішень; 2) на теорії корисності; 3) на теорії ігор. Причому, з урахуванням того, що нормативні моделі не враховують при ухваленні рішень реальної поведінки людини (у нашому випадку ОПР вищого рівня), за якою остаточний вибір остаточного варіанту, можлива побудова дескриптивних моделей, грунтованих на теорії корисності і теорії ігор.

Зростання потенціалу українського менеджменту, виражене у збільшенні рівня функціональної підготовки і самій чисельність апарату управління, підтверджує упевненість в тому, що майбутнє за колективним способом ухвалення рішення, але на основі унікальності українського виробництва відносно власності капіталу, тобто зосередженні в одних руках і капіталу компанії і вищого управління, видно необхідність у багаторівневій структурі менеджменту і, відповідно, в утворенні колективного центру ухвалення рішень, за умови, що функція менеджменту другого рівня управління є експертний аналіз у рамках підготовки ухвалення управлінського рішення у відповідності з раніше затвердженим алгоритмом.

Література

1. Голубков Е.П. Технология принятия управленческих решений /Е.П. Голубков. – М.: Дело и сервис, 2005. – 410 с.

2. Захарченко В. И. Бизнес-планирование фирми : [Уч. пособие]/В.И. Захарченко, Н.В. Халикян. - Одесса: Наука и техника, 2008. – 112 с.

3. Соснін О. С. Виробничий і операційний менеджмент : [Навчальний посібник] /О.С. Соснін, В.В. Казарцев. - К.: Видавництво Європейського університету, 2002. – 147 с.

4. Стівенсон В. Дж. Управление производством /В. Дж. Стівенсон. - М.: БИНОМ, 2000. - 562 с.